Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Церкві ХВЄП села Кам’янка виповнилось 90 років!

Починаючи із 1918 року до 2008 року Кам’янська церква пройшла нелегкий шлях. Ми сьогодні згадуємо весь цей шлях, що ним водив нас Господь, та дякуємо Йому за все це. Ми будемо пам’ятати всі милості Божі, ми будемо пам’ятати всіх наставників наших, які закінчили життя своє вірними Господу. На сьогодні Кам’янська церква налічує 578 братів і сестер. Є три хори для слави Божої, шість груп недільної школи, 470 дітей віком до 15-ти років, 127 чоловік молоді від 15-ти років і більше.


Напередодні свята П’ятидесятниці зателефонували брати з с. Кам’янка Глибоцького району, що на Чернівеччині, і запросили на Богослужіння, яке мало відбутись 16 червня о 10 годині. Бажаючих поїхати було багато. Але враховуючи святкові дні, та ситуацію навколо нашої Церкви, вирішили виїхати втрьох: Сергій Стрельников на своїй прудконогій «110-тій», Анатолій Прокопчук, і я, автор цих рядків. 15 червня, в перший день П’ятидесятниці, після закінчення святкового богослужіння, швидко збираємось і десь біля 16 години з благословіння братів та домашніх вирушаємо в дорогу. А дорога не з близьких – майже 1000 км в одну сторону. По молитвам Церкви Господь зберіг у дорозі (хоч набачились всього) і десь біля 4 години ранку, покружлявши по вузеньким вулицям Кам’янки (нічого собі – село) зупинились біля будинку брата Іллі Степановича Буждуги, давнього і вірного друга нашої Церкви. Привітання і довгожданий, хоч і короткий, відпочинок. Підйом о 8 годині, молитва, сніданок і ми біля величної споруди Дому Молитви. Не знаю, чи є де у великих містах такі гарні споруди. Видно, що тут дійсно люблять Господа, бо без любові і самопожертви, так просто, такий Дім молитви не збудуєш.

Пресвітер місцевої Церкви брат Іван Величко привітавши всіх присутніх, розпочав святкове Богослужіння, яке, через велику кількість гостей, вирішили проводити просто під небом. Слухати без сліз хор місцевої Церкви було важко, бо думки линули туди, в ті далекі нелегкі 20 роки минулого століття, коли перші зерна Святого Євангелія, щедрою рукою Небесного Сіяча були кинуті на буковинську землю. Привітання гостей, вірші, псалми і Історія, що оживала перед нами датами, свідченнями, записаними на плівку голосами, і сльозами, яких ніхто не ховав, бо якби не Господь...


Історія Церкви села Кам’янка

У 1917 році з Першої Світової війни повернувся до рідного села Кам’янка Глущак Петро, який під час війни зустрівся із євангельськими християнами, від яких почув і прийняв Слово благовістя Христового. Зрозумівши і повіривши, що Ісус Христос є Спасителем всіх людей, Петро віддав своє життя для Нього і там же, у Венгрії, прийняв Святе водне хрещення, заключивши заповіт із Господом.

І з того дня в с. Кам’янка почалось проповідуватися Євангеліє на рідній мові. Нелегкі випробовування довелося перенести брату Петру від своїх рідних і особливо від влади та православ’я. Перші, хто повірив були: вся сім’я Григорія Мораря, опісля сім’ї Танасія Мораря, Івана Сочована та Тодора Мораря, в домі якого розпочали проводити перші богослужіння.

Тодор Морар серед всіх був самим здібним та активним, тому перші віруючі обрали його своїм керівником.

У 1919 році відбулося перше водне хрещення на сільській річці Сирет, яке проводив брат Логін Мотреску із Корчівців. Він був служителем на декілька сіл, де народжувалися євангельські церкви.

Подібно в селах Петрівці та Корчівці ще із 1912 року почалося проповідуватись Євангеліє через Гріженка Тодора, який також повернувся з війни віруючим. З цієї маленької групки євангельських християн вістка спасіння поширювалась по всій Кам’янці. Односельчани почали цікавитись цими людьми та їхньою наукою. З’явилися і на куті Фондоя (частина с. Кам’янки, де зараз стоїть Дім Молитви) віруючі в Євангеліє. Це Воробчук Домка (Василиха), Воробчук Дмитро, Карлійчук Іван та інші.

