|
Жертва спільності«Їдуть гості!» Такі оголошення завжди приносять в церковне життя пожвавлення. Чому? Пояснень цьому багато. Тут і радість ще одної зустрічі, і трепет нових знайомств, і вогонь на збудованому разом жертівнику, а головне – це спілкування. Воно несе з собою збудову у вірі, змогу поділитися досвідом, натхнення від молитов та дій духовних дарів. Недарма при атеїстичній владі ставилися всілякі перешкоди, щоб між церквами не було спілкування, щоб не приїжджали проповідники з інших міст чи сіл, щоб віруючі, потрапивши в ізоляцію, «благополучно» духовно помирали. Та й наша Новокаховська церква ХВЄП, після сумнозвісних подій десятирічної давнини, мала б скуштувати в повній мірі всю «радість» від заборони на приїзд гостей. Та для Божого слова немає вуз, і серця, що напоєні одним Духом, не роз’єднати людськими постановами та обмеженнями. Покладаючись на Господа, християни спішили на спілкування і в часи атеїзму, і в наш час. І я помічав не раз, як Господь вчасно посилав нам на підтримку братів та сестер з інших церков. Це було напередодні духовних битв або перед вирішенням важливих церковних питань. Повірте, їх за ці десять років було ой як багато. Після цього приходила перемога і Наречена Ісуса продовжувала свій шлях спокійно і впевнено. Не був винятком і поточний період. Більше десятка разів до нас приїжджали друзі і це не були просто приїзди. Могутня дія Христа через проповідь Слова, спів духовних псалмів, через дари Святого Духа укріпляла наші серця. Одного разу Господь мені так і проговорив через пророче слово: «Я буду радувати твоє серце, присилаючи Свої посудини». І точно, відчуваю, що слабнуть сили, ворог душ задумує зробити зло і раптом дзвінок: «Брат Василь, нас Бог побуджує приїхати». Ну хто ж буде проти? І яка це насолода спостерігати, як гості, які нічого не знаючи про стан речей, з ювелірною точністю, дослівно, розповідають про ситуацію і про те, що і як треба зробити, щоб для Божого діла ворог не наніс ущерба або якої втрати. Слава Ісусу, Який постійно і дивно турбується за Своїх дітей! З певних причин не можу називати дорогі нашим серцям імена братів та сестер, які неодноразово відвідували нас, скажу словами Апостола: «Так благаю й тебе, товаришу вірний, допомагай тим, хто в боротьбі за Євангелію помогали мені та Климентові й іншим моїм співробітникам, яких імення записані в книзі життя» (Фил. 4:3). Але виникає питання, якщо це діло таке добре і потрібне, чому Біблія такий вид спілкування називає «жертвою»? Читаємо: «Не забувайте ж і про… спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євр. 13:16). Писання вживає дуже сильне і змістовне слово жертва. Так, поїхати в гості це чогось вартує. Причому і для тих, хто їде, і для тих, хто приймає. Рушієм спілкування є любов до Господа і до ближнього. Тільки це прекрасне почуття піднімає в дорогу. Знаю з перших вуст, що одержавши побудження відвідати когось, все починалось з молитви та посту. Щоб привезти з собою благословіння в Дусі Святому, треба робити, як Божі мужі: «І проголосив я там піст, над річкою Агавою, щоб упокорятися нам перед лицем нашого Бога, щоб просити від Нього щасливої дороги для нас і для дітей наших та для всього нашого маєтку» (Езд. 8:21). Щоб Господь поставив охорону і над тими, хто відправляється в дорогу, і над тими, хто залишається вдома. Дуже важливий вибір супутників, щоб між всіма була єдність і злагода. А після цього просити волі коли і куди вирушати. Тут теж важливо прислухатись до голосу Духа Святого. Проілюструю. Не так давно, точніше весною, до нас мали виїжджати наші друзі з Рівненщини та Чернівеччини. Зателефонували. Чекаємо. Проходить декілька днів і, раптом, хтось захворів, потім зламався автомобіль і стало зрозуміло, що виїзд, з невідомих причин, відкладається. Та таємне, згодом, робиться явним. А тим часом в нашій церкві виникає ситуація, коли деякі серця приносять неспокій в життя громади. І ось недавно всі питання, хоч і не без болю, Бог допомагає вирішити. І, не повірите, відразу телефонний дзвінок: «Ми будемо в п’ятницю». Приїжджають друзі, і один з проповідників, сам того не усвідомлюючи, розказує, що вони хотіли приїхати на весні, але Господь не допустив. Коли запитали у Нього, яка причина, то відповідь була така: «Там немає єдності духа». Ми, місцеві, переглянулись, бо дійсно це мало місце. А богослужіння тим часом, пройшло у великій силі і декілька годин ми переживали рясні благословіння. Слава Богу! Поїхати в дорогу, залишаючи дім, церкву, роботу – жертовність. Наражати себе на небезпеку, бо хто не знає якості наших доріг та порядку на них? А в буквальному розумінні терпіти незручність багатогодинних нічних переїздів? Тому поїздки справа не для слабодухих. І хоч як господарі не намагаються компенсувати всі незручності, це, практично, майже ніколи не вдається. Адже людина звикає до домашньої їжі, тонкощів клімату, побуту, до свого, найзручнішого на світі ліжка, до своєї найм’якішої подушки. Хтось посміхнеться, мовляв, це ж дрібниці. В молодих літах так, а от в старості, це вкрай важливі речі. Кожен матиме згоду перевірити мої слова, якщо, звичайно, не прийде раніше Христос. Тому хочу від імені Новокаховської церкви Християн Віри Євангельської П’ятидесятників сердечно подякувати тим, хто приїжджав до нас, чим виконував нелегку працю по будівництву Церкви. Пам’ятаємо Вас поіменно, славимо Бога за Вашу працю і жертовність, і 14 жовтня будемо прославляти Царя Царів за те, що Божою милістю наша громада живе і продовжує свій непростий шлях до вічності. Дорогі наші брати і сестри! Господь дозволив нашій церкві одній з перших в новітній історії пройти шляхом переслідувань, причому від, так званих, своїх. Полярність духовного життя і поглядів на Слово зростає, не всі погодились з новими віяннями і впокорились лжевченням. Багато нам допоміг Ісус пройти, дещо зрозуміти. Тому якщо комусь з наших друзів треба буде допомога, ми, з трепетом і смирінням, постараємось прийти на допомогу. І не тому, що досвідчені і мудрі. Зовсім ні. Тут спрацює духовний закон сіяння і жнив. Тому, з великою вірогідністю, найближчим часом, доведеться ставати гостями і нам. Нехай дасть Бог і нам бути благословінням для Вас, так, як Ви були для нас. Кличте, настає і наша черга упокорятись біля вод «Агави». Василь КРАВЧУК Газета «Християнин» 01-02(62-63)2017 |
| © 2008-2020 |