Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

«А молодість... не вернеться, не вернеться вона!..» (Початок)

«А молодість... не вернеться, не вернеться вона!..» (Леонід Глібов, «Журба»)


«Бо кожне тіло – немов та трава, і всяка слава людини – як цвіт трав’яний: засохне трава – то й цвіт опаде, а Слово Господнє повік пробуває! А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії» (1 Петра 1:24-25)


Як після зими приходить весна? Тихо, ніжно, а поряд з цим, владно і швидко. Вона здатна викликати приємні почуття навіть у зачерствілій душі. Змусити будь-кого хоч на хвилину від захоплення зупинитись, і з радістю вдихнути свіжого повітря і ще раз нагадати, що варто жити, що прекрасне тільки починається. Ось так приходить і юність. Скільки раз вона оспівана у прозі, у віршах, у піснях. І в більшості випадків уже з сумом, з почуттям того, що «... не вернеться вона!». Багатьом хотілося б прожити її краще, без допущених помилок, без намарно втрачених хвилин. Чомусь, про неї згадують потім, і ніхто не думає тепер. А якби раніше...

Так і в моє життя прийшла юність. І вже на перших порах вона приносить радість, силу, і, здається, так буде завжди. Скільки нових можливостей, скільки мрій, бажань, цілей. Скільки ще невідомого, але ніби все так просто, ще крок – і все відкриється. З яким ентузіазмом берешся за кожну нову справу, все так цікаво. Не знаєш з чого перше почати – все так близько, ніби руку простягни, і ось вона, твоя мрія, міцно затиснута в долоні. Але ти лише простягни і відчуєш, що треба ще кілька кроків, і вже остаточно ти власник мрії, потім ще кілька кроків, ще трохи пробігтись і все, піймав. І так розганяєшся, біжиш, поки не набридне одноманіття бігу. Раптом зупиняєшся, бачиш, що знову на тій відстані, ні, трішки ближче, ще краща мрія, і знову повторюється попереднє. Коли то вже буде наступна зупинка? Після того, як у руці з’явиться здійснена мрія чи, може, тоді, коли на відстані простягнутої руки, засвітяться вогні кращої, ціннішої і, на першу думку, більш імовірно здійсненної? А це вже питання можна назвати риторичним. З часом відчуваєш себе все більше обманутим. Відчуваєш, що в цьому всьому нема ніякого сенсу і змучений стаєш осторонь, і дивишся, як і твої ровесники пробігають мимо, наздоганяючи, можливо, твою, можливо, іншу, кращу мрію. Багато хто, так і не знайшовши відповіді на запитання, для чого дарована юність, починають шукати якісь короткочасні задоволення, щоб хоч на годинку забути про сувору дійсність.

І це стосується як тих, хто вважають себе християнами, так і тих, які цураються всього, що пов’язане із цим високим званням, тобто всіх тих, які ще не поклали цілком усвідомлено своє життя на Божий вівтар.