У 1926 році відбулося перше рукоположення на пресвітера Карлійчука Івана.

У 1929 році братом Петром Ротарем була організована перша дитяча недільна школа, де дітки мали можливість почути про Бога – Отця та Спасителя-Ісуса Христа на рідній мові. Це духовне пробудження сильно розлютило диявола, тому почалися тяжкі випробування з боку влади та православ’я. По деяких свідченнях ми дізнаємося, що брат Петро Ротар більше всіх був битий від румунських жандармів з тієї причини, що відводив біду від пресвітера, заявляючи що він тут старший. Не легко було першопрохідцям віри євангельської у нашому селі, але насіння Живого Слова сіялося все більше і більше. Богослужіння в даний період проводилися в хаті Лазурко Семена в Горішньому куті. Поскільки на куті Фондоя віруючих було вже більше ніж на Горішньому куті, і сам служитель був з Фондої, тому у 1930 році брат Тимофій Баланюк віддав свій будинок під Дім молитви.

А в 1932 році, коли членів церкви було вже більш як пів сотні, постало питання про будівництво окремого Дому молитви. І у цьому ж 1932 році на леваді брата Тимофія Баланюка був збудований справжній гарний Дім Молитви. Без дозволу керівників села брати домовились із будівельниками дерев’янних домів с.Корчівці про будівництво такої-то будови із їхнього матеріалу. Все щоб було пронумеровано, щоб опісля розібрати по порядку нумерації і перевезти у Кам’янку.

Коли все було будівельниками довершено, всі брати в кого були коні з Кам’янки та Корчівців одного дня перевезли будову із Корчівців через ліс до Кам’янки. Влада села на чолі із священиком підняли крик, посипались погрози, але дім уже стояв складений і послужив народу Божому немало років. Все будівництво обійшлося в 60000 румунських леїв, а віруючих на той час було 30 сімей. Для порівняння: ціна однієї корови в той час була 2500 – 3000 леїв. Отож, на кожну сім’ю припало по 2000 леїв, це майже вартість однієї корови.

У 1930 році у церкві покаявся молодий енергійний чоловік, з яким в майбутньому пов’язана основна частина історії Кам’янської церкви. Це був Воробець Іван Степанович зі своєю дружиною Фрузьою.

У 1933 році брат Воробець почув про хрещення Духом Святим та дію дарів Духа Святого, що розповсюждувалося в Північній частині Буковини в таких селах, як Костіши, Воловець та інших.

І він однієї неділі, взявши Симчука Сандика та Воробчука Георгія, подалися до Костіш. Те, що вони там пережили, було щось особливе. Тому вже на другу неділю 16 братів та сестер двома возами поїхали до Костіш. Побачене там всіх переконало в правдивості написаного в Євангелії про хрещення та дії дарів Святого Духа.

У 1934 році брат Іван Воробець був рукопокладений на пресвітерське служіння братом Бродіном Георгієм.

У 1940 році на дияконське служіння були рукопокладені брати Воробець Танасій та Гаврилович Тодор.

Нелегко було братам-служителям у цей період часу, оскільки тільки православ’я в Румунії було признано державою. Священику були надані більші повноваження, аніж голові сільської ради.

Гоніння, які спроваджувало проти віруючих православ’я, під керівництвом свого духовенства, єднали всіх братів і сестер с. Кам’янки в одне ціле. Особливо під час Другої Світової війни, коли Німеччиною, Буковина знову була віддана Румунії, почалися жорстокі гоніння. Вибір був конкретний: або в православ’я або в тюрму. Одного дня було арештовано більше ніж 50 членів церкви, із них – 38 сестер-матерів, багато з яких залишали грудних дітей, яких заборонили брати із собою і змушували залишати напризволяще.

Шкода, що ми не можемо сьогодні назвати всі імена тих людей, які не побоялися ані тюрми, ані смерті, залишивши свої хати та дітей, лишилися вірні Господу. Шеф жандармерії, виряджаючи їх із села, насміхався з них у присутності інших односельчан такими словами: «Коли води річки Серет потечуть уверх на захід, тоді ці люди повернуться знову у село». А це означало, що ніколи.

