|
Сінокос (Частина 1)Видео: «Сенокос», 2008 г., г. Новая Каховка Видео: «Сенокос», 2009 г., г. Новая Каховка Косари на лугу розмахалися острыми косами, Что им Божий цветок, им бы кончить работу свою... (Статью на русском языке читайте тут) Нарешті знайшов час для того, щоб спробувати пережите за десятиліття, особливо за останні місяці, вмістити в газетні колонки. Допоможи Господь, щоб не добавити і не відняти, бо занадто велика ціна кожному слову, від якого, як говорив Спаситель, і оправдання і осудження. Якщо події у Церкві Християн Віри Євангельської м. Нова Каховка схвилювали багатьох, то уявіть, що пережили ми, очевидці і безпосередні учасники цих подій. У всіх виникає питання: з чого ж все почалося? Відповім, що, напевно, з Едему, де підступний змій спробував внести в серце Єви свою «правду». Відтоді, ворожнеча між насінням жінки і ворогом душ ніколи не зупинялась, то затихаючи, то відновлюючись. На протязі тисячоліть йшли духовні битви, учасниками яких були: Авель, Енох, Авраам, Ізраїльський народ, наш Господь – Ісус Христос, Апостоли, Отці Церкви, Мартін Лютер, діди, батьки наші і, на кінець, ми. По всьому видно, що Церква увійшла в час останній. І те, що відбулося в нашій Церкві, будуть переживати і інші церкви, де є ще люди, які тримаються здорового євангельського вчення, де ще беззаконня не взяло верх. Але все, наскільки можна, по-порядку. Протистояння наростало давно. Новокаховську Церкву, яка має більш ніж півстолітню історію, ще на початках складали люди різних релігійних поглядів: п’ятидесятники, баптисти, православні баптисти та інші. Поки не почалася остання еміграція, перевага була на боці здорового вчення, а потім, ослаблена відтоком досвідчених проповідників, боротьба стала жорсткішою. Слід врахувати і той чинник, що і на теренах України пробивали собі шлях різні вчення з-за кордону, які теж послабили позиції Правди. В таких умовах і жила Церква в м. Нова Каховка, зберігаючи по Божій милості джерело Живої Води чистим. Неодноразові спроби зняти місцевого служителя, щоб розчистити дорогу «новому», «сучасному» Євангелію, зазнавали поразки. І тоді всі сили були кинуті на те, щоб звести нанівець авторитет пресвітера, як уособлення сталої Євангельської позиції. Методами не перебирали. Вхід йшло все: лжесвідчення, демонстративна непокора, обмови та інше, що використовується віками. Церкву все більше і більше лихоманило, хоч зовні все виглядало спокійно. Тільки дипломатичними надзусиллями та молитвами Божого народу вдавалось зберігати відносний мир. Чи бачив це Господь? Звичайно. І бачив і попереджав. Десь років шість назад, одному з найстаріших проповідників Церкви Кравчуку Віктору Романовичу, було показано сновидіння, де нашу Церкву Господь прирівняв до великого цеху, в якому стояли безліч гарних новеньких станків. До них підключено електроенергію, лишається тільки запустити їх в роботу. Але в проході з’являється людина, яка на візку везе посудину з відпрацьованим брудним маслом і заливає його у ці чудові станки, щоб їх зіпсувати. Віктор Романович, на регіональній братерській молитві, прямо перед всіма братами сказав, що тією людиною було показано диякона церкви Анатолія Манжула, а два станки, дві перші душі, в які було влито цей бруд, були показані члени церкви: Партус Василь та Мальований Андрій, що й виконалось. Та не тільки через вище згаданого диякона йшла ця робота. Нажаль, таких «посудин» ставало дедалі більше. І цей мутний потік почав розтікатись по душам людей. Але Бог не лишався збоку і ніколи не програвав. Якраз в той час наша Церква потоваришувала з чудовими братами і сестрами з громад Рівненської, Волинської, Чернівецької, Одеської та інших областей. Христос почав готувати одних і серйозно попереджати інших. Ми тоді і уявити не могли, що такі події будуть у Церкві!!! Але послухайте самі, як чітко говорив Дух Святий, як все було під Його контролем. Слава Господу нашому за те, що все таки останнє слово за Ним, а не за кимось іншим. І якщо у вашій Церкві відношення до істинного пророцтва зухвале, – прийдуть дні тяжкі і ви програєте цю духовну битву, бо керівну роль Духа Святого неможливо оцінити. Повторю лише слова Ісуса: «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам» (Iван. 16:13). Але перейдемо до конкретних пророцтв, які буду давати скорочено. Уважно прочитайте! 17 грудня 2003 року, середа, м. Нова Каховка, богослужіння. Пророче слово до пресвітера через брата В.: «... Сын Мой! Я хочу, чтобы ты имел Мое препоясание во всякое время и чтобы когда увидел тревогу, чтобы спешил стать в проломе за дело и чтобы не смотрел: «Ах, пройдет, как-то утихнет». Нет, сын Мой, торопи Небо, ибо вот враг замыслил великое дело сделать, но если ты будешь со Мною, оно не устоит, потому, что Я тебя поддержу. Будут многие побивать тебя, и многие будут подкашивать, чтобы ты упал, многие будут предлагать, чтобы ты шёл с ними нога в ногу. Сын Мой, но как Я хочу, чтобы ты посмотрел на Меня, как на Начальника и Совершителя веры и утвердился в вере...» 19 грудня 2003 року, п’ятниця, м. Нова Каховка, молитва з Церковною радою. Пророче слово через брата В.: «Дети Мои, сыновья Мои, как Я хочу чтобы вы соединились воедино, потому, что враг хочет сеять как пшеницу и он будет сражаться наедине... Есть великие замыслы. Корни есть, которые пущенные глубоко в землю. Они будут возрастать, и будете это видеть глазами и не будете знать, как поступить. Но если будете в единстве, то сильны будете искоренить... Вот ростки пускает, идет как бы полив, но если пребудете в вере, не устоит никакое нечестие, потому, что Я возлюбил народ Свой до ревности. И Я не хочу, чтобы народ Мой был как бы отступником...» 