Вже над селищем вечір погожий спадає (Вірш. Галина Мельник)
Вже над селищем вечір погожий спадає, Вже скінчився день трудовий. В небі синьому – ясная зіронька сяє, Й соловейко співає у тиші нічній.
Я з роботи йду, руки втоми налиті, Десь озвався гітари дзвінкий перебір. Мене вдома чекають малі мої діти, І у серці моїм – Божий спокій і мир.
Ось мій старший – веселий, стрункий, ясноокий, Потішає малого – тому тільки рік. Воно плаче – сховалося сонце за обрій, І по щічках тече сліз дитячих потік.
Я із ласкою глянула в очі дитини: – Синку, з Богом рости й буде сонячно знов. Богу вір – і тоді буде в тебе мій сину, Перший крок, перше слово і перша любов.
Буде перша Господня любов неподільна, І зібрання, і співи, і Божий урок. Тебе прийме твоя перша школа недільна, І до служби у Церкві твій впевнений крок.
На шляху в тебе будуть і терни і рожки, І наука, і праця, й велика сім’я. Пам’ятай і цінуй ти всі милості Божі, І той дім, де чекає матуся твоя.
Коли матір і родичі, й друзі лишили, Ні багатства, ні спадку, ні грошей нема, І нема вже ні здоров’я, ні сили, Що ж у матері є? Лиш молитва одна.
У тривозі й сльозах так і молиться мати, І у день, і вночі не вставає з колін. Щоби рідні її не жили у проклятті, Щоб її діточок не лишив Божий Син.
І щоб сяяло сонце Христове у небі, Кожна мати на труд Божий має йти. Християнка завжди пам’ятає, що треба Для дітей Божий мир на землі зберегти.
Галина Мельник
Газета «Християнин» 01(30)2009
|