Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Дiти – спадщина Господня, плiд утроби – нагорода! (Пс. 126:3)

Які відчуття наповнюють серце жінки, коли вона розуміє, що незабаром стане мамою? Безмежна радість чекання щасливої зустрічі з новою істотою, відповідальність, покладену на неї за уже народжене в її тілі і стрімко розвиваюче нове життя?


Життя її дитини… Чому народжене?

Нам добре відомо, що жінка за невеликим винятком, народжує після 9 місяців вагітності. А до того в її організмі проходить складний процес розвитку – «таїнство». Ніби народження квітки: тоненький росточок, листячко, пуп’яночок – і раптом диво витонченості смаку і вишуканості. Навіщо ж ставити і вирішувати ніби надуману проблему, коли саме народилась? Коли зародилось життя, і почався активний поділ клітин, чи коли почалося серцебиття, а може, коли дитина побачила вперше світло, вдихнула повітря? Напевне, ніколи б не було потреби ставити такі питання, коли б це життя не потребувало захисту.

Відтак звертаємось до незаперечного авторитету Біблії: «Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його» (Мф.1:2). Господь Духом Святим через Святе Євангеліє сказав так, значить народження або поява, з’явлення з небуття нової істоти відбувається від початку зародження його. Майбутня мама дійсно має підстави для радісних позитивних емоцій і хвилювань. Та безжальний світ, в якому ми живемо, ставить свої запитання. А якщо це третя або п’ята вагітність? А якщо важкі соціальні умови? Проблеми здоров’я, кар’єри та інше? Чи міняють ці обставини одвічний Божий закон? Чи дають вони право жінці вирішувати: дарувати життя дитині чи вбити її, роблячи аборт?

8 Березня у випуску «Новин» звучить поздоровлення представницям «слабкої» статі. І зразу ж сюжет: феміністки, стаючи на захист прав жінок, вимагають, щоб ви думали? Свободу абортів, громадянки! Вам не здається, що ви молитесь у відчинені двері, вимагаючи те, що давно дозволено правителями цього світу?

Здоровий глузд підказує зміну лозунгів шукачам резонансу суспільної думки: «Руки вбивці, геть від немовляти!» або «Станемо на захист жінок, що хочуть народжувати дітей!». Не пишу «багато» дітей, бо «забагато» буває в житті людини інших речей, а дітей зайвих не буває.

Спробуємо прослідкувати витоки цього питання, коли відбулася ця жахлива переоцінка цінностей? Хто винен у цьому? Чи можна змінити ситуацію? «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут.2:16-17). «І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Бут.3:4-5). Брехливий змій спокусив перших людей. Вони не здобули ні щастя, ні мудрості, скуштувавши бажане заборонене.

Через гріх прийшла смерть – обмеження спілкування з Богом, яке до того часу заповнювало душі і гріло серця Адама і Єви. З гріхом у серце увійшов страх, який спотворив те, що було створено за Образом і Подобою Божою. Щоб змусити розумну людину зробити помилку, треба її налякати. Емоції затьмарюють свідомість. Людина стає слухняною лялькою, «зомбі», здатною виконувати накази хазяїна. Саме того, хто змусив Адама і Єву сховатись в кущі, а нині, вкрай оскаженілий від передчуття скорого свого кінця, він змушує свої жертви робити страшні речі. Ось таким, спотвореним переляком, я бачу душі матерів, що йдуть до лікаря з проханням про вбивство власної дитини. А далі все йде за відпрацьованим сценарієм. Є такий вислів: «Всі дурниці на землі роблять люди з розумним виглядом обличчя».

У своїй проповіді в рідному Назареті, Ісус Христос сказав: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю пригноблених» (Лк.4:18). Отже відтоді, як Ісус Христос виконав Свою місію на землі, люди отримали можливість очиститись від гріхів і жахів, що мучать душі, змушуючи робити речі, противні природі, моралі, здоровому глузду. Ми можемо радіти материнству, як Анна у молитві подяки за дитя: «Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі!» (1Сам.2:1). А ось Єлізавета. Вона вже «постарілася в днях своїх», коли дізналася, що незабаром стане мамою: «Так для мене Господь учинив за тих днів, коли зглянувся Він, щоб зняти наругу мою між людьми!» (Лк.1:25). Слава Богу! Він звільнює дітей своїх і дає вірне бачення добра і зла.

Хочу познайомити вас зі свідченнями жінок, яким Бог дав мудрість надіятись на Свою милість. Вони вибрали життя і перемогли.