Люди, які не читали Євангелії, шукають собі забуття у гріховних насолодах, часто саме в юності опускаючись на дно аморальності. Чому гримлять нічні клуби, чому так багато там молоді? Там збираються молоді люди, приховуючи один від одного безцільність свого існування і біль з цього приводу, тому ведуть себе як лицеміри. Дивлячись один на одного кажуть: «Мій товариш «впіймав» мрію, отже варто спробувати ще раз». Юні душі не хочуть нікому сказати про крах своїх мрій і ідеалів. Вони бажають забути на кілька годин те, що в черговий раз юність виявилася пустою і вони обмануті, хоч і як прикро це визнавати. Часто набридає грати роль і тоді вже назовні виривається все наболіле. Ось так і пропадають у міцних сітках диявола, з яких самотужки вже не вибратись. У «християн» «забуття» виражається у «не зовсім гріховних», але далеко не святих справах, та про це пізніше. Хтось скаже: «Мабуть, автор десь вже зовсім втратив віру, або черговий раз потерпів поразку, ось ми його і впіймали». Повірте, що все зовсім не так. Багато хто з моїх друзів-християн вже стали як особистості, або на шляху до цього. В активі у них музична освіта, добрі та відмінні атестати про шкільну освіту, дипломи з відзнакою різноманітних учбових закладів, гарні робочі місця. Крім того, є свідоцтво про закінчення Недільної школи, за плечима кілька років у служінні в Церкві, в оркестрі, хорі, молоді, причому, ніхто ніколи не пасе останніх. В мене є ще чудова родина: три брата, три сестри, прекрасні батьки, які завжди розуміють. Є рідна хата в селі, в якій ніколи не бачили нетверезих батьків чи чогось протиправного. Обличчя без шрамів від бійок, здоров’я не пошкоджене наркотиками, цигарками, горілкою. Мова без лайки, ясний розум, не зазомбований комп’ютерними іграми, телепередачами, мережею Інтернет. Покаявся, отримав Хрещення Духом Святим, вступив у Заповіт з Господом через Водне Хрещення ще у 17 років. Здається, що тобі ще не вистачає, ти ж маєш набагато більше в Господі, ніж інші? Воно то так, бо те, що ми маємо – заслуга нашого Спасителя! Все ніби добре, але, дивлячись на юність моїх ровесників, помітно, що так мало з них довірились Богу. Невже Він має якісь пропозиції відносно нашої юності? Може, Його думки були б кращими для нас, ніж наші особисті бажання? Цікаво було б дізнатись, яка то Його воля відносно нас. Є багато молодих людей-християн, які так нерозумно витрачають юність. Може, через те, що не наставлені, що не знають, чи не хочуть знати? А, може, що мало цікавились справжньою, вічною юністю, про яку нам говорить Біблія. Але багато людей прожили юність, так і не отримавши чогось того, що так би хотілось. Бачиш їх гаснучі погляди, які кожного разу готові щось повернути, але не в змозі. Тільки й чують у свою адресу: «Ти ж уже не юнак, пора б і за розум взятись». В цей час ніби беруться багато хто за розум, але радість не повертається. Так яка то має бути мета, які то мають бути дії у юної душі, щоб дана у юності легкість і радість ніколи тебе не залишила. Таке питання турбує кожного, хто хоч трохи думав про зміст життя, особливо юності. Для нас, християн, дане питання особливо актуальне.

Хтось зі старших християн скаже: «Оце прийшла свобода, пожинаємо плоди. Розпустили молодь, що вже не знають як і юність нормально прожити, питання їх, бачте, тривожать. Та поганяли б вас по лісах і таборах, перестали б пустим займатись». Автор цілком згідний із такою реакцією, бо, дійсно, ті християни в більшості і до цих пір радісні, щасливі, і в душі юність у них не минула. А хто зі старших звертав на нас увагу? Хто вчив, як треба нам жити? Як ми можемо звертатись по допомогу до тих людей, які свідомо під час свободи покривили Євангельську дорогу? Багато про кого нам розказували, але ті християни вже або у Царстві, або за кордоном давно охололи і доживають свій вік, або давно зійшли з прямої Євангельської дороги. Коли я для себе перераховую, до кого міг би звернутись за порадою, то зупиняюсь на тому, що дуже вже мало нам передали, а ті люди, які можуть чомусь нас навчити, нами не цікавляться. Хоча, мабуть, тепер у них на це і здоров’я, і бажання нема згадувати далеку юність. Не раз у приватних бесідах, та і не лише, просили ми братів поділитись досвідом, та не отримували підтримки наших ідей. Не раз на чужині ми, молоді брати, роздумуючи над основними питаннями юності, загорались бажанням зробити ближчими наші спілкування із братами і сест­рами, які присвятили колись свою юність Христу, але то було до першого наступного зібрання. Може, вони і праві, але як багато молоді зараз хотіло б почути поради, але холодність і відчуженість, як холодний душ, зупиняли запал молодих сердець. Хоч питання накопичуються, відповіді ми так часто і не отримуємо. Лише чуємо: «Той брат чи сестра, які присвятили юність Богу давно, у радянські часи, пережили переслідування, лишилися вірними, на днях відійшли у вічність». Але, як нам, у наш час свободи, провести юність, щоб ніколи не прийшлось зі сльозами на очах і біллю в серці згадувати: «А можна було прожити краще». Радіє серце, коли в рідній Церкві, в якій нема тих людей, про яких можна багато почути, служителі, часто звичайні брати чи сестри, які ще разом з нами вчаться у ніг Христа, просто і доступно без хвилі гордості чи невдоволення скажуть: «Ми ж називаємось «християни», маємо Вічне Слово Боже. Давайте до Нього і звернемось, що Воно нам скаже». І так часто, із молитвою на устах, починаємо читати дорогоцінні слова, які заспокоюють дух, дарують мир і радість. Ми і цього разу маємо можливість звернутись до Біблії. Хтось скаже: «Брате, так якщо в тебе є Слово Боже, то чому ти нас виниш? Можна ж і без нас обійтись». Я вірю, що слова: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6), є завданням не для юнаків, а для наставників.

