Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Чим завинив людям Христос?

«А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жадна людина ділами Закону не буде виправдана!» (До Галатів 2:16)


В останній час у газетах, журналах, на полицях книжкових магазинів з’явилося багато наукових публікацій, присвячених темі виникнення Всесвіту. Наведу дві цитати з інтерв’ю доктора технічних наук професора А.С. Лазарева в газеті «Тайны будущего»: «Знания о Вселенной, накопленные человечеством за тысячи лет своего существования, доказывают: теологическая точка зрения рождения Вселенной выглядит намного логичнее идеи «Большого взрыва»»; «Вселенная не просто управляємо, но существует план ее развития, разработанный с точностью до жизни отдельных людей».

Як бачимо, згадану проблему все частіше висвітлюють не журналісти чи письменники, а науковці з високими званнями, титулами та заслугами в науковій сфері. Висококваліфіковані вчені витрачають роки, а як у даному випадку, десятки років свого неповторного та безцінного життя, щоб у кінці кінців зробити наведений вище висновок. Тому, хто сьогодні цікавиться цією темою, іноді важко зрозуміти, що на даний момент є правильним: теологічний погляд чи матеріалістична теорія.

Раніше я дуже радів з вище згаданих висновків учених, але зараз ставлюсь стриманіше, бо Богові, як і людям, не потрібні ці докази, адже все, до чого дійшли сьогодні вчені, мільйони людей приймали вірою протягом тисячоліть, невпинно, аж до цього дня проповідують по всьому світу. За це Слово правди в різні віки незлічена кількість християн, починаючи з мученика Стефана, поклали, і як навчає Біблія, ще покладуть на Божий вівтар своє життя.

Привертає увагу те, що ці теорії, з точки зору їх творців, претендують, як говорять, на істину в останній інстанції. І дійсно: матеріал зібраний добротний, добре продуманий та оброблений з використанням Біблії, біблійних та інших пророцтв, підтверджених історією та життям. Проте, говорячи і доказуючи наявність Бога у Всесвіті, ці вчені мужі, можливо, несвідомо, але не те що наближають, а віддаляють людину від Господа. Чому? Бо там немає місця Ісусу Христу!

Інший приклад. Я працюю машиністом насосної станції, яка знаходиться на значній відстані від села. Одного разу там зупинилась запряжена парою коней бричка. Господиня, жіночка чи дівчина (на вигляд років двадцяти семи), попросила в мене води напоїти коней. Поки вони пили, в нас зав’язалася невимушена бесіда. Виявилось, що вона вважає себе прочанкою миру, їздить по країні, проповідуючи життя в мирі з Богом, людьми та природою, вона розповідає всім про Бога, Його любов, добрі закони, Ним дані, про те, яким є благом всім жити за цими законами. Вона свідчила, що більшість людей радо її зустрічають і слухають, допомагають хто нічлігом, хто обідом, хто харчами на дорогу або кормом для коней.

Я слухав і радів. Як добре, що є такі Божі люди, які вчать Божій гармонії в цьому розбещеному та гріховному світі. Та в якийсь момент я запитав чи читає вона Біблію? Дівчина відповіла, що в неї є Новий Заповіт, який вона іноді читає. Я поцікавився, чи не намагалася вона говорити людям не тільки про Творця, а й про Ісуса Христа Розп’ятого. Відповідь мене настільки вразила, що я часто про неї згадував. Вона сказала, що колись намагалася про Нього говорить, але люди не бажають слухати. Тільки мова заходить за Сина Божого, то ті, які тільки-но радо слухали про Бога, повертаються і, посилаючись на роботу, йдуть.

