|
Почни з середи– Наталко, давай ми з тобою сьогодні заспіваємо псалом на зібранні, – запропонувала старшій сестрі Оксана. – Псалом? Та ні. Хіба ти забула, що сьогодні середа? – нагадала молодшій сестрі Наталка. – А чому ти сьогодні не хочеш? – не вгамовувалась менша. – Я буду співати тільки в неділю! – сказала Наташа і гордо підняла голову. – У неділю? А в середу це що не зібрання? – Зібрання, але в неділю більше людей, багато хто може почути, як ми гарно співаємо, а в середу одні й ті самі обличчя, – пояснила старша сестра, зручно вмощуючись у кріслі. – Ой, я навіть і не думала, що ти в нас така горда! А хіба Бог тебе наділив талантом, щоб тільки в неділю співати?! – почала виховувати її Оксана. – Так, давай ти не будеш кликати до моєї совісті, я сама знаю що робити! Оксана зрозуміла, що зараз розмова може закінчитися, Наталка дратівливо встане і залишить її саму. – Ну я тебе прошу, давай! Зараз тата попросимо, він нам підіграє і псалом буде готовий, нам же не треба так багато репетицій?! – і Оксана почала гортати пісенник. – Я сказала, що не буду, значить не буду! Як і очікувалось, Наташа вийшла з кімнати, ще й сильно закривши за собою двері. Оксана якраз зупинилась на псалмі, який і поклався їй на серце, щоб заспівати. Ну що ж? Залишилось тільки попросити у Бога допомоги. Середа. Зібрання заповнювалось народом Божим. Сьогодні, як ніколи, було багато членів Церкви, дітей, молоді. Хор був теж у повному складі. Оксана вже почала думати, щоб перенести спів на наступний раз, бо хвилювання наповнювало її серце: «Треба тільки татові сказати, чи нехай вже так буде?! Що робити? Добре, буду співати, хоч у Наташі й гарніший голос, але Тобі, Господи, заспіваю від щирого серця». На простому зібранні, в середу, було дуже багато бажаючих прославити Бога. Оксана сиділа і дивувалась тому, що робить Бог? Невже Він і насправді хоче змінити її старшу сестру?! Псалом, з великим натхненням, все-таки заспівала, після чого старенький пресвітер підняв Церкву на молитву. На цьому зібранні робили навіть заклик до покаяння, і декілька душ віддали свої серця Богу. – Ну ти, звичайно, гарно заспівала, але я буду співати в неділю, ти ж мені підіграєш на фортепіано? – запитала Наталка сестру, коли йшли з зібрання додому. – Певна річ заграю, – просто відповіла сестра. Готували псалом дуже ретельно, видно, що Наталка старалась не на жарт. По декілька разів тренували на день, то з модуляцією, то з вступом, то з програшем, то без них взагалі. То в одній тональності, то в іншій, то голосно, то тихо. Навіть речитатив придумала Наталка, але потім передумала. Ну, здається, псалом був готовий, якраз на неділю, тим більше така статна молода дівчина, з таким голосом, з таким вступом, ще й нове плаття одягне! Все було готово, залишилось дочекатися неділі. Оксана тільки молилась, щоб Бог зробив якесь чудо. У неділю на зібрання прийшли раніше, щоб ще раз потренуватись. Ось вже й перша молитва, а людей щось взагалі мало. Пресвітер піднявся за кафедру: «Дорогі брати і сестри! Сьогодні в наших братів багато духовної праці. Декілька братів поїхали в місто, де нас давно запрошували на зібрання. Вчора відійшла у вічність наша сестра в сусідньому селі, тому частина хору, а також проповідників поїхала туди. Давайте ми просто помолимось за них. Амінь». Вся Церква звершила гарячу молитву за тих, хто трудиться і не звертає найменшої уваги, який день стоїть за вікном. У Наталки зовсім зникло бажання співати, та черга її виходу невмолимо підійшла. Ви одразу подумаєте, що вона зіб’ється, чи забуде слова, чи не так, як треба, почне співати? Зовсім ні. Все було настільки підготовлено, що збитись це просто не реально. Наталка співала гарно, що тут говорити? Ось вже й останній куплет, всі уважно слухали. Оксана уміло взяла останні акорди, Наталка незворушно стояла, дочекавшись останньої ноти і поклала мікрофон. Повернулась до хору і пішла на своє місце, але шнур зачепився за її взуття, мікрофон, який ще не встигли виключити, впав на підлогу. Почувся гуркіт, ще й з відлунням, що деякі бабусі аж похмурніли. Наталка зробила вигляд, що це випадково, підняла його з підлоги і поклала на місце. Здається, нічого страшного, але ще залишилося декілька кроків до свого місця. Наташа, нічого не помітивши, зачепила наступний шнур, яких відповідав за роботу колонки, яка, на щастя, тільки трішечки захиталась. Коли вона підійшла до свого стільця, за яким сиділа, то ненароком заділа чиюсь сумку, що мирно висіла на крайньому стільці. Добре, що