Муравська Марина

Наше знайомство відбулося в інфекційному відділенні лікарні м. Каховка. Привіталися, а далі слово за словом і переді мною картина її життя. Виросла серед невіруючих, зустріла кохання, одружилися. З часом стосунки ускладнились. Невдовзі чоловік попав у місця позбавлення волі, а у Марини вже 2 діток. Шукала, хто зарадить її горю, допоможе. Так зійшлася із віруючою сестрою. Слухала уважно, а одного разу подумала: «А що, як мені звернутися до Бога?» Сказано – зроблено: «Господи! Звільни мене від згубної звички паління. Я намагалась самотужки, але нічого не вийшло». Коли подруги покликали вийти покурити – відмовилась, не придаючи цьому уваги. Вдруге, втретє – те ж саме. Нарешті радісно усвідомила – вільна. Потім прийшла у зібрання віруючих, зустріла відкриті душі, радісне спілкування і неземну радість після покаяння і прощення гріхів.

Повернувся чоловік, народилась ще одна дівчинка. Важкувато Марині доводилось: чоловік полюбляв «заглянути в чарку». В зібрання запрошувала, ходив з охотою, каявся та відходив.

Четверта вагітність була нестерпимо важкою – стан погіршувався стрімко. Безсилля, перевтома, нервовий зрив – привели до виснаження організму, такий діагноз встановили у лікарні. Та Господь підняв на ноги, повернув здоров’я.

Коли її виписали з лікарні, Марина зайшла до віруючої сестри, що жила неподалік. Дзвінок додому – нова біда. Чоловік у важкому стані відправлений «швидкою» у лікарню. Знову лікарняне ліжко, та на ньому вже не вона, а її близька людина. Марина розповідала, що в той час перед нею чітко постало питання: «За що молитися? За життя земне чи за життя вічне?» Оцінивши важливість прийняття рішення, Марина почала молитися про спасіння погибаючої душі. Господь дав достатньо часу, щоб її чоловік прийняв свідоме рішення. Прийшли віруючі брати і сестри, помолились за розкаяння грішника. Марина згадує, що помер її чоловік спокійним і задоволеним. На похоронах люди говорили, що обличчя в нього гарне, спокійне. Таким за життя його й не знали.

Народила Марина сина Сашка без страху і тремтіння. «Що там чекає?» – знала напевно, Господь про все подбав.

Наша зустріч була короткою. Та пам’ять береже дитячі обличчя, що горнуться до мами: і малого Сашка – втіху і радість Марини, і старших діток.


Дмітрієва Светлана

З дитинства мріяла про неземне щастя. Мріяла, та безжальна доля «знімала з небес», наказувала жити по законам цього світу. Коли запросили до віруючих, прийшла з радістю. Душа прийняла все й одразу. Покаялась у Новокаховській церкві. Було їй на той час 18 років. Як чудово могла б скластися її доля. Та на жаль тоді не встояла. Чому? Не відчула близької підтримки. Натомість мир цікавився її проблемами, виявляв співчуття. Вона піддалася, дух ослаб. Слабенька віра, знята з якоря, потерпіла поразку – життя складалося зовсім не романтично.

Знайшовся хлопець, що здався найкращим. Зійшлися, не одружуючись. Навіщо? Світ це не засуджує. Почали народжувати діток: спершу Толік, потім Віолета.

Бог побуджує церкву молитися за відпавшу овечку. Пішли провідали молоду маму з подарунками.

– Душа моя тягнулась до «своїх» – згадує Світлана. Бо тоді вона вже зрозуміла, що втратила, а що отримала. З радістю прийняла запрошення на зібрання. Тепла радість відігріла сердечко.

2 листопада 2003 року вийшла на покаяння. Третю вагітність сприйняла смиренно. Молитви і пости стали її силою у боротьбі зі страхом.

Народилась ще одна дівчинка. Сім’я велика, а роботи у чоловіка не було. Як жили? Молитвами: вранці просячи Бога дати все необхідне, а ввечері подяка за все, що отримали. Сімейні негаразди і юридична неоформленість сімейного положення ускладнювала її стан в общині віруючих. Вона приймала все смиренно.

Коли малій Світлані було 2 роки, сестра завагітніла вчетверте. Навчилась терпіти – отримала досвід, а досвід давав надію. Лікарі відмовляли, попереджували… Молода жінка спокійно вислуховувала і смиренно відповідала: «все в Божі руки». Для світу цього це безумство, а нам сила і радість. Владналися всі негаразди з юридичним оформленням сімейного стану. Народила синочка, назвала Іваном. Прийняла водне хрещення.

