Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи
Орлиное гнездо
просмотров: 1883
До края земли...
просмотров: 2566
Пять служений
просмотров: 4647
Україні... (Вірш)
просмотров: 3036
Вічно молоді псалми
просмотров: 1212
Ніч перед Різдвом
просмотров: 1385
Хто твій Бог?
просмотров: 3418
Що я, Господи, маю робити?
просмотров: 2731
Кому ти служишь?
просмотров: 1933
Пожелания для Первой Одесской Церкви
просмотров: 2234

Всего статей: 691


Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете "Христианин".

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки






Украина онлайн

wwjd.ru: Христианская поисковая система.

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета "Христианин" (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас!

На этом небольшом сайте вы сможете прочитать некоторые статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию.

Молодіжна конференція півдня України

2006 року в приміщенні Дому молитви ХВЄУ Новокаховської Церкви відбулася молодіжна конференція Півдня України. Цього дня чекали з хвилюванням. Що чекає на нас? Невідомість насторожує душу людини, а це буває і на користь, бо, здається, пильнувала вся молодь. Час спливав швидко. І дивлячись у вікно, можна було побачити, як черговий Сашко зустрічає приїжджаючі автомобілі, буси, автобуси з нашими гостями. Треба відмітити, що паркування машин в нашого брата пройшло вдало. Останні хвилини. Реєстрація працювала безупинно. Херсонщина, Миколаївщина, Кіровоградщина, Кримська АР – були присутні в залі. Затримувалась лише Одещина. І ось, нарешті, стихло. Заграв духовий оркестр помісної церкви. Це свідчило про те, що конференція розпочалась. Після чого завідуючий молодіжним відділом Херсонської області Віктор Марухін звернувся до молоді зі словами привітання. Брат Віктор наголосив на те, щоб ми приготували свої серця і були уважними до того, що буде говорити нам сьогодні Господь. На конференцію був також запрошений пастор з Кам’янець-Подільська, Ростислав Мурах, який був готовий викладати Біблійне вчення. Познайомивши Ростислава з молоддю, брат Віктор закликав усіх присутніх до молитви. Першим надали слово пастору помісної церкви Василю Вікторовичу Кравчуку. Тема його проповіді була «вірність». І хотілось би коротко зауважити на це слово, бо, на жаль, вірних людей стає все важче знайти.

2 Тимофія 2:2 «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити». Будучи служителем церкви, я розумію, що прийде час і мені потрібно буде передати це служіння молодим людям. Я не раз задумуюсь, що буде після нас. Про це думав і Апостол Павло. Закінчувалось його життя. Він багато пережив, багато чого Господь його навчив, мав багато відкриттів та творив великі чудеса – це був муж Божий і вірний воїн-слуга. Та хвилювало апостола, що буде з церквами після його відходження. Чи зможуть вони, народжені від благовістя, триматися чистого Євангелія так само, як при його житті. Боліло його серце. «Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть… Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою… Тому то пильнуйте…» Дії 20:29,31. Де знайти вірних людей, кому б можна було передати, доручити, довірити? Молодий Тимофій. До нього звертається апостол Павло зі словами: «О Тимофію, бережи передання…» 1 Тим 6:20. «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай…» 2 Тим. 2:2.

Що чуєте ви, дорога молодь, від нас служителів? При багатьох свідках? Правду Божу? Чисте, здорове, не пошкоджене Євангеліє? Тоді прийміть і передайте іншим вірним людям. Я сьогодні звертаюсь до вас, як до моїх співробітників і як до моїх дітей. Подули вітри, багато церков змінили свою зовнішність, свої напрямки. Багато людей сприймають християнське життя за легку прогулянку, де не потрібно корити своє «я» та у чомусь себе обмежувати. Навіщо? Живемо по-новому! Та Господь залишився Той Самий, як і в часи Павла. Тому, любі мої, не обманюйтесь! Я закликаю вас словами апостола: «Пильнуйте…» Читайте Слово Боже, вивчайте його, просіть у Бога Його керівництва, Його роз’яснень, і ви не схибите з прямої євангельської дороги, тієї дороги, по якій першим пройшов Ісус. І тоді, як вірний Тимофій, ви зможете прийняти, понести та передати. Благослови вас всіх Господь.

Заграв духовий оркестр. Та якось особливо, мов би підкреслюючи почуті слова: «Будьте вірні». Багато віршів та пісень пролунало того дня, різне було їх сприйняття. Зовсім недавно я почула одну цікаву думку і маючи невеликий досвід праці з дітьми, з нею повністю згідна. Малі діти не вміють приховувати того, що вони бачать у своєму родинному колі. Як себе ведуть татко з матусею, так ведуть себе діти на людях. Що чують вони від батьків, те і говорять. Кого люблять татко і мама – люблять і вони та навпаки. Діти – це дзеркало батьків.