Але незабаром по непередбачених прогнозах воєнного часу, румунам прийшлося втікати від наступаючої Радянської Армії, а вірні Господу наші брати і сестри поверталися до своїх сімей, до рідного села із великою радістю. Це іще один доказ того, що Бог є Живий, і те, що неможливе людям – можливе Богові. Його влада, найвища Слава Йому.

Прийшовший до влади Радянський Союз, у 1944 році мобілізував на війну, яка продовжувалась ще більше року, всіх чоловіків віком від 18 і аж до 50 років. Кам’янську церкву і це не обминуло – 22 брати були забрані на війну. Із усіх мобілізованих до рідного села не повернулося більше 200 чоловік, але на диво всіх односельчан, всі наші брати повернулися живими. Слава Богу! Тому, що церква постійно молилася за них з надією на Бога, який промовив Духом Святим, що ні один з них не загине.

У 1945 році наказом держави відбулося офіційне об’єднання всіх євангельських конфесій в один Союз Євангельських християн-баптистів. Це все ніякої духовної шкоди церкві не вчинило.

У 1946 році у церкву Бог післав особливе духовне пробудження, яке підготувало народ Божий до майбутніх тяжких випробувань, які розпочалися з боку радянської влади у 1948 році. Подивимося на такий момент цього періоду: тільки за дві неділі Духом Святим були охрещені 86 осіб, деякі з них отримали різні дари Святого Духа. І що дивує, що ті, які не розуміли цього, не відійшли від церкви і не ставали перешкодою у цьому пробудженні. Це гарний взірець для нас в тому, що наші попередники приклали немалі зусилля, щоб зберегти єдність духа в союзі миру. І дні тяжких випробовувань не забарились.

У 1948 році – закриття Молитовного Дому і засудження пресвітера Церкви Воробця Івана Степановича за участь у з’їзді в м. Дніпродзержинську на 10 років позбавлення волі.

1951 рік – засудження ще чотирьох служителів. Рукопокладення Буждуги Василя.

1954 рік – зруйнування і конфіскація Молитовного дому.

1956 рік – реабілітація братів з тюрми.

1957 рік – отримання дозволу на проведення Богослужінь.

1962 рік – рукопокладення ще одного пресвітера – Буждуги Дмитра Денисовича.

1966 рік – реконструкція дому під зібрання в Маланюка і будівництво їм хати.

1970 рік – добилися дозволу на реконструкцію Молитовного дому (розібрати перегородки і підняти стелю).

1973 рік – рукопокладення дияконів Глобак Г., Лазарко Р., Величко М.

1979 рік – передача Воробцем Іваном пресвітерського служіння Буждугі Дмитру.

1987 рік – отримали дозвіл із Кабінету Міністрів України на реконструкцію житлового будинку під Дім Молитви.

1988 рік – будівництво нового Дому Молитви. Проводячи богослужіння вже в новому Домі молитви далі продовжувалось виконання ще багатьох необхідних робіт, щоб дійти до повного завершення.

Із Божою допомогою той день настав, це було 3 червня 1990 року.

Більше як чотири тисячі людей живим віночком окружили новий Дім молитви, щоб подякувати Богові, та посвятити його для Господа.

У цьому ж році у новому Домі молитви було перше рукопокладення чотирьох братів на дияконське служіння. Це брати: Куніш Іван, Загарюк Ілля, Глобак Іван, Величко Іван.

Для дітей запрацювала недільна школа, яка діє в церкві вже цілих 18 років. На рівні області був створений відділ по Євангелізації та місіонерству, який активно запрацював під керівництвом брата Карпова Петра. Восени цього ж року в селі Привороки були зібрані всі брати, яких церкви області призвали на цю необхідну працю. Кам’янська церква благословила брата Іллю Буждугу і так більше десяти братів отримали благословіння та уповноваження від старших братів на працю Євангелізації.

Після такого довгого атеїстичного періоду, спрага до Божого Слова в людей виразилась явно. По селах та містах області пройшли багатолюдні Євангелізації, де з сльозами на очах люди приймали Божу правду.

