Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи
На 1 місці
просмотров: 1579
А якi це духовнi?
просмотров: 2467
Спасай взятых на смерть... (Пр.24:11)
просмотров: 1858
Жатва 2010
просмотров: 2246
Христианские святыни – в мусорном баке
просмотров: 1666
Благодать і закон
просмотров: 2805
Покликання
просмотров: 3361
Молитва
просмотров: 1231
Міжнародна місія «Милосердя»
просмотров: 2666
Не хочу сліз від вашої душі (вірш)
просмотров: 2507

Всего статей: 665


Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Жатвы много - делателей мало

Это не устаревшая фраза, это щемящая сердце реальность. Как много лет назад христиане не особо стремились на труд, так и в наши дни мы больше уделяем времени себе, поэтому многие с трепетом ожидают этого события. И вот 26 июня в пгт. Чаплынка состоялось рукоположение. Очень жаль, что такие служения проходят редко. Первая, после приветствия, фраза, которую произнес пресвитер Новокаховской церкви ХВЕУ Кравчук В.В.: “Дождались!” Да, действительно, долго ждали множество верных и преданных Господу сердец этого дня. Глядя на нашего пастора, я понимаю, что быть пресвитером, это не значит пиджак, галстук, приятная улыбка, при этом власть и покорность людей. Прежде всего это большая ответственность не перед людьми – перед Всевидящим Богом, которому служитель должен будет в своё время дать отчёт.

И брат Михаил Иванович Дацюк и брат Андрей Дмитриевич Бумбу, которых рукополагали соответственно на пресвитерское и дьяконское служение, стоя перед церковью, глубоко понимали ту ответственность, которая ложилась на их плечи.

Понимая, что многие церкви ждут и у себя подобные торжества, и чтобы поощрить их на горячие молитвы за новых духовных работников, редакция “Христианина” решила дать более объёмный материал. Дом молитвы Чаплынской церкви ХВЕУ был наполнен людьми. С проповедью Слова Божьего к собравшимся обращались диакон Новокаховской церкви Глабец А.Т., а также Андрей Бумбу и Михаил Дацюк. Приятно удивил своим вдохновенным пением хор помесной церкви, которым руководили совсем юные дирижер и музыкант. Со словом наставления к церкви обратился заместитель старшого пресвитера церквей ХВЕУ Кравчук В.В..

Моє наставлення буде до церкви. Читаю Ефесян 4:10-16 “Хто зійшов був, Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,…” Відмітьте, не хтось з людей, а сам Бог поставляє служителів, звичайно , крім випадків, коли з’являються якісь самозванці або розкольники. Тому, де порушений Євангельський процес обирання служителів, там будується чисто людська структура, але сьогодні не про це. Можливо, дехто з присутніх думає: “Це прекрасно, що у нас будуть наші служителі. Вони будуть нас наставлять, будуть допомагати і дрова на зиму заготовити, і шафу перевезти, і город навесні скопати. Це ж добре: і вночі, і вдень вони будуть до наших послуг, будуть служити нам”. Так! З прочитаного тексту це чітко видно. А як ви думаєте, у церкві є хоч якісь обов’язки перед служителями? Звичайно є. Можливо після цієї настанови хтось і благословляти братів Михайла і Андрія не захоче. У післанні до Євреїв 13:17 ми читаємо: “Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, – вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зітхаючи, – бо це для вас не корисне.” Служителі служать, а церква кориться. Ось гармонія. Причому, покірність у євангельських церквах не має нічого спільного з фанатичною сектанською покірністю. Це свідома приємна покірність. Бо віруюча людина глибоко розуміє, що служителів поставив Господь і Він хоче, щоб ми були слухняні, бо у іншому випадку це буде для нас не корисним. Ми розійдемося, життя піде своїм шляхом і брати, на жаль, зіткнуться з непокірністю. Це буде забирати їхнє здоров’я, можливо скорочувати життя, тому покладіть кожний у серці: “Боже, допоможи мені бути слухняним моїм дорогим братам–служителям.” Ну, а як це, покоритись? Запитаєте ви. Буває, підходить до служителя сестра чи брат за порадою. А у серці давно вже прийняте рішення, намічені плани, та думає: так вже і бути, послухаю ще, що він мені скаже. А служитель каже зовсім не по серцю, а геть протилежне. І думає той християнин: “Для чого я питав? Ото як придумав, так було б і робити”. А я скажу вам, дорогі мої, як порадив вам служитель так і зробіть, бо тільки так вам буде добре. Чому? Тому, що за словом служителя стоїть Господь. І коли душа говорить “не буду так робити, а зроблю інакше”, наперед вам скажу – все зруйнується, марно пропаде, задуми не здійсняться. Невже служителі не помиляються? Помиляються. Але коли людина покорилася навіть неправильному рішенню, то Бог виводить все на правду і справедливість. Бо Він керує всім. Слава Йому! Якщо ж ти вперто зробив по своєму, то Бог, по милості Своїй, вишле тобі назустріч Ангела і зупинить тебе. Не роби цього. Тому покірність – це дуже важливо. В церкві, де служителі слухають Пастереначальника, де діти Божі покірні, де всі ходять в страсі Божому – там благословіння і радість. Давайте розглянемо ще одну деталь. Я запитаю вас: Чи треба допомагати служителям? Чи нехай їм Сам Господь допомагає? Бог допоможе, і в цьому немає сумніву. Але спитає з нас. Тому, коли ви бачите, що в сім’ї служителя скрута, чи складна ситуація життя – допоможіть. Та тільки так, щоб про це ніхто не дізнався. Щоб служителі мали дерзновіння робити вам зауваження. Через третю людину передайте ту буханку хліба, чи пляшку молока і зберете особливу нагороду на небесах. Ще відмічу одну важливу річ: Дії св. Апостолів 23:5 написано: “На начальника люду твого не лихослов”. Коли десь спіткнувся служитель або хтось з його сім’ї, це для декого солодше меду рознести і повідомити всіх, і в кінці додати “...а ще служителя…” І полетіло слово. Служитель давно покаявся і забув, бо уявіть собі, що не тільки ваші, але і його вчинки омиває Кров Ісуса Христа. Але він приходить на служіння, а церква, як той їжак – не підступить. Пригадую історію, як одна жінка рознесла по всьому селу недобре про служителя, яка згодом (бо сумління не давало спокою) в цьому зізналася і попросила прощення. “Добре, – каже їй служитель, – я прощу тобі. Тільки зроби одну річ. Зарубай курку, лиши її собі, а пір’я принеси мені.” Та жінка і десять зарубала б, аби лише бути вільною. Приходить, а він каже: “Візьми те пір’ячко та кинь за вітром”. Вона й кинула. Вітер здійняв його та й розніс по всім усюдам. “А тепер – говорить до неї, – позбирай те пір’я і приходь, я прощу тебе”. Лише тоді зрозуміла жінка, що наробила. Народ Божий! Пір’я не зібрати, слово не повернути, а наслідки занадто важкі. Бійтеся цього. На моїх очах один брат лихословив служителя. Я тоді ще молодий був і подумав собі: що ж воно далі буде з цим “героєм”? Пройшло більше двадцяти років. Дивлюся на ту людину сьогодні. Пройшло життя, а життя, як такого, і не було. Хвороби, горе, сльози, крах сім’ї. Не робіть так. Підказати – підкажіть з любов’ю, наставте, це радість. А ще моліться за них. Бо в цьому мав потребу навіть Апостол Павло. Поможи вам Господь.

