Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Довіра Богу

Хай не зводить ніхто сам себе. Як кому з вас здається, що він мудрий в цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути премудрим. Цьогосвітня бо мудрість у Бога глупота, бо написано: Він ловить премудрих у хитрощах їхніх! І знову: Знає Господь думки мудрих, що марнотні вони! (1 Кор. 3:18-20).

Не будь мудрий у власних очах, бійся Господа та ухиляйся від злого! (Пр. 3:7)

Тільки-що пролунав церковний дзвінок і, виблискуючи золотавими кольорами осені, гучно сповістив всім про закінчення уроку в Недільній школі. Аня, русява дівчинка років десяти з яскравим рум’янцем на щоках, почувши цю радісну мелодію, попрощалася з Наталією Іванівною, викладачем її старшої групи, і швиденько поклала власний малюнок і робочий зошит до папки. Вона поспішала до класу Тетяни Дмитрівни, ще молодої дівчини, яка зовсім недавно закінчила університет і тепер працювала вчителькою в одній з міських шкіл. Дівчинка майже щоразу заходила сюди після уроку, щоб поговорити з її першою вчителькою, яка була чомусь дорогою для серця. Тетяна Дмитрівна, струнка, середнього зросту дівчина з чорним, наче вугілля, волоссям, заплетеним у довгу косу, часто вислуховувала її дитячі запитання і старалася допомогти порадами, знайти правильну відповідь. Так було і цього разу. Привітавшись, Аня, як завжди, радісно запитала:

– Сестра Таня, а яку тему Ви сьогодні розповідали для Ваших маленьких вихованців?

Учителька, складаючи розмальовки та олівці до шафи, ласкаво відповіла:

– Тема була про перемогу Давида над Голіафом. А що нового ти сьогодні дізналася?

– Як дивно, ми теж вивчали цю історію. Я просто захоплююсь сміливістю Давида, і мені хочеться бути такою! Але золотого вірша, якого ми вчили, я, на жаль, так і не зрозуміла до кінця... – вже з нотками суму говорила дівчинка.

– Може, я чим допоможу? Адже і ми сьогодні вчили цю тему, – посміхнулась у відповідь вчителька.

– Вірш був з книги Приповістей Соломона: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!» Наталія Іванівна пояснила нам, що Давид переміг Голіафа, бо довіряв Богу, а не на свої сили чи розум опирався. Вона сказала, що коли нам будуть зустрічатися в житті Голіафи, то ми повинні завжди довіряти Ісусу Христу, Який допоможе їх перемогти. Я все зрозуміла з цієї біблійної історії, окрім останнього – які це мені можуть трапитися Голіафи, їх же давно нема... І ще й довіряти Богові тоді? Як це може бути, сестра Таня? – запитала Аня.

Почувши це запитання, на обличчі вчительки з’явилася щира посмішка, яка змінилася на задумливий погляд, який ніби говорив про якусь таємницю.

– Присядь, будь ласка, на стілець і я тобі зараз розповім і про сучасних Голіафів, і як треба з ними боротися, та називати їх не буду. Будь уважною, і ти сама все зрозумієш – це історія зі студентського життя однієї християнки, назвемо її Марією.

Одного січневого вечора Марія ніяк не могла заснути, хоч навколо все говорило про закінчення буденного дня: надворі господарка-ніч вже давно закрила свої темні брами, заховавши за ними до ранку сонце, лиш зірки, немов сторожа охороняли цю незвичайну фортецю. Перевівши свій погляд з вікна до кімнати, де мирно спочивали ще менші брат і сестричка, думки Марії зосередились на проминувшому дні. Ось перед очима стали звершена зовсім недавно вечірня сімейна молитва, співанка хору, благословенне Богом зібрання святих, її полуденна дорога до рідного села з недалекого містечка, де вона здобувала освіту, ранковий іспит... Іспит. Так, Люблячий Господь і цього разу явив Свою милість до неї – здала на «відмінно», і враз пригадалися здивовані і чомусь незадоволені обличчя одногрупників і запитання: «Ну як можна відмінно скласти іспит, коли у білеті є питання, які ми навіть не вивчали?» Вони цього не могли зрозуміти, однак Марія знала, що без допомоги Отця Небесного не змогла б написати так правильно і поширено про ту тему, яку не вивчали досконало. Вона сама дивувалася, коли на розум приходили правильно сформульовані відповіді і дівчина ледве встигала їх записувати.

Думки про складений іспит принесли з собою цілу низку спогадів, лише за минулий рік, коли Господь навчав юну християнку довіряти Йому і перевіряв це, як Добрий Учитель на практиці життя. Ці події спливали в її пам’яті і ніби переривали нічну тишу прекрасними акордами, які не давали заснути.