Але, хотілося б, розглянути, які основні ідеї сучасної молоді в Церквах. Читач має повне право на власну думку в цьому питанні, автор буде висвітлювати те, що зміг дізнатись за тих кілька років, які прийшлось вже побути юнаком. У нас, в Україні, є декілька напрямків відносно виховання і настановлення молоді. Є такі Церкви, де на молодь уваги не звертають: «Підростуть – зрозуміють». На центральних зібраннях молодь займає останні місця, а там... Що там відбувається, мало знають батьки, тим більше служителі, які там, попереду, «ревно» служать Господу, співають, моляться, проповідують, нерідко кидаючи повчальні фрази у напрямку «зелених» християн. Молодіжні зібрання категорично заборонені або просто відсутні. Жодної цікавості до служіння Богу. Часто життя таких молодих людей рано обривається на «шабашках», в автокатастрофах, опісля лише оперують словами пророцтв: «Інакше не змогли б спастись». Там на зібраннях нерідко чути Божі слова через пророків про гріхи молоді, від яких просто стає моторошно. Всі бажання зосереджуються на тому, щоб бути не гіршим за інших. Сімнадцять – школа позаду, вісімнадцять-двадцять – побудувати теплицю чи поїхати на заробітки у якусь столицю, заробити грошей, збудувати будинок, купити автомобіль і швидко одружитись. Може, у когось інший порядок, вибачте, але від перестановки доданків сума не змінюється. А потім маса проблем і питань, мертві церкви, нема заміни служителям, які відійшли у вічність, змінюється вчення. Молоді сімейні люди або у бізнесі, або на заробітках, або ще де-небудь, але аж ніяк не у служінні Богу. І це все там, де колись горів вогонь, зливалась благодать, і Дух Святий діяв в Церквах, про які раніше знали на весь Союз. Правда, жахливо? Якщо юність такого християнина відрізняється лише тим, що він не п’є, не палить і не говорить брудних слів, то в чому ж християнство? Автор має друзів-ровесників із тих Церков, але як мало там щирих християн, хоча вони є. Чи не можна було б зробити якось інакше? Стає тяжко на серці від одного спілкування з тою молоддю. Невже християнська юність є такою ж безцільною, як і в людей описаних вище? Не хочу я так нерозумно втратити юність. Невже Біблія не зберегла для нас щось вище, цінніше, прекрасніше?

Існує інший рід розуміння в Церкві юності. Там ніби все добре, є якісь молодіжні зібрання, керівники молоді, все ніби на місці, але... Членами молоді можуть стати лише такі християни, яким вже по віку дозволено створювати сім’ю. Якщо є недільна школа, то особи, які закінчили недільну школу, але ще не доросли до «сімейного» віку називаються недоростками (частіше кастою «підростків»). Цим особам «все дозволено і все корисне». І ви, самі розумієте, на зібраннях вони сидять не біля батьків, бо вже не маленькі. Зате там на задніх рядах або на балконі у них своя «автономна республіка», нерідко на зібрання вони приходять зі «снікерсами», пляшками Кока-коли, або ще якоїсь води, і насолоджуються останніми новинами з Інтернету, куди вони заходять через свої телефони-комп’ютери (навіть під час зібрання!), грають у різні мобільні ігри. Одиниці з них каялись перед Богом, основна маса – колись покаються перед Водним Хрещенням і весіллям. Що робиться на зібраннях – їх не цікавить. А і правда, що там може бути нового. Сумна картина? Зате сучасна дійсність.