Наступного 1991 року брат Буждуга Ілля з групою братів відправились до далекої Удмуртії, із проповіддю Євангелії. А вже в наступному 1992 році відбулося перше водне хрещення віруючих у Господа, Спасителя Ісуса Христа, у містах Сарапул та Іжевськ.

У 1993 році ще трьох братів Кам’янська церква благословила на євангелистів. Це брати: Гаврилович Іван, Головач Олександр, Загарюк Леонід. Ці брати, взявши із собою ще брата диякона церкви Величко Миколу, при підтримці багатьох братів та сестер церкви, розпочали працю Євангелізації на Східній Україні, на Полтавщині у двох районах: Пирятинському та Чорнухівському. А в 1994 році в місті Пирятині відбулося перше водне хрещення.

У 1993 році, на прохання пресвітера церкви, брата Буждуги Дмитра, та по згоді церкви, був рукопокладений на пресвітерське служіння – брат Іван Величко.

Наступного 1994 року Кам’янська церква пережила тяжкі втрати. Несподівано раптовою смертю помер молодий брат Білійчук Василь, через декілька місяців в аварії загинув ще один молодий брат Воробчук Анатолій. Ще не висохли сльози розлуки, як через декілька неділь раптово помирає старший син брата Дмитра Буждуги, залишивши вдову Буждугу Любу із шістьма маленькими дітьми, останній дитині було всього тільки шість місяців. Для всієї церкви, а особливо для родини брата Дмитра та сестри Віоріки, наступили дні великого смутку та сліз. Брат Дмитро – пресвітер церкви, переживав цю втрату дуже важко, внаслідок чого почалися проблеми зі здоров’ям. І після третього важкого інфаркту серця, на початку грудня 1994 року, брат Дмитро в 63 роки закінчив своє земне життя.

Кам’янській церкві ніколи не забути цього відвертого, енергійного, до кінця люблячого Бога та Божий народ, служителя, який із 1978 року до 1994 був відповідальним пресвітером серед народу Божого. Всього 16 нелегких років, брат Дмитро день і ніч стояв на передовій.

Відповідальним пресвітером залишився брат Іван Величко.

У 1995 році проповідник церкви брат Василь Паскарюк, розпочав проповідь Євангелії в центральній частині свого рідного села Давидівка. Де на сьогодні вже є Дім молитви та діюча Євангельська церква. В цьому ж році брати Глобак Іван та Буждуга Ілля розпочали богослужіння в с. Петричанка, а брат Саша Головач в селах Черепківка і Старий Вовчинець.

У 1996 році брати Куніш Іван і Буждуга Ілля розпочали проповідь Євангелії в райцентрі Глибока. На диво людям райцентру, богослужіння проводились декілька років в колишньому райкомі партії. Тяжко було дивитись комуністам на те, що в залі засідань райкому, віруючі проводять богослужіння, а в найбільшому кабінеті райкому, в кабінеті секретаря райкому партії, проводяться біблійні уроки для всіх бажаючих дітей райцентру. І ця безкоштовна оренда такого приміщення продовжувалась доти, доки не придбали дім, під Дім молитви. І скільки комуністи не писали свої оскарження в різні державні інстанції, все було марно, тільки тому що, те що Бог відкриває – ніхто закрити не може. На сьогодні в Глибоці є гарний Дім молитви із гарними класами, де щонеділі всі бажаючі діти вчаться правди Божої.

У 1997 році в селі Черепківка прямо біля регіонального центру погран військ та державної безпеки знову був куплений дім під Дім молитви. Перед тим була домовленість за інший дім, але голова сільської ради наложив свою заборону і наказав всім людям села нікому з віруючих ніякого житла, ані земельного участка під забудову не продавати. Але так стається, що один підполковник у відставці рішив переїхати до сина на Східну Україну, і оцей дім оголосив на продажу. І так Бог упорядкував, що ми були першими підходящими покупцями цієї гарної хати. При першій же зустрічі цьому підполковнику було дано до відома для чого купили дім та про проблеми зі сільрадою. Але Бог настільки відкрив серце цієї людини, що він із усмішкою сказав: «Це для вас проблема, а для мене сільська рада – зовсім не проблема, ви мені на руки гроші, а я вам всі необхідні документи!» Чудний Бог у своїй праці, тому аж донині уже цілих 11 років проповідується щонеділі Євангелія спасіння у селі Черепківка. Із з’явленням великої свободи, що послужила позитивним фактором для віруючих, відкрились також широкі двері для еміграції. За перших 10 років вільної України з Кам’янської церкви виїхало на постійне проживання до Америки більше як 200 членів церкви. Але подяка Богові, місця у Домі молитви заповнились новими людьми.