Пригадалось, коли одного теплого літнього вечора вона сиділа над конспектами з хімії і досить детально готувалася до іспиту. Багато формул, рівнянь реакцій, теорії про складну будову речовин поступово заповнювали її пам’ять, і в кінці кінців вже немовби переповнили її. Здавалось, якщо не зупинити цей потік інформації, то він, як вода, потече поверх повної бочки. Повторювати далі не було вже сил, та ще й на додачу серце дівчини наповнювалося тривогою і переживаннями: вона знала, що екзамен буде приймати викладач Олена Юріївна, заступник декана по навчальній частині. Ще напередодні сесії в групі були розмови про те, що тих студентів, які не навчалися в її підгрупі, вона «завалює» на іспиті. Марія ж була якраз серед тих, яким викладав зовсім інший викладач, і тому майбутня оцінка бажала чекати кращого. Важкі думки, немов темні дощові хмари, низько нависли над душею... Відсунувши вбік свій конспект, Марійчині руки потягнулися до Біблії, яка не раз захищала від життєвих негод і, вставши на коліна, вона у щирій молитві розповіла Своєму Батьку про всі свої тривоги і попрохала у Нього відповіді. Відкривши Слово Боже, Марія побачила 5 віршик з 3 розділу Приповістей Соломона: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!» На очі чомусь навернулися непрошені сльози радості, які зовсім не хотілося витирати і молитва подяки полинула до небес. Вона ще раз впевнилася, що її Бог – живий, що Він знає всі її переживання і чекає від неї лише довіри. Вставши з молитви, дівчина склала все навчальне приладдя, конспекти і в чеканні майбутнього Божого втручання пішла відпочивати.

А вранці на іспит Марія сміливо пішла, як завжди, у першій п’ятірці, але покладаючи надію не на свої знання, а на Божу допомогу. Білет дістався складний, і враз у душу почав закрадатися сумнів: «Ну що, склала? Де там твоя надія? Тут хоча б четвірку отримати...» Час ішов, те, що знала, Марія вже давно написала, та от не могла згадати одне рівняння реакції, хоча, як це часто буває, пам’ятала де, як, і на якій сторінці воно написано в конспекті. Допомогти не могли ні власна пам’ять, ні одногрупники, які самі прохали в неї допомоги, а за суворого викладача і мови не було. «Боже! Ти мені допоможи! На тебе одна надія!» – подумки звернулася Марія. А того, що далі сталося, дівчина ніяк не чекала. Через декілька хвилин до аудиторії, де відбувався іспит, зайшов завідувач їхньої кафедри, який наполегливо прохав Олену Юріївну допомогти знайти потрібні йому документи. Викладач відмовлялася як могла, посилаючись на необхідність її присутності на іспиті, та, побачивши, що без неї ніяк не обійдуться, була вимушена вийти на певний час з аудиторії і дозволила користуватись конспектами, думаючи, що таким чином допоможе своїй підгрупі. Марійчиній радості не було меж, бо дивним чином Господь вийшов їй на допомогу, і саме за час відсутності викладача вона встигла переглянути всі потрібні формули і написати завдання.

Викладач не забарилася і через хвилин десять знову прийшла в аудиторію, і почала приймати іспит... Ті студенти, які навчалися у підгрупі Олени Юріївни, отримували, як і очікувалося, гарні оцінки, та коли черга дійшла до підгрупи Марійки, то перших двох студентів буквально «завалили», ледь «натягнувши» «4», хоча вони мали кращі оцінки за рік. Одногрупниці виходили з аудиторії, ледве стримуючи сльози і не маючи можливості щось змінити. Розмови про саме такий результат справджувалися на очах... Дійшла черга і До Марійки... На подив Олени Юріївни, всі завдання з білета були виконані правильно, навіть краще, ніж в її підгрупі, та й на запитання дівчина давала вірні відповіді. Подивившись на інші оцінки в заліковій книжці, вона ще більше здивувалася: «Так Ви відмінниця?» – і, отримавши схвальну відповідь, із впевненістю поставила «5».

Тільки Марія встигла вийти з аудиторії, як до неї відразу підійшли одногрупники. «Ну як здала? Який білет дістався?» – було чути в коридорі. Почувши відповідь, деякі з них раділи гарній оцінці, вітали, а інші – не могли зрозуміти, як це так вийшло, що Марія не з підгрупи Олени Юріївни і отримала таку високу оцінку. Та тільки Марія розуміла, чому це саме так сталося, бо ще раз впевнилася в тому, що той, хто надіється на Господа Ісуса Христа, довіряючи Йому своє життя, не буде, посоромлений. «Каже бо Писання: Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений» (Рим. 10:11).

За вікном було все незмінним – зірки ще досі були на своїй варті, зазирали в кімнату, і лише годинник нагадував про пізню годину. Не спали і Марія, сльози чомусь одна за одною котилися з її очей від цих приємних спогадів про Божу милість у житті. Марія розуміла, що цього не заслужила... Знала, що не власними силами, розумом чи положенням (становищем) чогось досягнула, не було в неї таких знайомств чи зв’язків, які допомагали деяким студентам добре складати іспити... Та серце раділо з того, що виконує Боже Слово і має зв’язок з Небесним Викладачем! Через просту довіру.

Закінчивши свою розповідь, Тетяна Дмитрівна зробила коротку паузу, і тільки-но хотіла запитати Аню, чи все їй зрозуміло, чи, можливо, потрібні пояснення, але вона не встигла... Їі випередила Аня, яка несподівано обійняла вчительку і тихо промовила: «Я все зрозуміла. Дякую за цю розповідь». У відповідь Аня отримала радісний погляд вчительки і схвальний кивок «Будь ласка». Дівчинка радісною вийшла з класу, і не тільки тому, що почула, як завжди, цікаву історію, а дивувалась, як це вчителька підібрала її, адже вона не знала, що в Ані через два дні розпочнуться семестрові контрольні роботи, які в уяві досягали розмірів отих велетнів з минулого, не давали спокою і завдавали переживань. «Господь – моя надія», – ніжно звучало в серці. Її душа заспівала веселим передзвоном від того, що про переживання дівчинки знав Всемогутній Бог, Якому вона вчилася довіряти.

Ірина Драйцева