14 січня 2006 року, субота, м. Нова Каховка. Богослужіння. Пророче слово до Церкви через брата І.: «И вот ложное учение пробирается в народ Мой... Потому, что многие сегодня переступают черту, которую Я сегодня поставил и желают поставить себе строение новое, но это есть обманчивое и дух Амана охватил сегодня многих из народа, которые считают себя Моими сынами и дочерями, но они не Мои сыны. Но Мои сыны пребывают в истине Моей... Будет великая битва в народе Моем, но кто будет стоять в Истине – Я проведу, и силу дам, и победа будет. Ибо вот враг готовит еще три борьбы: две больших и одна малая...» 4 березня 2006 року, субота, м. Нова Каховка. Пророче слово до пресвітера через брата В.: «...Так говорит Дух Святой: «Заговор! Заговор!» И как многим не нравится и как многие, негодуя, говорят в сердце своем: «Он недостоин», «Он не может»... Разве не Я, Господь, из слепых делаю зрячих, из хромлющих и хромых делаю прямых, так говорит Дух Святой, а многие поступают, как враги Христовы...» 25 березня 2006 року, субота, м. Нова Каховка. Богослужіння. Пророче слово до пресвітера через брата І.: «Враг атакует, и сила будет неровная и сражение будет не ровное – но сила у Господа! И Я сохраню народ Мой, сохраню! И тебя сохраню и детей твоих сохраню. Но стой в истине, стой как стоишь, и благодать Моя будет управлять. Ох, как враг восстал, ох, как враг устремился и поражает семьи. О, как многие в этом месте потеряли мир...» 27 травня 2006 року, субота, с. Сновидовичі. Пророче слово до пресвітера через сестру О.: «И так, ободрись в уповании своем, потому, что Я есть Бог Живой, который поддержит тебя. И не смотри на те перекладины, что в дороге твоей. Ибо если будешь поднимать взор до неба, то Я, эти перекладины, одна за одной, буду убирать, а Я иду впереди и прославишь Имя Мое...» 12 серпня 2007 року, субота, м. Нова Каховка. Богослужіння. Пророче слово до церкви та пресвітера через сестру М.: «Препояшься по чреслам истиною Моею, чтобы не разрушен был народ, но чтобы он был вместе. Потому, что приближается время, и будут вкрадываться, так говорит Дух Святой, волки в овечьей шкуре... И наблюдай за стадом Моим, как Я поручил тебе, чтобы Я не взыскал с тебя, потому, что Я есть Благ, но Я и Огонь поядающий. И если Я поручаю, то Я и взвешиваю и даю силы. Итак, не отступай от народа Моего, а выполни поручение. А враг стоит сзади. И он хочет сделать разделение в вашей церкви. И если будете беспечны, и не будете молиться, то он пройдет посреди вас и будет две группы...» Коментарі, я вважаю, що зайві. Ось так, рік за роком, місяць за місяцем, день за днем і прийшла розв’язка. Офіційно вона розпочалася після зустрічей та телефонних розмов між пресвітером так званої «Рівненської» церкви штату Вашингтон у США (в минулому пресвітера Новокаховської церкви ХВЄ) Стрижеусом В.М. та Ст. Єпископом ВСЦХВЄП Паночко М.С., про зняття Кравчука В.В., служителя Новокаховської Церкви, з посади. Вже під час останніх подій, в телефонній розмові з людиною, дуже помітною в Євангельському русі на Україні, Василь Стрижеус прямо сказав, що це була його особиста ініціатива. Гірко мені було слухати це свідчення, жаль, що і в Євангельські Церкви прийшла її величність Політика. Влітку 2007 року в нашу церкву приїхав у відпустку Василь Стрижеус. Про свій приїзд він, як завжди, не повідомив нікого, навіть пресвітера, крім «своїх». Роздавав нужденним, і не тільки, гроші. Проводив, як завжди, без відома місцевого служителя, по сільським церквам служіння, але ж якби тільки це... На цей раз Грицюта Андрій, Глабець Анатолій, Котяш Віктор збирали йому цілі районні з’їздні богослужіння. На них був присутній навіть заступник Михайла Паночко по південному регіону, Олександр Бабійчук. Між ними проводились зустрічі, поїздки і бесіди на різних рівнях і в різних форматах. На жаль, про все це я дізнався тільки після від’їзду Стрижеуса. Після цього мені почали йти звідусіль телефонні дзвінки: «Тебе скоро Паночко та Бабійчук знімуть з служіння, бо ти не хочеш вибирати на служіння пресвітера та дияконів дуже «достойних» у церкві людей». Я посміхався цим, як думав, пліткам. 28 липня 2007 року, субота, у селі Хрестівка відбулася Обласна пресвітерська нарада, на якій старший пресвітер О. Бабійчук заявив мені при всіх, що у мене в церкві є напруження, бо я дуже «достойних» людей не вибираю на служіння. І якщо я сам цього не зроблю ближчим часом, то на наступній Церковній раді Новокаховської Церкви ХВЄ він це зробить власноруч. Тобто людина, яка не має ніякого відношення до нашої Церкви, вибере мені та Церкві нових служителів. Я зрозумів, що розпочався давно спланований наступ. Надіючись на Господа, я вирішив цей виклик прийняти, бо відступати було нікуди. Питаю Господа, що робити? А Він мені в серці каже: «Якщо не хочеш, щоб людина вибирала служителів, вибирай сам». Відповідаю, що кого б я не запропонував, на Церковній раді їх розітруть в порох ті, хто сам себе вже бачить при владі. «Так у тебе ж є Церква, до неї і звертайся». В моєму розпорядженні лишалось 15 днів, бо чергова Церковна рада мала відбутися 13 серпня. Я поставив таємну нужду перед Господом, Дух Святий відповів, окресливши 5 чоловік. Помолившись, я сказав, що хто з них готовий, хай дасть згоду. Четверо з великим трепетом і ваганнями дали згоду, а п’ятий, про якого було сказано: «Временами будет бурлить», відмовився. 5 серпня 2007 року, неділя, у Церкві відбулося членське зібрання, на якому я звернувся до людей, щоб вони підтримали запропоновані кандидатури. Церква ОДНОГОЛОСНО проголосувала «За». Звершивши молитву благословіння, всі розійшлись. В нашому Статуті є дві статті, які регулюють ці моменти: 4.1 Вищим органом управління церквою являються загальні збори її членів, на яких вирішуються всі внутрішні церковні питання: вибори і перевибори служителів, фінансові та господарські питання. 4.2 Керівною особою церкви ХВЄ являється пресвітер. Але у деяких людей піднялась хвиля невдоволення, бо ніби спеціально (це зробив один Господь) вони по різним причинам, були відсутні на загальних зборах. 