Слухаючи вірші і пісні усієї молоді півдня України, розумієш, що непотрібно їхати в ту чи іншу церкву щоб дізнатися як живуть наші брати та сестри, чому навчають? Дзеркало, навіть не усвідомлюючи, все показало. Плакати чи радіти – кінець покаже. Основну частину конференції провів Ростислав Мурах. Він торкався різних тем, які були доречними і цікавими. Багато з нас бачили брата вперше, тому було ще цікавішим дізнатися про його життя, про його навернення до Ісуса Христа. Думаю, що це буде цікаво і нашим читачам. Розповідає Ростислав.

Навернувся я до Господа у 1991 році. Навчався в цей час у агротехнічному університеті. Закінчував факультет «Механізація сільського господарства». Вже був одружений на студентці цього ж університету лише економічного факультету. Жили собі як усі люди. Та одного разу, саме на Різдво, я з дружиною потрапив до міста (ми чекали перше наше немовля), завітати у лікарню на обстеження. Дорогою ми побачив групу молоді, яка співала різдвяних пісень. Ці пісні мені були відомі з дитинства, особливо їх використовували, коли хотіли, щоб тітка чи дядько рубля дали чи хоч копійок. Але це я побачив особливу молодь. Знаючи багатьох у місті, я вирішив, що вони не місцеві.

– У Камянець-Подільську такої молоді не могло бути, – вирішив я.

Переді мною стояло 30 молодих людей, які в моїх очах виглядали якимись неземними янголами Божими.

– Йдемо послухаємо, як вони співають, – вмовляю дружину.

– Ти мене заведи до лікарні, а сам йди слухай, – почув у відповідь.

Так і зробили. Швиденько попрощався, і скоріш до молоді. Стою біля них, слухаю. Вони на мене дивляться, а я на них. Та я виявився кращим євангелістом, першим почав розмову.

– Хто ви? Звідки ви?

І вони почали розповідати про себе, про те, де знаходиться їх дім молитви. Я задавав дуже багато запитань, на які молодь не могла зразу дати відповідь.

– Знаєш що, у нас є старші брати, якщо хочеш поговорити ближче, прийди, поговориш. Ти Біблію дома маєш?

– Маю, – відповів я – та слухайте, як дійшов до того місця, де хтось когось народив, потім кого куди виводили, так багато імен, заплутався та й кинув.

Але молоді люди дали мені дорогоцінну пораду.

– Прийди додому, відкрий Новий Заповіт і почни читати, але перед цим помолись так:

– Боже, дай мені зрозуміти, що пишеться у Твоєму Слові.

Прийшов додому і все зробив так як порадили. І, о диво! Мало того, що розумів, вірші на пам’ять запам’ятовував. Довго читав, до трьох годин ночі, така була спрага до Слова Божого. Вже спати потрібно, вранці на навчання. Ліг, не спиться, перевертаюсь з боку на бік, не можу заснути, хочу читати. Встав і до п’яти ранку ще читав. С тих пір Біблія лежала на моєму столі, а я почав ходити на зібрання. І одного разу, почувши призив до покаяння, не спам’ятався, як вже стояв спереду, молячись, щоб Господь мене простив. Покаяння рідні сприйняли негативно. Бити мене ніхто не бив, бо я займався спортом, а вони ще не знали, наскільки я став святим, чи часом не почну оборонятись, а от принижувати то принижували, старалися, як могли. Переді мною постав вибір. Чи то триматися розпочатого і далі ходити до церкви, чи, може, поки що перестати, рідні заспокояться, потім знову піду. Та ні! Будь що буде. Буду триматися, навіть, якщо рідні відмовляться від мене, навіть якщо дружина покине чи з інституту виженуть. Ісуса не залишу. Так вирішив і вийшов в коридор. А тут знов мої рідні зі своїми «переконаннями» та цього разу і дружину мою підстрікають.

– Залишіть нас в спокої, ми самі у всьому розберемось, – почув я з її уст.

– О, та ти така сама, як і він, – понеслося в слід.

І дійсно. Через пів року моя дружина також прийняла Ісуса своїм Спасителем. Слава Богу! Стала такою, як я.

Зараз ми маємо п’ятеро діток. З 1993 року я ніс служіння керівника молоді, а в 1998 році прийняв служіння пастора…

На цьому брат Ростислав закінчив розповідь про себе. Далі були проповіді, запитання, відповіді.

Потім вечеря і знову дорога, дорога додому.

Що почули наші серця? Що взяли з собою?

Поможи, Господь, щоб цей час, проведений разом, не пройшов даремно. І те слово, яке Ти доносив до нашого вуха, ми глибоко склали в своєму серці, як колись молода Марія.


Ірина ДОЛГІХ


Газета «Християнин» 04(22)2006


© 2008-2012