|
Візьміть на себе ярмо моє...В Євангелії від Матвія в одинадцятому розділі, двадцять дев’ятим віршем, записані такі слова: «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм». І тридцятий вірш: «Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» Що ж взагалі таке ярмо? В далеку давнину, для обробітку земельних угідь, використовували свійських тварин (коні, воли). Але для найважчих робіт, звичайно, використовували волів – ці великі могутні тварини могли тягти возами вантажі на досить великі відстані. Ярмо – це упряж для робочої великої рогатої худоби, зроблена з дерев’яних брусків, з’єднаних у вигляді рами, яку одягають на шию тварин і замикають занозами. Закон забороняв запрягати в одну упряжку двох різних тварин, наприклад: вола і осла. Це слово не один раз згадується у Священному Писанні: Буття 27:40; Вихід 6:6; 1 Царів 12:4, Плач Єремії 3:27, Дії 15:10, Галатам 5:1. Слово «ярмо» є синонімом до слова «гніт» – це те, що морально пригнічує, мучить; тягар, тиск, тиснення; насильний вплив кого-небудь; утиск, пригноблення, гноблення (за Новим тлумачним словником української мови). Але, якщо подивитися місця Писання, де зустрічається це слово, то не скрізь йдеться про щось гнітюче, утискуюче. Наприклад: Дії 15:10, Плач Єремії 3:27, Матвія 11:28-30. Проте і тут йдеться про підкорення, підвладність. Христос у Своєму Слові закликає добровільно взяти на себе Його ярмо, і це означає стати Його підданим та підлеглим. Апостол Павло в посланні до Євреїв в одинадцятому розділі, з двадцять третього вірша, розповідає про мужа Господнього Мойсея. Хочу звернути увагу на двадцять шостий вірш: «Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду...» В одного чоловіка, з дому Левія, народився дуже гарний син. В той час ізраїльський народ, будучи в єгипетській неволі, з великою швидкістю збільшувався, фараон наказав вбивати кожного хлопчика, який буде народжуватися в ізраїльтян. Це загрожувало і новонародженому. Але батьки, з вірою і надією на Бога, три місяці берегли дитину, не звертаючи уваги на царський наказ. Але потім вже не могли переховувати сина. Мати зробила кошика, виасфальтувала його асфальтом та смолою, поклала туди свого сина і залишила в очереті на березі Нілу. Важко було дивитися на рідну дитину, яка могла в будь-який час загинути. Але дивом (це був Божий план), хлопчик потрапив до дому фараона і став сином його дочки. Саме в цьому домі, хлопчика назвали Мойсеєм. Тут він був оточений красою та величністю царського палацу і насолоджувався життям. Хоч він і виростав серед єгипетських вельмож, навчаючись мудрості і законів цього краю, по суті він залишався євреєм. Думаю, його мати кожного разу, коли тримала на руках свого сина, розповідала, що він єврей, що у ізраїльського народу є Бог його батьків, Бог Авраама, Ісака й Якова. Так і виростав Мойсей. Одного разу він вийшов подивитись як працюють його брати – ізраїльтяни. Тут відбулася одна ситуація: єгиптянин бив єврея. Мойсей вбив кривдника, ставши тим ненависним для фараона. Хоча думаю, що Мойсей, маючи певну владу і вплив, міг по-іншому вирішити цю ситуацію... Але він відмовляється бути сином фараонової дочки та вибирає краще служити Богу за будь-яких обставин. Для читача, можливо, стає дещо не зрозумілим про цей вибір. Як це так відмовитися від слави і багатств, залишити той дім, де про тебе піклувалися, вчили та ін. Але це не видумана історія чи якась казка. Це реальна подія в житті Господнього мужа Мойсея. Дійсно, в наш час ніхто не відмовиться займати серйозну посаду чи навіть бути в оточенні президента, чи якоїсь впливової особи. В той час, думаю, була така ж ситуація. Але Мойсей відвертається від дорогих «обіймів Єгипту», царських палаців, багатств, посади... Далі втеча до країни Мідіян, одруження з Ціппорою, народження сина. Здавалося, все нормалізувалося, фараон помер, життю нічого не загрожує. Живи та насолоджуйся... А там, в Єгипті, ізраїльтяни стогнали від роботи та кликали Бога на допомогу... Одного дня пас Мойсей овець свого тестя. Він погнав їх через пустелю, та й дійшов до гори Божої, Хорив. Тут з’явився Ангел Господній у полум’ї вогняному, з середини тернового куща, який горів та не згорав. Тут відбулася зустріч Мойсея з Богом, Який закликав його до самозречення та повного підкорення під Божу волю та Його керівництво, а саме: взяти на себе наругу Христову, те любе і добре ярмо Ісуса Христа. Господь нагадав, що Він є Бог його батьків, Авраама, Ісака та Якова. Цим самим спонукав Мойсея до відповідних дій. Трохи