13 серпня 2007 року, понеділок, на Церковній раді я тримав «оборону». Бо деякі люди, яких Бог не обрав на служіння, на чолі з О. Бабійчуком, почали контратаку, фіналом якої стало рішення про проведення 27 серпня голосування Церковної ради про затвердження (правда, заднім числом) рішення членського зібрання від 5 серпня, про обрання дияконів. Хоча Церковна рада не має повноважень на голосування за кандидатури служителів, а може лише обговорювати. Фактично, цим голосуванням О. Бабійчук хотів вирішити долю не тільки новообраних Церквою дияконів, а й долю пресвітера. Тому всі сили були кинуті на те, щоб набрати більшість голосів у Церковній раді. Але більшістю голосів рішення було затверджено. Слава Богу! Питання закрите. Але потім воно знову буде вмінене мені в вину, причому, першим рядком. Життя потекло своїм руслом. Осінь. Пора весіль. Їх на вересень було намічено аж чотири. 16 вересня мало бути весілля у Анатолія Нартя та Олени Глабець. Їх неодноразово викликали на Церковну раду за їхню не християнську поведінку (одяг, та ін.). Тому, на Церковній раді я просив батьків (один діючий диякон, другий – в минулому), щоб їхнє весілля було зразковим, бо молоді пари і дружки почали являтись до Церкви все більше і більше в одязі світу. Братами були дані обіцянки, що все буде в нормі. А ще раніше Церквою було прийнято рішення про те, що людей з харизматичних церков до участі в будь-яких служіннях не допускати. Вінчати запросили О. Бабійчука. Коли зайшли молоді, вигляд їх був шокуючим. Ще під час вінчання до мене почали надходити записки про невдоволення жахливим виглядом молодих. Щоб цього не бачити, хор навіть хотів зійти з підвищення. А керувати весіллям були запрошені люди з харизматичної церкви з властивою їм поведінкою. Грянув грім, тільки не серед ясного неба. До середи я одержував дзвінки, листи, записки, в яких віруючі висловлювали своє невдоволення недавнім весіллям і я зрозумів, що треба приймати міри. 19 вересня 2007 року, середа, було проведено членське зібрання, на якому практично одноголосно Церква підтримала рішення пресвітера і диякон Глабець Анатолій та проповідник Нартя Павло були, всього-на-всього, призупинені в церковній праці, до наведення порядку в їх сім’ях. Я думав, що все буде добре. Але за свідченням П. Нартя, Бабійчук у телефонній розмові попри рішення загальних зборів, сказав їм, щоб вони не слухались місцевого служителя, а сідали на свої місця, а з Кравчуком він розбереться. А знаєте, що говорить Статут обласного об’єднання на це? «Об’єднання проголошує принцип самостійності Церков і їх співробітництво в братерській спільності за невтручання у їх канонічну діяльність» (стаття 2, пункт 3). Відчуваючи наближення «грози», члени Церкви написали листа в підтримку дій пресвітера, бо всі розуміли, що Паночко і Бабійчук стануть на захист «ображених». Було зібрано підписів більше 2/3 членів церкви, на жаль, частину списків, зацікавленими людьми, було викрадено. 29 вересня 2007 року, субота, у смт Чаплинка відбулась обласна пресвітерська нарада, на якій, як ні в чому не бувало, був присутній А. Глабець. Після обіду, Бабійчук вирішує терміново розглянути Новокаховське питання. Зрозумівши, що серед Обласної ради мого голосу ніхто не почує, я, крізь гіркі сльози, сказав О. Бабійчуку, що у його беззаконні я учасником не буду. І, з важким, серцем поїхав на богослужіння у рідну Церкву. Далі події почали розвиватися блискавично. Наступні дні схвилювали Церкву. Учасники суботньої наради в смт Чаплинка (про прийняті там рішення я нічого не знав) Глабець Анатолій і особливо Манжул Анатолій не могли сховати своєї радості, що Кравчука «зняли» і про це, Бабійчук повідомить йому в понеділок, особисто. Але лише в середу, 3 жовтня, Олександр Бабійчук попросив мене по телефону приїхати на 17:30 в Дім Молитви для бесіди. Я сказав, що такі серйозні питання за півгодини до початку богослужіння не вирішуються і запропонував зустрітися в четверг або інший день. На що той відмовився. Тому, перед служінням, ми тільки помолились та й пішли в зал. О. Бабійчуку надали закінчувати служіння проповіддю і молитвою. Він запропонував мені після служіння скликати Церковну раду для бесіди. Але враховуючи, що багатьох братів не було, я відмовив. І тоді Бабійчук самовільно схвативши мікрофон сказав, щоб Церковна рада залишилась для наради. Ці брутальні дії буквально зірвали наляканих чутками людей і вони зі словами: «Якщо щось маєте проти нашого служителя, то говоріть при всіх, а не розправляйтеся з ним по закуткам!», «Наведи у своїй Церкві порядок!», «Ти обманом, без згоди Обласної ради, з диякона став єпископом!», «В якій Церкві і коли тебе вибирали і рукопокладали на пресвітера?» просто прогнали його з Церкви. Я намагався заспокоїти Церкву, об’явивши, що ніякої бесіди не буде, та вже було пізно. З соромом і ганьбою Олександр Бабійчук залишив Нову Каховку. 7 жовтня 2007 року, неділя, Новокаховська Церква не просто більшістю, а 2/3 голосів обрала нову Церковну раду. Жодного нового члена не було добавлено, просто за бортом Церква залишила людей, які поведінкою і життям зганьбили своє служіння перед людьми і Богом. 