И в заключение Александр Иванович Бабийчук прочитал слово, которое непосредственно касалось служителя.

Кем он является пред Господом? Вникните в эти строки: Исаия 62 глава “Не умолкну ради Сиона и ради Иерусалима не успокоюсь, доколе не взойдёт, как свет, правда его, и спасение его – как горящий светильник… На стенах твоих, Иерусалим, Я поставлю сторожей, которые не будут умолкать ни днём, ни ночью. О, вы, напоминающие о Господе! Не умолкайте…” Служитель является сторожем, который не должен умолкать, который должен возвещать правду.

Когда сторожа стояли на страже – народ поднимался и являлся светильником в этом мире, Иерусалим становился возвышенным и славным. Стоящие сторожа возглашали правду народу, и Господь благословлял. Но когда сторожа переставали говорить о Господе, их взгляд уходил далеко к язычникам и их богам, ведь служение идолопоклонства очень захватывающе. (Оно привлекает внимание и сегодня. Там всё очень яркое, помпезное, людей просто магнитом тянет, потому что за этим стоят могучие злые силы). Они влияли на глаза сторожей, и те поддавались. Вслед за этим шли большие утраты, приходили поражения, потому что Божье благословение покидало их. Так много зависело от стоящих на стенах.

Прошли века и столетья. Сейчас церковь возводится Богом для того, чтобы была явлена слава как столб и утверждение истины. И как тогда, Бог восставляет на возвышенность сторожей. Они имеют разные духовные саны, но цель одна – напоминать о Господе.

1Кор. 4:1 “Итак каждый должен разуметь нас, как служителей Христовых и домостроителей Божьих; от домостроителей же требуется, чтобы каждый оказался верным”.

Очень важно при влиянии сегодняшнего времени не потеряться, ведь сегодня есть много разных вещей, сегодня есть много разных доктрин о служении, сегодня служителя становятся недоступными, непогрешимими. Иногда становятся такими важными, что невозможно и подойти. Я слышал и такое: “если вы хотите увидеться с пастырем, пожалуйста, запишитесь, и, может быть, через две – три недели он примет вас”. А я смотрю на апостола Павла, потому как он для меня пример, я очень хочу быть похожим на него. Никогда не хотел бы сойти с той дороги, по которой прошли наши отцы и деды, по дороге, которую проложил Иисус. И каждый раз, когда проходит рукоположение, мы не говорим что-то новое или особое, мы берём готовые слова, готовый опыт апостола Павла. Вот, братья, пример для подражания. К такому служению призывает нас Господь.

Еще много было сказано будущим “сторожам” в поддержку, в наставление, после чего вся церковь единодушно вознесла молитву к Господу об этих душах, моля Его о благословении. Очень быстро пролетело время служения. Прошло уже немало времени с того дня, но почему-то мне особенно запомнился взгляд брата Михаила, провожавшего гостей: о чём думал он в тот момент, о чём переживал?! Большая ответственность легла на его плечи; говорить даже тогда, когда тебя не слушают, не умолкать даже тогда, когда противятся. Возвещать правду о Господе! Помоги им Господь!

Ирина Долгих


Газета "Христианин" 02(16)2005


© 2008-2012