її підтримали, а то вона, напевно, полетіла б додолу. З сумки випали ключі, які дзвінко впали на підлогу, якраз в тому місці, де не було підстелене покриття. Залишилось ще трохи до свого місця. Не помітивши збірники пісень, Наталка сіла на стілець. Прийшлось ще й збірник прибирати. Весь цей «похід» Наташі від місця, де вона співала, до свого стільця, спостерігала вся Церква. Проповідник теж не поспішав за кафедру, а чекав поки «співачка» займе своє місце. Через лічені секунди обличчя сестри, яка співала останньою, не можна було відрізнити від кольору стиглого помідора. Їй було соромно за своє не смиренне серце, за те, що полюбила людську славу, чому противиться Господь. Так Наталка й просиділа до кінця зібрання, не підіймаючи голови. Соромно. Після зібрання, швиденько пробираючись між люди, вона поспішала додому, але встигла почути в розмові між молоддю: «Ти бачив сьогодні, як Наташа на своє місце заходила? Оце був номер!» Вона зрозуміла, що присутнім запам’яталося лише одне, як вона поверталась на своє місце, а спів у своє ім’я небом прийнятий не був, як і Церквою. Оксана нічого сестрі не говорила, все було зрозуміло без слів. Пройшло декілька місяців, але всі знають, що останні псалми сестри співали лише в будні дні. Повчальна історія. Я теж помічала, що недільних християн більше, ніж буденних. Була я в гостях у моєї рідні, і мені розповідали, що в них у Церкві є така одна сестра, яка вірші розповідає тільки в неділю. Інших зібрань, як і не існує. Їй вже говорили, що цього не варто робити, що Бог один і той самий і в середу, і в неділю. Вона не прислухається до порад і все залишається без змін. Ну що ж? Гордість така справа, що сам не впораєшся. У нас в Церкві є такий вид служіння, в якому беруть участь одні брати і про цю працю мало хто розповідає. Так як ми на даний момент орендуємо приміщення для проведення зібрань, тому довелось зробити так, щоб брати чергували під час зібрання на вулиці, згідно встановленого графіка. Перед святом Пасхи я подивилась на той список (він у нас висить на дошці оголошень) і уважно прочитала, хто там чергує якраз на ці свята, знаючи, що всі члени Церкви намагаються святкові зібрання не пропускати. Після ранкового зібрання я навмисно подивилась на брата, який чергував. Думаю, от не повезло ж йому. Все служіння прийшлось бути на вулиці. Як він багато пропустив! Знайшовши його очима, я знаєте, що помітила? Так, його обличчя просто сяяло, і він кожному тиснув руку і говорив: «Христос воскрес!», і у відповідь лунало: «Воістину воскрес!». Як мало зараз таких щирих, саможертовних членів Церкви! Як їх зараз не вистачає. Всі намагаються буди попереду, в центрі уваги, а як мало простих, простосердечних, для яких немає різниці: чи то зібрання в середу, чи в неділю, чи то центральне Пасхальне зібрання. Одного разу мені довелося бути зі своїм старшим братом на районному конкурсі кращих учнів шкіл. Він приймав там участь, а я просто їздила підтримати його морально. Перше завдання було представити себе якомога краще слухачам і, звичайно, журі. Ну от і почалось. Перша дівчина вибігла в українському одязі, вийшли два чоловіки, які грали їй на баянах, а вона співала про себе пісню. Виводила на всі лади. Потім ще вірша розповіла про себе, ще й в прозі теж представила себе. Звичайно, викликала у спостерігачів гарне враження. Мій брат коротко прочитав вірша про те, з якої він школи і, звичайно, що є християнином, якого спасла на Голгофі кров Божого Сина. Я помітила, що це не всім сподобалось. Та от що було далі. Наступне завдання було вже по знанням шкільних предметів. Першою значилася українська мова. Задавали питання, хто більшу кількість балів набирає, той і залишається, а учасник, що набрав найменшу кількість балів залишав змагання. Як Ви думаєте, кого першого попросили з цієї гри? Так, цю дівчину. Вона набрала найменшу кількість балів, але яка найяскравіше за всіх представила себе. А мій брат зайняв друге місце в районі. Я не хвалюсь братом, чи ще кимось. Просто рекомендую і переконалася на своєму особистому служінні Богу. Треба якомога більше смирятись перед тим, як щось зробити для Господа. Хочеться побажати і собі, і Вам, дорогі читачі, служити Богу як у всіх зібраннях, які є протягом тижня, так і поза ними. Не гордіться тим, що Ви щось вмієте. Бог може дати, а може й забрати талант. Служіть Господу в житті, в зібраннях співом, віршами, Словом. Але... Починайте з середи... Леся Кравчук Газета «Християнин» 02(50)2013 |
| © 2008-2020 |