Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Оркестр на Майдані

В нашій церкві в кінці богослужіння часто можна почути вітання з таких міст, як Київ, Миколаїв, Хмельницький, Харків чи Запоріжжя, раніше передавали привіт також із міста Сімферополя. Якщо Ви не зовсім зрозуміли, що це значить, то я внесу деякі роз’яснення. Справа в тім, що давно повелось у нашій церкві благословляти випускників шкіл на навчання у вищих навчальних закладах. Наше місто невелике, в ньому небагато навчальних закладів, де можна було б отримати бажану освіту. Саме тому в названих вище містах зараз перебувають помісні студентські «діаспори» нашої церкви.

Разом із тим новітня історія нашої громади дуже драматична і не завжди адекватно сприймається іншими церквами. Відповідно у наших випускників інколи виникають певні труднощі в місцях здобуття освіти, але вони ніколи не покладають своїх рук і навчаючись на відстані багатьох сотень кілометрів живуть своєю рідною церквою, присвячуючи їй багато часу, сил і матеріальних ресурсів. В той же час великою цінністю для нас є ті церкви, у яких приймають наших братів і сестер на чужині. Ми звикли брати участь у богослужіннях, і так сумуємо, коли знаходячись далеко від рідної церкви не можемо реалізувати ті таланти, якими нас наділив Творець. Колись давно у нас виникло бажання відвідати ті церкви, де прийняли наших студентів як рідних. Почали ми із близьких міст. Ви читали у статті «К горам возвожу взоры мои...» газети «ХРИСТИЯНИН» №4(42) за 2011 рік про захоплюючий виїзд до церкви міста Сімферополь, до останніх подій ми в тому місті мали діаспору із трьох сестер, членів нашої молоді. На жаль, тепер не так легко туди дістатись, але щирість та доброта чудових братів і сестер, а особливо родини Васаревичів-Рачицьких із церкви по вул. Елеваторній, 125 назавжди лишились у нашій пам’яті, і за першої нагоди ми обов’язково їх відвідаємо знову.

Так само давньою мрією нашої молоді було відвідати церкви міста Києва, адже починаючи, мабуть, із нашого брата Патрєва Олега Дмитровича, нашої сестри Романішиної (Рубець) Тетяни Георгіївни та багатьох інших, в столиці стабільно була присутня наша діаспора. З теперішніх членів молоді вона тримається із 2005 року і на весну цього року нараховувала близько десяти осіб, які активно служать Богу у своїй рідній церкві, а також відвідують церкви міста Києва та навколишніх населених пунктів. Майже щороку до нас приїздили невеликі групи молоді з міста Києва. Коли ми років п’ять тому з ними роздумували, як нам краще дістатися до столиці, то враховуючи наші подорожі в загальних та плацкартних вагонах, у найманому автобусі чи на власних автомобілях, розуміли що найкраще було б їхати на власному автобусі в таку далеку дорогу, але його тоді в нас не було. І от як Ви, читачі, знаєте зі статті «Автобус» у газеті «ХРИСТИЯНИН» №1(53) за 2014 рік, наша мрія збулась.

З того часу вже пройшло два роки. Було зроблено багато праці над нашим «пенсіонером»-автобусом. Перед кожною поїздкою ми помічали ту чи іншу потребу в ремонті і вже на злагодженому автобусі їхали подорожувати, і він, незважаючи на четвертий десяток років свого віку, нас не підводив. Дійшло до того, що ми насмілились просити у молитвах благословення на подорож до Києва. Зрозуміло, що найкращим часом для цього є весна, коли навколо зелена природа, свіже повітря, святковий настрій після Великодня та найголовніше, що до студентів ще не прийшла літня сесія.

Виїзд був запланований на 14-15 травня. Мушу нагадати, що за тиждень до цього ми мали відвідати 25-ту молодіжну конференцію Дніпропетровської області, яка відбувалась 7-8 травня 2016 року у Церкві «Салім» м. Кривий ріг. А за тиждень до того ми мали відзначати свято Христового Воскресіння. Як розумієте, дуже напружений графік, і важливо щоб все відбулось.

Тепер розкажу вам, що робиться для того, щоб заплановані події відбулись. Кожного понеділка о 8 годині ранку в тому приміщенні, яке ми орендуємо, збирається молитовний відділ нашої церкви на молитву за церковні потреби на тиждень, що розпочався. Ми повідомляємо нашим братам і сестрам про наші бажання і плани, просимо підтримати у молитві. Є серед них ті, хто звершує цілодобово по черзі молитви за нашу церкву, ну і особливим є молитовне зібрання по понеділках. Ми, студенти, особисто знаємо і відчуваємо, як щодня наші імена згадуються в молитвах перед Богом. Так було, коли ми подавали документи на вступ до навчальних закладів, коли здавали сесії, коли їхали до м. Синельникове в перший виїзд на нашому автобусі, коли тільки починались страшні події на сході нашої країни, коли ми нещодавно робили омріяний запис нашого духового оркестру та багато іншого. І завжди ми повертались додому і розповідали всій церкві про милості та чуда Господні, якими Він нас супроводжує.