Коли пресвітер В.В.Кравчук приїхав благословляти дитину, трохи розгубився: «Двоє доводилось, троє… А четверо – це вперше». Плакали Світланочка, сестри, брати. Важка ціна перемоги. Але життя того варте, тим більше вічне життя.

На жаль, коли малому Вані ще не виповнилося й 1 року, загинув його бітько. І залишилася вдовою з 4 дітками у 26 років.

– Про що просиш, сестро, в молитвах?

– Прошу, щоб Господь дав мудрості виростити діток, щоб слухняні були. Щоб були з Богом.

– А чи задоволена ти своєю долею?

– Так… Хотіла б звичайно… Та нехай буде не так як хочу я, а як хоче Він. Я зараз стала ближче до Господа. Молюсь за рідних, сусідів, знайомих. Бог змінив мене у всьому, а я за все дякую. Якщо ж раптом якесь «чому» засмучує мене, прошу Бога дати мені сил не нарікати.


Осіння Людмила Вікторівна

В житті кожної людини бувають випробування. В 1993 році увірувала в Господа Ісуса Христа, через рік прийняла водне хрещення. У 1995 році сильно захворіла, відправили в лікарню на обстеження і виявили цілий букет хвороб та ще і вагітність, яку сказали перервати.

Було Людмилі тоді 35 років, мала вже 4 діточок. Всі твердили, що родити неможливо, що хворі нирки не зможуть це перенести. Але вся надія була покладена на Ісуса. В п’ять місяців направили на УЗД в Херсон. І там виявили, що дитя опутане пуповиною чотири рази. Також сказали, що треба переривати вагітність, бо є ризик втратити власне життя та життя дитини. Постійно ставили діагноз – загроза життю.

Два рази ложили у Херсонську обласну лікарню. А в районній лікарні дільничий лікар сказав: «Нам смертників не треба, я відповідати за вас не буду, народжувати будете в Херсоні, ваша дитина повіситься на власній пуповині, та і ваші нирки відкажуть. Ви це розумієте?» Вона все розуміла, але не могла вбити власне дитя, яке дав їй Господь. І всю надію поклала на Ісуса. До того ж постійно чула: «Навіщо вам це дитя, у вас вже є діти, родити ви не зможете – тільки операція». Але Людмила молилась і вірила, знала, якщо Бог дав дитя, то вона повинна його зберегти, а за все інше буде піклуватися Небесний Батько. Він контролює цю ситуацію. Не боялась операції, навіть і не думала про це, не боялась, що відкажуть нирки, а лише молилась і казала Господу: «Хай буде Твоя воля». Славила постійно Бога, співала псалми, свідчила в лікарні про Божі милості і про спасіння. Стан її здоров’я був слабий. Тиск був низький, гемоглобін занижений, велике навантаження було на нирки, не могла ходити, а постійно лежала. Але слава Богу, бо тільки Він давав їй сили та терпіння перенести всі ці болі і тілесні, і моральні.

І ось, 8 лютого 1996 року, настав час родити дитя. Прокинулась рано, подумала, що сьогодні вже родити. Так і виявилось, день минув, та о 19:30 вечора Господь допоміг народити. Хоча лікарі радились, що робити, а потім сказали: «Хай родить». Роди наступили дуже швидко і лікарі не сподівались на таке, а при пологах, дитячий лікар сказала: «Дивіться, яка дівчинка біленька, та ще й усміхається». Лікарі казали, що дитя повіситься на власній пуповині, але Ісус не допустив цього і дав родити нормальну, повноцінну дівчинку.

Хочеться порадити майбутнім мамам: ніколи не думайте, що ви не хочете мати дитя, яке у вас є в утробі. Часто кажуть: «Навіщо воно мені? Нема грошей, щоб прокормити та одіти». І так легковажно, без страху і сорому, за допомогою лікарів, вбивають своє дитя. Задумайтесь над тим, що ви робите. Ваше життя не буде краще і багатше. Після того, що зробите, ви не залишитесь вільні. Знайте, що на вас буде перебувати гнів Божий, і благословення вам не отримати.


До батьків

Нам здається, що дитині потрібно так багато усяких речей, і часто постає питання: «А чи зможемо ми її прогодувати?». Забуваете, що життя кожної людини від самого початку в Божих руках. Найголовніше, що потрібно дитині від нас – це любов, батьківська ласка і увага, материнська ніжність, відчуття того, що вона бажана.

Тож, батьки, дякуйте Богу за даровану вам нагороду. «Діти – спадщина Господня, плід утроби – нагорода!» (Пс.126:3).


Ніна Вежичаніна


Газета «Християнин» 02(24)2007


© 2008-2012