8 жовтня 2007 року, понеділок, ми зібралися новообраною Церковною радою на бесіду. Після десятиліття протистояння і чвар, причиною яких були люди, яких Церква не допустила більше у Церковну раду, так легко було молитись, приймати рішення, навіть, співали. Десь о 19:30 в кімнату увірвався Бричка Федір та з зухвалим виглядом сів на стілець. Ми попросили його вийти, але він почав грубити і я у передчутті чогось зловіщого сказав: «Браття, на сьогодні досить, молимося і йдемо додому». Помолившись, ми почали розходитися, і, в підвалі Дому молитви, зустріли Олександра Бабійчука, старшого пресвітера по Миколаївській області В’ячеслава Кравчука, Анатолія Кісарця та Івана Ярича, які почали умовляти нас залишитися для бесіди. Але коли ми побачили вкрай збуджених бувших членів Церковної ради Глабця Анатолія, Манжула Анатолія, Партуса Василя, Нартю Павла, Грицюту Андрія і вже згаданого Бричку (Манжул Георгій сидів у автомобілі), бажання піти ще збільшилось. Кісарець Анатолій (яке він має відношення до нашої Церкви?) почав кричати приблизно таке: «Вас чорт водить, ваші сестри, хоч і в косинках, але під ними роги ростуть, треба вам ті роги пообламувати...» Ми були приголомшені. Щоб не випустити нас з Дому молитви, вищезгадані особи заблокували нам вихід, хапали за грудки, штовхали нас, а Андрій Грицюта буквально тягнув по східцях і намагався викинути з приміщення чергового по Дому Молитви Сергія Дуплія, бо той став не бажаним свідком цього беззаконня. Сергій почав взивати до совісті Бабійчука: «Александр Иванович, остановите этих людей, которых вы привели», але у відповідь, як завжди, холодна усмішка. Щоб уникнути ще більшої бійки, ми через інший вихід, мимо зляканого молодіжного церковного духового оркестру, що проводив репетицію, вийшли на вулицю і поїхали в місто, де стали чекати автомобіль Анатолія Прокопчука. Але Бабійчук зі своїми товаришами заблокували його виїзд. І там, серед ночі, під церковною тополею, Бабійчук оголосив служителя церкви відлученим і зняв з нього сан, заборонивши у середу проводити зібрання, доручивши керівництво Каналошу Петру. На що брат В’ячеслав Нікулін сказав йому: «Добре, що ключі від пекла Ісус не доручив нікому». Ми зібралися у квартирі дорогого брата Валерія Стрельникова та його дружини Тетяни Степанівни, які пригостили нас і до чотирьох годин ранку молились Господу і думали, як бути далі. 9 жовтня 2007 року, вівторок, на Церковній раді було прийнято рішення, яке в середу 10 жовтня підтримало і Членське зібрання, а саме: за використання фізичного насилля та участь у розбійницькому нападі на Церковну раду Глабця Анатолія, Бричку Федора, Грицюту Андрія відлучити від Церкви, Манжула Анатолія, Манжула Георгія, Партуса Василя та Нартю Павла взяти на замітку, Кісарця Анатолія Церква теж взяла на замітку за брутальну поведінку. Також було прийнято рішення про те, що юрисдикція Бабійчука на Церкви Новокаховського регіону не поширюється. Одна, дуже важлива деталь, відкрилася пізніше. У телефонній розмові з Грицютою Андрієм, моя дружина почула таке, що саме Бабійчук дуже наполягав, щоб відсторонені члени Церковної ради приїхали на бесіду трішечки пізніше, а він мав бути на 18:00. Коли вони приїхали, то його ще не було. Тому Бричка, від нудьги і зірвав засідання Церковної ради, тим самим, порушивши плани Бабійчука. Тому, цей вчинок О. Бабійчука, ввійде в історію. Саме він звів лобами братів у нашій Церкві і став організатором першої і багатьох наступних бійок в Новокаховській общині. Країна повинна знати своїх «героїв». У вівторок, розбиті і пригнічені, ми поставили перший раз таємну нужду перед Господом. Підкреслюю, таємну. Ми думали, що робити у середу, чи розпочинати служіння, чи послухати цих недобрих «злих діячів». У відповідь почули: «Это не только тебя касается, говорит Бог, но касается и многих, а не только тебя одного. Но предложенное не принимать, а идти прямо по Слову». Ці слова на диво співпали з нашими настроями і ми провели у середу служіння і вищезгадане членське зібрання. І пізніше, весь час ми дивувались, як в унісон, Господь підтверджував наші рішення. Згадуються Дії св. Апостолів: «...угодно Духу Святому и нам...» Бесіда з Бабійчуком в четвер у Херсоні ніяких результатів не дала. 12 жовтня 2007 року, п’ятниця, пророче слово до пресвітера: «Если он выстоит в эту бурю, ибо весьма высокий шквал движется. То пускай не сдается в плен, потому что пойдет в плен. И скажут такие слова, что «Выйди». Но пускай говорит, что я боюсь Господа и не сойду. То Я дам повеление и стихнет буря и благословлю его в его трудах. Но если пошатнется, то еще раз говорит Господь: «Пойдет в плен!»» 13 жовтня 2007 року, субота, десь об 11 годині, я одержую від Бабійчука запрошення приїхати на обласну нараду в м. Берислав на 17:00, де буде Паночко. Я звичайно відмовився, бо о 18:00 у нас суботнє богослужіння. Часто зустрічі планувались десь під початок зібрання, можливо для того, щоб без моєї присутності дати свободу дій (про які, можна тільки здогадуватись) тим розлюченим людям, або, за моєї відмови, звинуватити потім у не бажанні зустрітися. Там, у м. Бериславі, 13 жовтня, було прийнято чергове рішення про моє покарання та зняття сану. В присутності М. Паночко всі голосували дружньо і одноголосно. Хочу, щоб країна знала імена і цих «героїв»: Бабійчук О.І., Марухін Віктор – диякон з Херсона, Ярич Іван – пресвітер з с. Інгулівка, Моцьо Андрій Іліч – пресвітер з м. Берислав, Логвин Ігор – пресвітер з смт Нижні Сірогози і представники Новокаховської Церкви: Глабець Анатолій – диякон (тоді вже відлучений Церквою), Манжул Анатолій – диякон (тоді вже взятий на замітку Церквою), диякон Котяш Віктор і саме боляче – Дацюк Михайло. Ознайомтесь: -------------------------------- Протокол №7 засідання Обласної Пресвітерської Ради церкви ХВЄУ 13.10.2007 м. Берислав Дім Молитви, вул. Дзержинського 36 Присутні: 10 членів Обласної Пресвітерської Ради Відсутні: 3 члени Головуючий: Паночко М.С. Старший Єпископ церков ХВЄ України Слухали: Про ситуацію в церкві ХВЄ м. Н. Каховка та поведінку пресвітера церкви Кравчука В.В. Проаналізувавши події, що відбулися в церкві в останні 2 місяці, а особливо діяльність та дії пресвітера церкви Кравчука В.