Так було і в цей раз. Основна частина молоді та оркестру на чолі з пресвітером нашої Церкви Кравчуком Василем Вікторовичем та керівником нашого оркестру Ем Ігорем Вікторовичем з нашими водіями Моцьо Андрієм Івановичем та дияконом Прокопчуком Анатолієм Євстафійовичем в п’ятницю, 13 травня, біля опівночі вирушити до столиці. По дорозі забрали діаспору нашої Церкви із міст Херсона та Миколаєва, а наші студенти з Хмельницького та Запоріжжя вирушили до Києва потягом.

За десять годин наша молодь дісталася до столиці без жодної поломки. Зранку в суботу тут їх вже зустрічала місцева діаспора. Ну і як же без екскурсії? Найстрашніше було метро, бо багато хто побував там вперше. Спочатку проїхали до станції метро «Дніпро», звідки гарно видно той самий сивий Дніпро, що і в нас у Новій Каховці. Потім проїхали до станції «Гідропарк», зробили фото, і проїхали до найглибшої в Європі станції «Арсенальна». Піднялись на поверхню, пройшли до оглядових майданчиків помилуватись лівим берегом Дніпра, який дуже схожий на вид міста Нова Каховка, тільки дещо збільшений. Потім пройшли до музею Голодоморів, де побачили деякі свідчення того, про що розказували нам наші бабусі та дідусі, які проживали в той час на нашій хлібній Херсонщині, але не мали можливості навіть підібрати колоски з поля, дозволені ще кілька тисяч років тому законом Мойсея, але заборонені безбожною атеїстичною владою. Потім пройшли до Маріїнського парку, де на нас вже чекав наш автобус.

Почав накрапати дощ, і ми вирішили далі рухатись на автобусі. Ми проїхались ще по центральним вулицям міста і дістались нового Дому молитви церкви «Наріжний Камінь», де нас зустріли брати і сестри.

Церква має цікаву багаторічну історію, яка почалась дуже давно ще за радянських часів, колись тут до останніх днів свого життя служив Богу щирий ревний брат-в’язень єпископ ОЦХВЄ Левчук Іван Антонович. Тепер тут служителями є єпископ Левченко Микола Сергійович та пресвітер Толстов Михайло. А ще членом цієї церкви є наш брат із Новокаховської діаспори Патрєв Олег Дмитрович. Довгий час церква збиралась у тимчасовому приміщенні, будуючи багато років власний Дім молитви, який вони не так давно вже освятили. В ньому відбуваються конференції керівників молоді ОЦХВЄ України, які з радістю відвідують наші брати. Скажу чесно, ми щиро вдячні Богу, за те, що Він дозволив братам і сестрам міста Києва мати такий зручний та гарний Будинок молитви. Нехай Він воздасть їм за ту ревність, жертовність і любов, яку вони приклали до цієї будівлі. Всі ви знаєте, що ми давно вже не маємо свого Дому молитви. Тому радіємо кожній нагоді побувати в дорогих для нас приміщеннях, призначених для звершення богослужінь. В нижньому приміщенні, де для нас приготували смачний обід, ми всі разом зібрались і, не домовляючись, із трепетом почали співати дуже цінний для нас гімн: «Люблю, Господь, Твой дом». Велике благословення – мати власний Дім молитви.

О 17:00 почалось богослужіння. Згідно традиції, перед початком богослужіння оркестр виконав кілька гімнів. Потім молитву благословення звершив багаторічний трудівник на ниві Божій ще з радянський часів, брат, який дожив до «большей крепости», єпископ Микола Сергійович Левченко. Скажу відверто, ми з молоддю зовсім не звикли бачити таких добрих, щирих, відданих Богу людей, які носять сан єпископа. У нашій пам’яті, на жаль, закарбувались дещо інакші люди. Потім були проповіді, багато віршів та псалмів, оркестр виконав близько десяти псалмів, також благословенням для нас послужило слово місцевого пресвітера Михайла Толстова. Ну а на завершення прозвучав наш улюблений гімн «О смерть, где, скажи твое жало?» та заключна проповідь нашого пресвітера Василя Вікторовича Кравчука, яка переросла в гарячу молитву. Щиро Вам вдячні дорогі брати і сестри за те, що Ви нас так добре прийняли! Господь Вам обов’язково віддячить! Також велика подяка керівнику молоді Грищенку Максиму за таку активну участь у організації нашого приїзду. Так ми отримали ще одних друзів, слава Богу за це! До речі, відео цього і наступних богослужінь Ви можете переглянути на нашому каналі в YouTube, який називається «Перша Церква ХВЄП м. Нова Каховка».

