Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Вічно молоді псалми

В житті кожного християнина бувають такі хвилини, коли його серце наповнює трепет. Зазвичай це стається, коли починаєш розуміти велич свого Господа і при цьому свою нікчемність, або коли відкриваєш Біблію і через неї до тебе говорить Вічний Бог те, що тобі треба саме в цей час. Такі миті земного життя переживав сам, думаю, переживали і ви, дорогі читачі.

Нещодавно я теж пережив такі хвилини трепету, але іншим чином і з інших причин. Працюючи над курсовою роботою на тему «Зародження і поширення євангельського християнства в Київській губернії», довелось, звичайно, побувати в державних архівних установах. Для історика це звичайна справа. Замовляєш, а потім отримуєш документи, сидиш в читальному залі і переглядаєш їх, виписуючи важливе в зошит.

Так було і 8 квітня. Працював я в цей день у Державному архіві Київської області. Отримавши справи, сідаю за стіл і гортаю сторінки чиновницьких звітів про поширення євангелизму в повітах Київщини, розбираючи важкий почерк жителя 19 століття і отримуючи при цьому цінну для дослідження інформацію. Передивившись вже декілька справ, відкриваю наступну з другого фонду двохсотого опису справу номер сто тридцять, дата її закриття – 1884 рік. Перші чотири сторінки – звичайна інформація про євангельських християн села Лучин Сквирського повіту, про пересилку їм книг і брошур євангелистами із Санкт-Петербургу, які місцева влада перехоплює і не хоче віддати. Ледь розібравшись з написаним, перегортаю четвертий аркуш і бачу прикріплений до справи невеликий листочок (науковою мовою – аркуш) під номером п’ять, розміром з дві долоні.

На мій подив, на ньому з двох сторін були написані якісь віршики, а так як такого в моїй практиці роботи з архівними документами ще не було, то вирішив придивитись пильніше. Це, як виявилось, були християнські вірші, написані нашими братами і сестрами ще в часи Російської імперії, або, як кажуть в народі, «ще за царя». З першого вірша були лише остання строчка другого і третій з четвертим куплети, написані гарним почерком, напевно звідкись переписані. На іншій стороні був трошки важчий почерк. Там також був зазначений номер «101». Прочитавши вірші 19 століття про нашого Ісуса Христа, записані ще навіть до відродження п’ятидесятництва в світі, як людина-християнин не міг стриматись, щоб не отримати для себе їх аналог.

Що переповнювало мене в цей час? Скажу, переповнював трепет, про який я згадував на початку. Бачити і торкатися руками листочків з віршами, написаними нашими євангельськими першопрохідцями в Україні, було справді трепетно і радісно, а ще й до того за велику милість і честь від Бога. Ці відчуття не покидають мене і зараз. Здавши справи, пішов на пари в університет.

Але на цьому історія не закінчується. Ввечері після зібрання показав свою знахідку віруючим друзям і рідним братам. Одна сестра каже: «А я знаю цей вірш, ми ж його співаємо як псалом». І це мене ще більше вразило. Я думав, що це звичайні християнські віршики, які, навіть, не були повністю відредаговані, а це виявився християнський псалом «Воспойте о славе небес!», № 510 в «Песнь возрождения». В документі були інші слова, хоча правильніше сказати, трохи інші слова були в «Песнь возрождения». А визначили його ми за знайомим рядком приспіву: «Но как, но как, Но как же нам будет тогда?!», який, до речі, на листочку був записаний так: «То как душе будет тогда?», а в кінці – «То как будет сладко тогда!» Наступний вірш, який був під № 101, ми з братами вирішили теж пошукати в збірнику псалмів. І, о чудо, його теж було знайдено. На жаль, мелодії тоді ми ще не знали, але слова в «Песнь возрождения» такі ж, як і в ньому. Правда, лише перший і половина другого куплета, але видно, що в нього був кінець. Це був псалом № 347 «Почти убедился я в Божьих словах».

Переживаючи такі хвилини, коли торкаєшся минулого, та ще й якого минулого, нашого євангельського руху в Україні, розумієш наскільки це велично і прекрасно. В цей час ти ніби стаєш учасником тих подій, переживаючи переслідування і радощі наших попередників. Це трепетно для кожного християнина, а для історика-християнина ще більше.

Дивлячись на ці пожовклі листочки, починаєш розуміти, в яких муках і переживаннях були написані на них такі дорогоцінні слова. Серце бере трепет. Згадуючи сучасні пісеньки, котрі, на жаль, співаються в багатьох церквах і в яких немає ні слів, ні мелодії, а про духовність і не згадую, лякаєшся. Такі псалми, співаючи які переживаєш їх суть і слова, зараз називають «старими», такими, які співали наші бабусі і дідусі, віджившими. Так їх називають не відроджені християни, щоб приховати за новітніми піснями своє не відродження.

Дуже не люблю таких виразів. Псалми, написані в гоніннях і переслідуваннях за віру, сповнені великим духовним змістом і справжньою, підкреслюю, справжньою Божою благодаттю, не старіють!

Подібне відчуття я пережив саме в цей день, коли читаєш архівні документи, в яких описується про те, як наших християн саджали до в’язниць чи засилали в далекі, людьми забуті, місця, а поруч невеличкий листочок з псалмами, облитий сльозами, а інколи і кров’ю наших попередників. І коли бачиш як зараз ставляться до цих благословенних псалмів, хочеться крикнути: «Християни, що ви робите?» Так, і сьогодні з’являються прекрасні псалми написані під натхненням Духа Святого, але скільки душевних пісень, які створені для того, щоб сподобались не відродженій людині, замінивши, а інколи висміюючи прекрасні духовні псалми.

Молодь, звертаюся до вас! Не біжіть за пустими словами та за аматорською мелодією, не відкидайте прекрасні псалми. Нехай з ваших вуст не линуть ці гіркі слова про нібито «старі» псалми. Я дивуюсь з якою швидкістю змінюються сучасні пісеньки. За ще досить коротке моє життя їх стільки вже народилось та на щастя спочило, що важко згадати, які були раніше. Проминули, бо не були написані під Божим натхненням, і сприймаються лише на емоційному рівні і не більше. А псалми, описані мною, були написані набагато раніше, ніж коли їх вклеїли в вищезгадану справу, останній запис в якій зроблений у 1884 році, а також багато подібних їм, що живуть до сьогодні і їх співають всі християни, бо написані під Божою благодаттю. Боже – вічне, а людське – тимчасове. Отже, «старі» псалми, насправді, ніякі не старі, вони вічно молоді. І сьогодні їх мелодії і слова лікують людські серця, навертають грішників до Господа.

Брати і сестри, будемо ж цінити цими прекрасними псалмами, які співаємо. Хай через них нашими устами прославляється Вічний Господь!

Богдан КРАВЧУК