В., які стурбували серця служителів церкви та області, відчуваючи відповідальність перед Богом за збереження єдності та спокою народу Божого. Вирішили: (одноголосно) I Визнати незаконним одноосібне прийняття рішення про представлення кандидатур на служіння без обговорення на Церковній Раді та погодження з Обласної Пресвітерської Радою. II Визнати за зловживання службовим положенням при одноосібному незаконному зняттю зі служіння та безпідставному вжиттю дисциплінарних мір. III Визнати за ігнорування та зневагу старших служителів братства непослух та ігнорування запрошень на засідання Обласної Пресвітерської Ради, будучи на служінні заступника старшого пресвітера. IV За анти євангельські дії та поведінку пресвітера Кравчука В.В. після неодноразових прохань та умовлянь, на які не було звернуто уваги – зняті духовний сан пресвітера та взяти на замітку, а також за шантаж та збурення членів церкви і агресивну поведінку, що суперечить всім нормам Євангелія взяти на замітку дружину пресвітера Кравчук Галину Іванівну. V Поновити незаконно і безпідставно знятих служителів в праві і надалі звершувати священодії в помісній церкві. VI Тимчасово керівництво церквою ХВЄ м. Н.Каховка покласти на Єпископа області Бабїйчука О.І. та зобов’язати сформувати дієздатну Церковну Раду. VII Доручити ревізійній комісії провести перевірку фінансової діяльності та стан обліку матеріальних цінностей. Всю церковну документацію передати новопризначеному керівництву. (підпис головуючого Паночко М.С. та секретаря Марухіна В.В.) -------------------------------- Що ж таке порушили вищезгадані духовні лідери, що пресвітер провінційної Церкви посмів не послухати «начальство»? Зняття сану і покарання служителя відбувається, керуючись віровченням ЦХВЄП, лише за трьох причин: 1. Гріх служителя (1 Кор. 5:9-13). 2. Відступлення від Євангельського вчення (2 Тим. 2:17-18). 3. Віроломний вихід із складу ЦХВЄП. Якщо ці причини існують та доведені двома-трьома свідками і служитель не покоряється, не визнає їх, і це призводить до непорозумінь і розділень в громаді, то старший служитель може призупинити служіння цього служителя і передати вирішення цього питання на раду служителів Союзу. І тільки після розгляду цього питання в Києві, після заслуховування обох сторін, рада єпископів виносить рішення, або оправдати, або покарати винуватця. Після цього це рішення доводиться до відома Церкви. Якщо загальні збори підтримують рішення Союзу, проходить голосування, після якого вибирається новий служитель, йде заміна юридичних документів, передача майна, фінансів і т.д. Якщо Церква не погоджується з рішенням ради єпископів, то Церкві об’являють рішення і залишають на волю Божу. Тому ні Паночко, ні Бабійчук, ні разом, ні окремо, ні з Обласною радою, ні без неї не мали права декілька разів знімати з мене сан, брати на замітку і відлучати. Та ще з дружиною! Ось чому з поспіхом був організований 22 листопада приїзд єпископів і старійшин, щоб затушувати цей промах Бабійчука та Паночко, але про це пізніше. 14 жовтня 2007 року, неділя, свято Жнив. Прикрашений Дім молитви чекав гостей. І вони не забарилися. В кабінет пресвітера впевненою ходою зайшли Бабійчук і Паночко. Там були вже служителі, члени Церковної ради, проповідники. Першим розпочав Олександр Бабійчук, мовляв, рішенням Обласної ради ти відсторонений від служіння, з тебе знятий сан і ти взятий на замітку, тому сідаєш ззаду, а ми проводимо коротке зібрання і робимо членське. Я відповів, що так не робиться і я боюсь Господа і тому не зійду, сьогодні ви сядьте в зал, раз приїхали з таким «миром», а після служіння поговоримо і все вирішимо дійсно в мирі. Тоді наші брати почали допитуватись на якій основі прийнято таке рішення. У відповідь від Старшого єпископа почули: «Скільки ти років віруючий? Закрий рота! Маю право!». Щоправда, знаменитого Паночкового: «Гниляк» – ми не встигли почути, видно мало було часу. Помолившись, всі пішли на верх. Бабійчук потягнув Паночко в проповідники. А на місцях проповідників – відомі обличчя членів обласної ради. Я запитав у Паночко, чому він не сів у зал? У відповідь почув: «Так мене ніхто ще не зустрічав, тепер гаплик твоєму служінню». Мене здивувало, що синок Грицюти Андрія знімає на відеокамеру кожен мій крок, а він сам усівся між сестер, поруч з пультом звукооператорів. З чого б це? Розпочинаючи служіння, Бог дав мені мужності сказати, що нашим гостям ми, з певних причин, слова не дамо, а будемо йти тільки за Господом. Коли зібрання наближалось до закінчення, Паночко з Бабійчуком почали все активніше перешіптуватися між собою. Коли настала моя черга йти на кафедру, Паночко прикрив мене корпусом, а на кафедру прожогом вискочив Бабійчук. Це була кульмінація! Це був професійно підготовлений удар, який розколов Церкву. Що, Михайло Степанович, «цель оправдывает средства?» Я до цих пір не можу зрозуміти цих, з дитинства віруючих, людей. Які матері, які батьки, які наставники навчили цих горе-єпископів такій ганебній поведінці??? Я пішов до Бабійчука, а в цей час Паночко схопив мене за піджак зі словами: «Ти куди?!» Мабуть в моєму погляді щось було, бо Старший єпископ миттєво опустив руку. Я просив Бабійчука зійти з кафедри і не робити цього беззаконня. А той, з недоречною посмішкою, прийнявся «от всего сердца» вітати Божий народ зі святом. Я попросив вимкнути мікрофон, але там вже хазяйнував Грицюта з «групою захвата», грубо витягуючи та виштовхуючи звукооператорів з їх робочих місць. Мені нічого не лишалось, як підняти людей на молитву, після якої розпустити людей з миром і об’явити, що наступне служіння буде у середу на 18:00. Вже на східцях ми заспівали: «Жить для Иисуса – с Ним умирать...», помолились і я сказав християнам: ««Косарі» не на жарт розмахалися косами, але Ісус нехай стане перед ними тим Каменем». Що було далі? Є відео зйомки, свідки, поцікавтесь, подивіться. Далі ми поїхали по домівках, а «рейдери» в тогах священників продовжували свою чорну справу. Ми про це коротко описали у зверненні до церков: ---------------------------------------------------- Вих. № 96 від «23» жовтня 2007 року Всім Церквам Християн Віри Євангельської! Звернення! Ми, члени Новокаховської Церкви ХВЄ Херсонської області повідомляємо Вас, що 14 жовтня 2007 року під керівництвом Старшого Єпископа Церкви ХВЄУ М.