На початку літа 1999 року в 93 роки закінчилось земне життя всім відомого брата, Воробця Івана Степановича. Починаючи із 1934 року по 1978 рік брат Іван Воробець виконував служіння відповідального пресвітера. Всього 44 роки, із щоденними тривогами, жорстокими гоніннями, як з боку Румунії так і Радянської влади. Залишили для нас повчальну історію, про людину, яка вистояла в тяжких випробуваннях і до останнього дня свого життя, при світлому розумі, із щирою молитвою, відійшов до свого Господа, Якого все своє нелегке життя щиро любив і готовий був хоч і на смерть, аби тільки з Господом. Кам’янській церкві ніколи не забути цього стійкого, сміливого та мудрого працівника на нивій Господній.

На початку III тисячоліття було вибрано та послано на працю благовістя на Східну Україну ще трьох братів: Шмідт Валерія, Шмідт Дмитра і Головача Вадима, де брати працюють і донині.

Восени 2003 року на дияконське служіння були рукопокладені ще два брати – Буждуга Ілля і Паскарюк Василь.

* * *


Свято продовжувалося б ще довго, але, не без волі Небесного Отця, свої корективи внесла погода.

Після закінчення Богослужіння, відвідавши смачних бутербродів та духмяного чаю, завареного на травах, розпочалися зустрічі, знайомства, бесіди, що є завжди добрим кінцем всіх християнських торжеств. Особливо вразила розповідь Георгія Шумера, пресвітера з м. Риги. Йде до завершення будівництво великого Дому Молитви, труднощі, фінансові проблеми, але коли в серці є віра і уповання на Живого Бога, то «хоть мало сильных среди нас, но Церковь строится». Пригадавши минулі дні (ми з братом Георгієм розпочинали духовний шлях у Луцькій Церкві), я зрозумів, що Господь зараз збирає навколо себе Церкви, які не покривили своїх доріг, для Йому лиш відомої цілі. Нехай буде над нами воля Божа, а поки що моліться за брата Георгія і церкву м. Рига «Гефсиманія», їм зараз потрібна наша і духовна і матеріальна допомога.

Оглянувши село Кам’янку з висоти, так званої «турецької могили»(краєвиди надзвичайної краси) ми заспішили на вечірнє Богослужіння, в якому взяли участь декламацією віршів, співом та проповіддю Слова Божого. Знову зустрічі і знайомства з гостями Свята, бесіди, зокрема з братом Іваном Величко. Відпочинок. Вранці брат Ілля та сестра Віра Буждуги нагодували нас мамалигою з бринзою, домашнім йогуртом і ще багато чим, та разом з гостями з Німеччини, поблагословили нас в дорогу. До побачення с. Кам’янка, до побачення дорога Христова Церква, до побачення наші друзі в Господі, що стали, без перебільшення, ріднішими за рідних. Додому. Але вирішили відвідати сім’ю брата Валерія та сестри Али Томулець з с. Берестя, яке було по дорозі. Зустріч, бесіди, молитви, спогади. Як же багато спільного у християн, а саме головне один у нас Небесний Отець! Смачний обід, прощання і в дорогу, бо з гостинної Буковини, багатій на щирі християнські серця, ой важко вирватись. Нічна дорога далась важко. Та й тут потішив Господь. Брати Сергій і Анатолій, по милості Господній, все таки довели автомобіль до рідної Нової Каховки. У мене на подвір’ї, десь біля 5 години ранку молимось і дякуємо Богу за охорону, за молитви Церкви Христової, яку «ворота пекельні не здолають»!


Нова Каховка – Кам’янка – Малинівка – Нова Каховка.

Пресвітер Новокаховської Церкви ХВЄ Василь Кравчук.


Газета "Христианин" 03(28)2008


© 2008-2012