З новими силами, гарно відпочивши, ми зібрались о 9:00 у Будинку культури Дарницького вагоноремонтного заводу (ДВРЗ) з просторою залою, із гарними стільцями, в якій колись зневажався Господь, а тепер чує молитви святих людей. На 10-ту годину тут мало відбутися богослужіння ще однієї столичної Церкви ОЦ ХВЄ, яка має назву «Жива Надія». В цій церкві багато років служив єпископ Адам Іванович Озерчук, який менше року тому переселився в небесні оселі. Його працю продовжують єпископ Журавель Павло Миколайович та пресвітер Давиденко Юрій, а також багато братів і сестер. Вони також мають недобудований Будинок молитви. Частина молоді цієї церкви також неодноразово відвідувала нас і тут гарно приймала нашу діаспору, і нехай воздасть Господь за доброту і щирість дорогим нашому серцю християнам.

Богослужіння і в цій церкві було благословенним, по-особливому прозвучало аранжування мелодії християнського гімну «Струн души рука Христа касается» у виконанні керівника оркестру Ем Ігора Вікторовича (саксофон) в супроводі Ірини Кравчук (рояль). Після богослужіння ми мали нагоду також традиційно зробити фото і, прихопивши трошки столичної молоді в наш автобус, вирушили на правий берег Дніпра, де знайшли місце, щоб підкріпитися смачненькими бутербродами, який приготували для нас брати і сестри зі згаданої церкви. Щиро Вам дякуємо!

Потім ми вирушили на автобусі до Майдану Незалежності. У нас давно було фантастичне бажання там прославити Бога. На центральній площі нашої країни! Але за браком місця на вулицях ми спочатку не змогли пробратись автобусом, тому пішли пішки. В цей час багато братів і сестер, яким ми повідомили раніше, вже чекали на наш оркестр на Майдані, біля якого вулиця Хрещатик у неділю закрита для руху. Спочатку ми пояснювали, що не можемо ніяк пробратись через велику кількість автомобілів, щоб здійснити нашу мрію. Виходу не було. Вирішили ризикнути підійти до поліції і попросити, щоб вони допомогли нам якось проїхати на автобусі до Майдану, щоб там заграти для Божої слави. Чекали щонайменше відмови. Але це дійсно нові люди з новими поглядами на життя. Уточнюють, що за оркестр і, дізнавшись, що християнський та ще дитячо-молодіжний, пояснюють, що для майбутнього України треба робити все можливе і неможливе, щоб вони будували нову, щасливу країну: «Давайте ваш автобус ми все влаштуємо». А далі все було, як уві сні. В самому центрі Києва перекривається автомобільний рух, прибирається огородження і на центральну площу України, у вихідний день заїжджає... наш церковний автобус. Єдине, що просять стражі спокою і що приголомшило нас остаточно: «А ви тільки граєте чи ще й заспіваєте?!» Ми прямо на площі дістали інструмент і почали грати. Луна йде, що здається нам хтось допомагає. Відразу зібрався натовп із перехожих. І на диво, ніхто не заважав, не сперечався, тільки радість та посмішки на обличчях і схвальні вигуки у перервах між псалмами. Можливо, хтось із читачів живе в іншій країні, де нема такої свободи для проповіді Євангелія, як у нас, то порадійте з нами. Це дійсно було чудо! На Майдані Незалежності вільно грав церковний духовий оркестр з міста Нова Каховка! Потім ще й псалом заспівали. Та раптово почався теплий весняний дощ, який підганяв нас їхати в інше богослужіння. Ми трошки намокли, але швиденько сіли в автобус і вирушили до міста Ірпінь. Як відомо, Київ місто немале з дуже інтенсивним рухом транспорту, і ми на нашому великому автобусі поміж тих машин ледь вибрались з центру. Церква в Ірпені також має дуже давню і багату історію, батько теперішнього пресвітера Василя Григоровича Муравицького та і вся його родина багато потрудились для того щоб поширювати Євангеліє як в радянські часи, так і тепер у цій місцевості. Вони тепер мають затишний Будинок молитви, в якому поки що всім вистачає місця, хоча ми знаємо, що і ця церква росте і примножується. А ще членом цієї церкви є наш брат Дуплій Сергій, який із сім’єю проживає там. Богослужіння також пройшло з великим благословенням. В заключному слові наш пресвітер зазначив, що нам досі не віриться, що ця поїздка відбулась, і ми тут, у столиці. На богослужінні були також присутні брати і сестри з різних місць Київської області. На завершення загальне фото, святкова смачна вечеря.

Ми вирушаємо в дорогу. Одні – на залізничний вокзал, як і приїхали, одні лишаються в Києві, інші їдуть на автобусі додому, везучи з собою серця і думки діаспори. Дивний у нас Господь!

Андрій КРАВЧУК