С. Паночко та його заступника по Південному регіону О.І. Бабійчука з порушенням статутних норм та Священного Писання було незаконно відсторонено від служіння, знято сан пресвітера та взято на замітку служителя церкви Кравчука Василя Вікторовича та його дружину Галину Іванівну. Навіть священики Ізраїлю не робили такого на свято, у нас же було зірвано свято Жнив – день Подяки Господу. Підставою послужили так звані «... анти євангельські дії» та непокора служителя вище згаданим керівникам та рішенню обласної пресвітерської ради. М.С. Паночко, жодного разу не поговоривши з місцевим служителем, не навівши жодного звинувачення (гріх, псевдовчення, віроломний вихід із ЦХВЄУ), жодного разу не зустрівшись з Церковною Радою та Церквою, бо «Вищим органом управління церквою являються загальні збори її членів, на яких вирішуються всі внутрішні церковні питання, вибори і перевибори служителів...» (Статут помісної церкви ст. 4.1.), не дивлячись на це Старший єпископ підписав цей беззаконний вердикт. Ввечері, того ж дня наказами О.І. Бабійчука було сформовано сторожу, замінені замки, введений пропускний режим, до наступної неділі був зачинений Дім Молитви, що є порушенням Слова Божого і Конституції України. В понеділок, 15 жовтня, на робоче місце не були допущені служитель церкви, адміністратор та обслуговуючий персонал. Про ці протиправні дії складені відповідні акти. Був викрадений і вивезений у невідомому напрямку сейф з церковною документацією. Але Церква м. Нова Каховка не здалася. У середу і суботу на Богослужіння прийшли члени церкви і під огорожею, за зачиненими на замок центральними ворітьми провели служіння, подарувавши букети квітів полоненому Дому молитви. Всі звернення до М.С. Паночка, О.І. Бабійчука на предмет злочинного захоплення Церкви лишилися без уваги. У неділю, 21 жовтня, під керівництвом Бабійчука О.І. було блоковано вільний вхід у Дім Молитви для служителя Церкви. Зчинилася бійка, плакали діти і жінки, було зірвано Богослужіння та вінчання. Про це важко і боляче писати... Тільки з Божої милості серйозно ніхто фізично не постраждав, але хто порахує і вилікує рани людських сердець? На сьогодні почастішали погрози фізичного знищення нашого служителя, за підтримку пресвітера караються відлученням члени дочірніх помісних Церков. Церква в передчутті нових злочинних актів та рішень. Йдуть розмови про те, що О.І. Бабійчук має намір умовити в минулому пресвітера церкви Стрижеуса В.М. написати заднім числом лист про входження нашої Церкви до складу ЦХВЄУ. Та на підставі Статуту ми є незалежна Церква і те, що зроблено в Новокаховській Церкві передаємо в Божі руки. Просимо у Вас, дорогі брати і сестри молитовної і душевної підтримки, щоб у цій ситуації не торжествувало зло, а перемогли Світло і Правда. Амінь. (підписи членів Церковної Ради: Буроль І.Ф., Лебедєв О.С., Лісовський В.П., Мельников Д.В., Моцьо А.І., Нікулін В.К., Прокопчук А.Є., Самолюк В.В., Сидоров О.В.) -------------------------------------------------- Що робити далі? І знову, Дух Святий підказав, як бути і що відбудеться. 15 жовтня 2007 року, понеділок, слово через сестру М.: «Как Я прежде отвечал так и еще говорю: «Пусть стоит и не сходит с этого поста!» Вот эти три дня великая борьба будет, и восстание произойдет еще сильнее. Но пусть стоит, – и Я одно сердце расположу, смягчу и соделаю так, что пойдет ему в защиту. Это весьма-весьма важно для него, если выстоит. То в этом деле Я буду с ним поборать. То пусть не страшится и не думает, что он одинокий, ибо Я с ним рядом. Ибо Я еще нечто предусмотрел вперед и не отдам овец волкам!» Температура протистояння підвищувалася до точки кипіння. Я роздумував, яке ще може бути більше повстання, коли і так Церкву закрили? А хто ця людина, як вона піде на захист? Господь, допоможи вистояти і виконати волю Твою, бути вірним Тобі. В понеділок, 15 жовтня, нас та «охорона» не допустила на робочі місця, мотивуючи це тим, що у них є документи від Бабійчука. Але Олександр Гнатов казав неправду. Бо на відео матеріалах він сам і люди, що були з ним, у вівторок, радісно свідчили, що Грицюта привіз накази від Бабійчука у понеділок лише пізно ввечері. Хочете ознайомитись з цим шедевром і оцінити як навчилися наші єпископи писати накази по Церквах? Мабуть Секретаріату Президента ще треба в них повчитись (перепечатано з відео зйомки): -------------------------------------------------- Приказ Церковь Новая Каховка прос. Днепровский 14а Для обеспечения надежной сохранности товарно-материальных ценностей и во избежание нарушений внутреннего порядка церкви Новая Каховка просп. Днепровский 14а приказываю: 1. Богослужения проводить один раз в неделю (в воскресенье с 9 до 12). В праздничные дни согласно отдельных распоряжений. 2. Доступ на территорию молитвенного Дома в другое время имеют право только лица указанные в списке утверждённом мною лично. 3. Категорически запрещаю охране пропускать на территорию Церкви ХВЕ лиц не указанных в данном списке. Бабийчук О.