Досягнувши поважного 18-літнього віку, мимоволі молодь вже пересувається вперед. Хто в хор іде співати, хто вірша прочитає, хто навіть коли прочитає з листочка, збиваючись, проповідь, десь списану з богословських курсів або Інтернету. А що ж ви думали, хто ж мене помітить, якщо я не буду «участвовать в служении»? Ніхто ні заміж не візьме і не піде за мене. А ще треба хоч два рази під час зібрання вийти, та ще й так, щоб всі помітили, яка важна персона з ними в зібрання ходить. Потрібно ж і одягнутися виразно. Коли ж там з’являється щира новонавернена душа і починає дійсно служити Богу, всі скоса поглядають і кажуть: «О, ще один потенційний жених (наречена)». І так часто згасає пил, людина лишається без пастирських настанов у духовному житті. А все лише чути від служителів із посмішкою на обличчі: «Твій вірш (псалом, проповідь), по всьому видно, сподобались он тим сестрам чи ось цьому братові!» Брати і сестри, чи ж це правильно? Ви скажете, що автор десь байок начитався. Та погляньте уважніше, хіба так нема у вашій Церкві? Якщо нема, хваліть Спасителя! Складається враження, що існує вчення: «Чим коротша юність, тим менше проблем з нею». Давайте, закругляйтесь, досить! Вже рік пройшов, відколи право маєте на власну сім’ю. А для чого ж юність!? Часто новини із соціальних мереж (уточнюю: це такі програми для спілкування або інтернет-сайти давніх знайомих, нових знайомих, однокласників, співробітників у мережі Інтернет, на яких проводять своє життя більшість людей, там розміщується інформація про кожного з користувачів, які діляться новинами і не лише, там є дуже багато того, про що вголос не говорять) переносяться на молодіжні зібрання, і лише чути, що хтось написав дикий коментар до чиєїсь фотографії, хтось змінив «аватар» (картинка або фотографія, яка представляє користувача), в когось нові друзі з’явились. А що ще може цікавити і об’єднувати юних людей? Тут над вашою «холостяччиною» пожартують, підкажуть за чашкою кави у кого кращий характер, хто що вміє, і на цьому все? Прощай юність? І в Церкві я не можу знайти відповіді на свої запитання! Молоді люди із зібрань повертаються, в парках прогулюються втрьох, за принципом: «третій – зайвий». Бо ж парами буде «не целомудренно», так вчать служителі (все інше – в рамках дозволеного). Кого обманюють? Самих себе, мабуть, бо там до святості дуже далеко (якщо служитель чи старший брат сказав, то серце можна не слухати). Майбутні дружини (сестри тільки в цьому вважають зміст юності, бо так навчені) запрошують у цікавих пропорціях братів і сестер на романтичні вечори, на яких демонструються та вихваляються всі власні кулінарні (і не тільки) здібності, при цьому показується, як мало їм потрібно, і що вони готові все життя прожити на «сухому пайку», аби тільки виглядати на три роки молодшими. А брати, в свою чергу, проводять вечори у спортзалах, потім одягають сорочки, що ось-ось затріщать і особ­ливо намагаються довести свою здатність до вирішення будь-яких питань. При цьому, розмови у молоді настільки пусті, та і самі зібрання, що, здається, це просто клуб зацікавлених людей. Потім кожен обирає собі «долю» і далі ще рік, півроку дзвінків, смс-повідомлень, «контактів», «асьок», «скайпів», «твіттерів», шашликів, пікніків, піццерій та Мак Дональдсів, і довгоочікуване весілля, або сльози, розпач, нове коло. Ви скажете: «Брате, це вже точно казка! Що ти таке пишеш, що і в розум не вкладається?!» Вам, може, і не вкладається, а хтось не уявляє більшого задоволення для юних сердець, як ось так бути обманутими тим самим ворогом людської душі. Часто чути на конференціях звернення служителів до керівників молоді: «Брати, не показуйте поганий приклад, одружуйтесь і не морочте голову!» Тому не дивно, що у більшості таких церков керівники молоді вже одружені і мають дітей, і навіть чимало. (В більшості випадків їх «історія любові» замовчується, але не надовго). Їх служителі лише кажуть, що хоч тепер братики опам’ятались, а то з неодружених користі ніякої – все вітер в голові та й годі. Ну і має статись, що той вітер вже вщух, та де там. Хоча і тут є винятки...


(далі буде)

Андрій КРАВЧУК


Газета «Християнин» 05(43)2011


© 2008-2020