вагаючись, Мойсей врешті решт погодився. Потім були промови та Божі чудеса через Мойсея та Аарона. Здавалося, все ж під Божим контролем, бери та й веди ізраїльтян в обітовану землю. Але ні. Господь взявши Мойсея в Свої руки, як добрий Майстер працював над його серцем, створюючи прекрасну посудину, яка б могла тримати воду Божої благодаті. А все це досягалося в житті Мойсея повним зреченням самого себе та підкоренням плоті, душі, думок під Боже ярмо. Перетерпівши різноманітні ситуації, непослух і нарікання людей, сорокарічні походи по жаркій пустелі, війни з оточуючими народами та ще багато іншого, Мойсей не пожалкував за свій вибір взяти на себе наругу Христову, тому що він бачив Божу нагороду за пройдений шлях. Біблія відкриває нам, що після Мойсея не було такого пророка, якого знав би Господь обличчям до обличчя. Думаю, що ті багатства, які пропонував Єгипет, не можуть зрівнятися з усіма тими благословеннями, які пережив Мойсей ще будучи на цій землі. І хоча він не потрапив до обітованої землі, куди вів ізраїльський народ, ми точно знаємо, що після пройденого шляху, він отримав омріяну вічність біля Христових ніг, тому що саме Мойсей та Ілля являлися Ісусу Христу на горі Преображення. Підкоривши себе від ярмо Христове, Мойсей був піддатливим інструментом в Руках Бога. Через це Господь зміг сильно прославитись в житті ізраїльського народу та залишити нам, віруючим останнього часу, прекрасний приклад служіння Богу. Скільки ще тих мужів Господніх, які сповна підкорились під добре і легке ярмо Христа, та стояли за Божу правду, не зважаючи на думки цього світу? В листі до Євреїв, Павло каже, що йому не вистачить часу розповісти про Гедеона, Барака, Самсона, Давида, Ієфая, Самуїла та інших пророків. До цього списку можна додати і відомих діячів минулих століть: Яна Гуса, Жана Кальвіна, Джона Вікліфа, Ієроніма Празького та ін. Про декого з них, більш детально. Ян Гус (чеськ. Jan Hus; пр. 1369 р. – 6 червня 1415 р., Констанц, Німеччина) – чеський релігійний мислитель, філософ, реформатор, ректор Празького університету. У 1409 році Ян Гус перетворив Празький університет у національний, передавши всю владу у ньому чехам, при цьому всі німецькі викладачі, яких була більшість, покинули університет. У 1413 році видається булла з відлученням Яна Гуса від церкви й інтердиктом на Прагу та інші міста, які не нададуть йому притулку. Гус перекладає Біблію на чеську мову й пише свою головну працю «Про церкву» (1413 р.). Виступав проти вищого духовенства, що часом наживалось за рахунок спекуляцій, продажу індульгенцій і церковних посад. Після відмови зректися своїх поглядів, його віддано під суд і засуджено на смерть; вирок – спалення на вогнищі, виконано 6 липня 1415 року. Ієронім Празький (чеськ. Jeronym Pražský) (близько 1380 р. – 30 травня 1416 р., Констанц), чеський реформатор, учений, оратор, друг і сподвижник Яна Гуса. Ієронім Празький походив із заможної родини. Закінчив Празький університет. Талановитий учень Яна Гуса, він став університетським професором у Празі, навчався також в Оксфорді (1399 р. – 1401 р.), звідки привіз до Чехії переписані ним твори Джона Вікліфа і став ревним прихильником і розповсюджувачем його поглядів. Вважають, що саме Ієронім, приїхавши із Англії, познайомив свого друга Яна Гуса з вченням Вікліфа. Був надзвичайно освіченим ученим і видатним оратором, викладав у багатьох університетах Європи (Парижі, Гейдельберзі, Кельні-на-Рейні, Відні). Ієронім Празький відкидав поклоніння іконам, святим мощам, католицькі обряди і т.д. Намагався знайти союзників чехам проти католицької церкви серед православних народів. Для цього вирушив 1413 р. до литовського князя Вітовта і відвідав Вітебськ і Псков, де спілкувався з православними священиками. 1409 року Ієронім Празький сформулював чинники «найсвятішої спільноти чеської – кров, мова і віра», що об’єднувала всіх людей – від короля та архієпископа до міщанства та селян. 30 травня 1416 року був спалений на багатті за свої переконання. Бачимо, що і ці люди залишивши свої вчені категорії, місця серед деканів та професорів і пішли по шляху самозречення та підкорення під ярмо Христа. Тому, дивлячись на героїв Євангельської віри, хочеться закликати кожного читача словами нашого Спасителя Ісуса Христа: «Візьміть на себе ярмо Моє...» (Мф. 11:29). Служіть Господу від щирого серця, підкоряючись Його волі у всі дні свого життя, навіть до смерті. Пронесіть це ярмо, а Господня нагорода не забариться. Артем ДРАЙЦЕВ Газета «Християнин» 05(43)2011 |
| © 2008-2020 |