Ще приклад. Моя мама до хвороби була активною прихожанкою однієї з церков. Вона попросила мене на свято Пасхи відвезти її на другий кінець села, щоб взяти участь у Богослужінні й освяченні паски, згідно обряду. У селі, де ми мешкаємо, такої церкви немає, а є поставлений пагорб, де встановлено та освячено хрест, біля якого в такі дні збираються охочі! Коли я її привіз, то здивувався, бо з одного боку, незважаючи на дуже ранній час (навіть ніч), біля хреста зібралося доволі багато жителів села, а з іншого боку, я бачив якихось сумних, з далеким від святкового настрою людей: хто з кошиком, хто з сумкою, хто з пакетом. Таке враження, що їх насильно розбудили, дали кошики і зібрали для відправки в далеку дорогу чи заслання. Жоден, в моїй присутності, не сповістив про воскресіння Христа, більше того, рідко хто взагалі вітався поміж собою, така атмосфера, яка здебільшого буває на похоронах. Але це ще не все. Приїхав священик з жіночками, що співають, одразу ж почав обряд (видно, дуже поспішав). Я підійшов ближче, щоб почути Пасхальну проповідь. Та, на мій великий подив, уся проповідь звелася до кількох загальних фраз і побажання присутнім, щоб Бог дарував усе, що бажають, а особливо в кожне подвір’я по автомобілю, що визвало схвальні відгуки в присутніх. Зібрав гроші і поїхав. Навіть у день Воскресіння – не знайшлося місця Розп’ятому Христу. Я не осуджую інші конфесії, просто з великим сумом свідчу про те, очевидцем чого я поневолі був.

На кінець, останній приклад. Я не хочу говорити про будні дні, але оглянемось навколо себе і подивимось, що робиться в дні великих свят: Різдва, Пасхи, П’ятидесятниці та в недільні дні, бо вони є показниками духовного життя суспільства та сім’ї. Люди в ці дні не працюють на виробництві, бо в країні вихідні дані для того, щоб людина могла задовольнити свої духовні потреби, та тільки одиниці йдуть до церкви. Більшість збираються родинами, накривають столи, їдять, п’ють, веселяться, навіть не задумуючись, з якого приводу це все відбувається, і що це свято їм подарував Христос, Який був розп’ятий і воскрес заради них. Тож і в сім’ї, на сьогоднішній день, місце для Розп’ятого Христа не передбачене, як і в суспільстві.

Що ж виходить? Науковцям, що доводять наявність Творця у Всесвіті – Христос не потрібний. Він не вписується в їх «бездоганні» теорії, бо для них незрозуміло, навіщо Тому, Кого вони називають Вищим Розумом, було ввійти в людську плоть і бути розп’ятим, якщо Він абсолютно спокійно може керувати усім процесом з неба. Люди, які називають себе «прочани миру», його не проповідують, бо світ, приймаючи Бога, не приймає Його Сина, не розуміючи, що Син і Отець – Одне. Як не дивно, багато церков, сповіщаючи про Бога, відходять від проповіді про Розп’ятого Ісуса, бо це не збільшує, а зменшує кількість прихожан, а значить – і церковні доходи. Нерозумні доходять до того, що героїчно заявляють, ніби самі готові відповідати за свої вчинки, Христос їм не потрібний: «Ми не просили Його за нас вмирати на Хресті».

Суспільству та сім’ї Христос не потрібний, бо бентежить людські душі і серце, говорячи про муки, які чекають тих, хто Ісуса не прийняв. Він їм заважає красти, обманювати, жити гріховним життям. Люди, як равлики позакривались у своїх раковинах-домівках. Там, поки що, тихо і затишно. Навіщо звідти вилазити, прикладати зусилля, йти до Церкви, щоб отримати не заспокоєння, а навпаки. осудження у свою сторону за те, що живуть без Бога. Виходить, що ані суспільству, ані сім’ї Розп’ятий Христос також не потрібний!

То виникає, на мій погляд, справедливе питання. Люди добрі! Я навіть не питаю, що нам доброго зробив Христос, але давайте хоч дамо відповідь самим собі: що Він зробив нам поганого? Чим перед нами завинив, що ось уже протягом двох тисяч років ми Його женемо з нашого суспільства, сімей і навіть Церкви? Чому ми і зараз, як колись у Синедріоні, закриваємо вуха і рвемо на собі одяг, коли чуємо про Христа Розп’ятого? Отямимось, поки ще є час, та підемо до Нього, у смиренні схилившись на коліна, покаємось в Ім’я Ісуса в наших гріхах та примиримося через Нього з Отцем нашим Небесним, Якому в Його Церкві честь і хвала на віки вічні. Амінь!


Микола Петрусь


Газета «Християнин» 03(51)2013


© 2008-2020