И. старший пресвитер (подпись) (печать) Ознакомлены: Охранники: Брычка, Каналош, Манжул, Партус, Корчик, Арутюнян (подписи) -------------------------------------------------- Шкода що Гнатов не прочитав слідуючий документ, що аж ряснів параграфами, під стратегічною назвою «Действия работников при чрезвычайных ситуациях». З Церкви зробили «гетто». Що ж робити? Я, юридична особа, Церква моє офіційне робоче місце, всі документи оформлені на мене, а потрапити у Дім молитви, щоб виконувати свої функції, не можу. Ну, рейдерство чистої води. І де не поїду шукати правди, поки познаходжу ті кабінети, а там уже давно побував Олександр Іванович Бабійчук. «Ви зняті з посади, ось протокол за №7», – говорили мені в облдержадміністрації, хоч той «знаменитий» протокол, за підписом Паночко, я, як духовне лице, одержав більше ніж через місяць, а в відділі по ділам релігії він був через кілька днів. Та якби раніше хтось з наших братів так робив, то його негайно відлучили б від Церкви. На яву зростання влади і духовної еліти, та чи така має бути еліта, – дивіться самі. 17 жовтня 2007 року, середа, в очікуванні вечірнього зібрання, моя дружина запропонувала подзвонити Паночку, щоб відкрили Дім молитви. Секретар Юрій Кулакевич був щиро здивований і сказав, що Дім молитви не може бути закритим: його обов’язково відкриють. Уточнюємо і він підтверджує, що говорив з Михайлом Паночко, той пообіцяв, що Дім відкриють. Ну й добре. Збираємось. Приїжджаємо, а дім... на замку. Зачинена навіть огорожа! Моя дружина, вже під час богослужіння, яке пройшло на вулиці під закритими воротами, зателефонувала Старшому єпископу Союзу і почула його роздратований голос: «Вам там нічого робити! Розходьтеся! Розходьтеся!» – і він нервово кинув трубку. У середу і суботу ми проводили богослужіння під церковним парканом. Вирішили приходити з квітами, щоб подарувати їх нашому полоненому Дому молитви. Як же ми гірко плакали з нашими дітьми, яких важко було заспокоїти, коли під спів псалма «Люблю Господь Твой дом...» брати і сестри пішли прикріплювати букети квітів до вхідних воріт. Відразу після служінь, ці квіти з ненавистю зривалися підлеглими Бабійчука і викидалися у сміттєві баки. Це теж бачив Господь. Гірко від того, що не атеїстична влада, а свої ж брати і сестри закрили це святе місце... А довкола сміялися з наших сліз та молитов діти наших «крутих», та й вони самі. 19 жовтня 2007 року, п’ятниця, ввечері Бабійчук, в Домі Молитви, вів нараду. Найголовнішим питанням було: як нейтралізувати Кравчука. Бо ж в неділю треба відкривати Дім молитви. Людина, яка була там, ім’я якої ми не можемо розголосити з деяких причин, повідомила що розглядалося три варіанти: 1. Приїхати трьома автомобілями і загородити мені виїзд з двору. 2. Схопити мене та вивезти в невідоме місце (на що один з братів сказав, чи ж нема у присутніх страху Божого). 3. Заблокувати, чи просто, не пустити мене в Дім молитви. Видно, зупинились на останньому. 20 жовтня 2007 року, субота, після богослужіння під церковною огорожею, ми зібралися у мене вдома. На серці важко і тривожно. Що робити? Вирішили, що у неділю, зайдемо в Дім молитви і сядемо, а там будемо діяти по обставинам. Ніхто з нас і не здогадувався, що нікого з нас і на подвір’я не збиралися пускати. Твердо домовились про одне: ні в якому разі, ні за яких обставин не піднімати руку на братів, хай нас б’ють, хай покалічать – не відповідати. Сердечно помолились і їдемо по домівках, завтра неділя, поїдемо до Церкви... 21 жовтня 2007 року, неділя, в простоті серця ми з дружиною взяли всіх дітей, а та сторона не брала, за деяким винятком. Ми про це потім шкодували, бо наша трьохлітня дочка потім багато ночей прокидалася з криком та сльозами і з жахом кричала: «Дяді тата б’ють!» Але хто б міг подумати, що таке буде в Церкві! Проїжджаючи мимо Дому молитви, я зауважив, що вхідні брами зачинені, а в’їздні – заблоковані трьома щільно стоячими автомобілями, власниками яких були: Партус Василь, Манжул Георгій, Бричка Віктор. Видно готувалися ретельно. Протиснутись на церковне подвір’я можна було тільки по одному, та й то з великими труднощами. Шукаючи, де б поставити автомобіль, я вжахнувся, коли мені назустріч двинувся натовп розлючених людей. Першим, з перекошеним від злості лицем мене «зустрів» (дивіться, хто прийшов!) Василь Порфирійович Манжул, потомственний спеціаліст по церковним бунтам. І його батько, і він, і його сини – спеціалісти вищої проби. Місяць тому назад, цьому сімейству ледь не вдалося зробити переворот в одній з громад Нової Каховки. Благо, що на захист тамтешнього служителя став єпископ тої конфесії. Не будучи ніде членом церкви, ця людина по-хазяйськи обходила «владения свои». Відчувалося, що вона, серед цих розлючених людей, шанована і абсолютно своя. Син Василя Манжула, Віктор, на відео зйомці говорить Грицюті Андрію, який в той час вже викликав міліцію: «Так говорили сделать это изначально... батя нормальную идею давал: закрыть и все – не пускать». Василь Порфирійович кричав мені: «Вот плоды твоей работы!» На що я йому відповів: «Ні, це вже ваша робота». Побачивши, що тут зібрані «відбірні війська», я зрозумів, що цим негідникам віддавати Церкву Христову неможна ні при яких обставинах, але як? Наші брати та сестри були у відчаї! Всі зрозуміли, що ні совісті, ні страху Божого у Паночко та його команди нема і не було, і що нам вже ніколи не бути в Божому домі. Хтось з братів вирішив зняти з завіс створи воріт, щоб люди могли вільно пройти. Це вдалося і не на жарт розлютило «захисників вітчизни». В цей час, Олександр Бабійчук, поблагословивши своєю холодною посмішкою своїх підлеглих пірнув у Дім молитви. І вже там, гладенько зачесані, чистенькі, в дорогих костюмах і краватках вони з «містером рога і копита» (так прозвали Кісарця Анатолія) прийнялись чекати розв’язки, злегка прогулюючись по пустому Дому молитви. А на вулиці натовп шаленів! Щоб діти і онуки пам’ятали, опишу подвиги деяких «християн». В той день найбільше прославився тандем двох братів Федора і Віктора Бричок. Перший топтав ногами Чорного Євгена (слава Богу обійшлось без серйозних травм), штурляв зі східців сестер і стариків, бив по обличчю і, вибачте, у «пах» братів, душив за горло В’ячеслава Нікуліна. І якби не адміністратор Георгій Романішин та диякон Церкви Бумбу Андрій, що в останній момент вирвали у нього стілець, то прекрасної людини, брата Олександра Лебедєва, може і в живих не було, бо Бричка замахнувся стільцем, щоб ударити його по голові. Жорстокістю відрізнявся Віктор Бричка (навіть кидався стільцем) і Леонід Стрижеус. Андрій Грицюта бив пенсіонерів, жбурляв на підлогу та тягав за коси молодих сестер. А потім, заховавшись на балконі, знімав «правду» на відео, «професійно» її коментуючи. Георгій Манжул розшматував мій єдиний верхніх одяг – шкіряну куртку (це ж треба мати стільки ненависті, щоб розірвати шкіру не по шву), яка служила мені майже десять років. Гроші за неї повертати відмовився, та дякую сестрі Наталці Чорній, що привела її в порядок. Хочу цю куртку передати в музей Церкви, якщо такий буде. Двері в Дім молитви тримали Манжул Анатолій та Арутюнян Рафаїл, заздалегідь вставивши стілець в ручку дверей. Непримиренні у вченні і поглядах, вони дружньо і самовіддано не пускали пресвітера в Дім молитви. Не дивно, бо коли розпинається Христос, Пілати та Іроди робляться друзями. Правда, на певний час. Та сестра Світлана Федотова зсередини і брат В’ячеслав Нікулін з другої сторони дверей, зуміли витягти стілець. І, зайшовши в церкву, я побачив там Бабійчука і буквально закричав: «Геть звідси беззаконник, що ти зробив з Церквою!» Потім було велике протистояння прихильників та противників пастора, бійка, слідчі, міліція, собаки... Коли все заспокоїлось, Бабійчук в черговий раз відлучив мене і зняв сан. Між іншим у Бабійчука одна сестра запитала: «А що таке «анти євангельські дії», за які зняли нашого пресвітера?» На що той сказав, що це питання не просте «...і ми ще будемо розбиратись...» Я заперечив: «Відрубали голову, а тепер кинулися розбиратися?» І сміх, і гріх, і біль... Тільки взявши слово захисту, я зрозумів, чому люди, яких я вчора наставляв, молився, давав шлюбні настанови так люто ненавиділи мене: їх отруїли Паночко, Бабійчук та «иже с ними». Виявилось, що нібито я придбав за церковний рахунок в місті Нова Каховка дві квартири і ще й в придачу дім за 55000$. Коли я запитав, хто про це знає і куди ж дивилась ревізійна комісія у складі: Грицюти Андрія, Манжула Георгія, Каналоша Петра? Віктор Бричка сказав, що йому про це сказала його дружина, а їй ще одна жіночка, а тій... Навіть молоді міліціонери лягали зо сміху від таких «доводів». Потім по черзі полопали мильні бульбашки звинувачень, що ми вчимо за церковні кошти трьох старших дітей. Довелось пояснювати, що наш старший син Роман закінчив школу з срібною медаллю, другий син Андрій – з золотою медаллю і на даний момент навчаються в НТУУ «Київський політехнічний інститут» за кошти державного бюджету. Дочка Леся закінчила Новокаховську музичну школу з відзнакою і навчається в Херсонському музичному училищі, по класу фортепіано, теж за кошти державного бюджету і проживають всі в гуртожитках, отримують стипендію і т.д. і т.п. Моя дружина підмітила, хто ж це пожертвував Церкві стільки грошей, що вистачило розрахуватись за газ, світло, транспорт, комунальні послуги... та ще й пресвітеру на доми та дітей залишилось? Може це наші бунтарі-багатії розщедрились? Коли всі звинувачення були спростовані, в залі стало тихо... Я думав, що всі почнуть вибачатись, каятись і стане все по місцям, але ніхто не зрушився з місця, окрім Маліна Миколи та Раї Стрижеус, які пізніше просили їх простити, причому, остання сказала: «Галя, ти справжня жінка пастора!» А ви, Михайло Степанович, таку добру сестру взяли та й відлучили від церкви, – дива тай годі. А знаєте чому не було покаяння? Бо отрута так швидко не виходить ні з організму ні з серця. На сьогодні, стомившись у пошуках на мене криміналу, знайшли лише один мій «гріх»: «Кравчук не послухався начальства...» І до сьогодні, багато людей не можуть пояснити, чому вони з тими людьми, проти способу життя яких вони весь час боролись. Їхні вожаки підкидають їм одну нісенітницю за другою, щоб вогонь ненависті до пресвітера не згас. Але дамо місце Духу Святому, хай Він цих поранених, обманутих, простодушних овець виведе на зелені пасовиська. День ішов до кінця. Вечоріло. Я простояв за кафедрою 6 годин підряд і потім, знесилений, ще 2 години сидів. Бо Господь сказав, щоб я не лишав свого поста. Деякі з наших братів та сестер купили трохи їжі і пригощали всіх. Підходить Бабійчук і заявляє буквально наступне: «Виводь своїх людей, бо якщо не виведеш, то Паночко викличе спецназ і вас повикидають з церкви». Я відказав, щоб він забрав свою банду та йшов собі геть. Ми готувалися на ніч. Вже думали про їжу, ковдри і т. д. А скільки таких ночей мало бути ще попереду – ніхто не знав. Де ж та людина, що мала б піти у наш захист, і чи це буде сьогодні чи пізніше? Але коли говорить Дух Святий, то все виконується. І сталося чудо! Бабійчук щось довго з кимсь говорив по телефону і біля 18:00 зібравши своїх прибічників, від безсилля розводячи руками, щось їм пояснював. Чулися невдоволені вигуки, погрози, але... через короткий час ці люди, на чолі з Бабійчуком, залишили Дім молитви. Провокація? Та ні, повіддавали ключі, позабирали свої речі і від’їжджали. Неймовірно! Кого ж послухали ці люди, які не слухали ні церкви, ні совісті, ні Слова Божого? Наскільки нам стало відомо, події відбувалися так. У Києві святкували День Подяки. Бабійчук телефонував Паночко про все, що сталося (ось чому останній, цілий день був нервовий і сумний). Той поділився з народними депутатами Петром Кравчуком та Олександром Турчиновим. Останній дуже здивувався, що в наш час у незалежній Україні закриваються для людей Доми молитви і, чи то порадив, чи наказав порушникам всіх законів, негайно залишити Церкву. Слава Тобі, Господь! Ми помолились і прославили Бога за ту людину, яка послухала Його повеління. Лишили чергових, зібравши для них кошти і провіант, і стомлені поїхали по домівках. А там телефони не змовкали. Друзі з усього світу розпитували, співчували, підтримували і ставали в молитовний пролом. Продовження читайте у статті «Сінокос (Частина 2)» Газета «Християнин» 01(26)2008 |
| © 2008-2020 |