Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Заробляй благословення

Якби провести соціологічне опитування між християнами з приводу найпоширенішого і найуживанішого побажання, пальму першості, я думаю, отримало б «Хай тебе Бог благословить!», або на сучасний лад «Будьте благословенні!» Його вживають в найрізноманітніших значеннях від щирого бажання комусь блага до такого, що не тільки в серце не покладеш, айв кишеню. Що ж все-таки благословення і яке воно має значення в нашому християнському житті?

Найперше благословення в Біблії ми зустрічаємо в її першому розділі. Першими Боже благословення отримали не земля, не травичка, не тваринка, а людство в особі Адама і Єви. Воно діє до сих пір. Чому так важливо в житті мати благословення від Бога і що впливає на його величину і значення? Давайте розглянемо деякі приклади з Біблії.

Класичний приклад благословення – історія Якова та Ісава. В давнину, особливо у потомків Авраама, існувала така традиція: коли батько сімейства входив у літа або наближався кінець його життя, він збирав до себе всіх своїх дітей і кожному роздавав благословення. Звичайно, старший син отримував найкраще і найбільше. Аналогічно було і з батьківським майном. Тому Яків та Ісав добре це знали і розуміли. Менший син Ісака, я думаю, теж мріяв про благословення, але перешкодою була відсутність первородства. Яків напевно чекав слушної нагоди, щоб будь-якою ціною його отримати. І така можливість все-таки трапилась йому. Коли дуже зголоднілий Ісав повертався з полювання і, знайшовши, що Яків приготував смачний наїдок, почав просити. А той, не довго думаючи, висуває зустрічну пропозицію: «Продай мені своє первородство». Ісав каже: «Ось я умираю, то нащо ж мені оте первородство?» А Яків уточнює: «Тоді присягни мені». І той поклявся. В ті часи присяги було достатньо. Часто після цих подій у християн слово «Яків» асоціюється з «обманщиком» (одне із значень його імені), хоча ним він називався ще від народження. Якби Яків повідомив батьку про договір з братом, він мав би повне право на благословення, не довелось би перевдягатися в Ісавову одежу і обманювати, але реакцією Ісака на такі «бізнес-операції» могло б стати прокляття.

Проходить час, Ісак постарів, зір дуже погіршився, пора роздавати благословення. Кличе свого первенця і каже йому: «Оце я зостарівся, не знаю дня смерть своєї... А тепер візьми знаряддя себе, сагайдака свого й лука свого, та й вийди на поле, і злови мені здобич мисливську. І зготуй мені наїдок смачний, як я люблю, і принеси мені, і нехай я з’їм, щоб поблагословила тебе душа моя, поки помру» (Бут. 27:2-4). Зверніть увагу, що каже Ісак: «...щоб поблагословила тебе душа моя». Не вуста, не розум, а душа. Тобто устами можна багато чого наговорить, але воно не матиме такої «юридичної» сили, як сказане душею, від щирого серця. І ще одна важлива деталь: для того, щоб поблагословила душа, треба «...зготуй мені наїдок смачний, як я люблю...» Не той, що ти полюбляєш чи який найлегше приготувати, або зготуй з того, що тобі сьогодні попадеться на полюванні. Ні. Зроби такий «...як я люблю...»

Можна зробити висновок: щоб отримати від когось дієздатне благословення необхідно щоб воно було від душі, від серця. А для цього треба робити те, що любить той, хто благословляє. Прослідкуйте за собою. Ми часто бажаємо іншим благословення. Іноді це просто слова. А буває, коли хтось зробить для нас щось дуже приємне і нам немає чим віддячити, ми говоримо: «Хай тебе Бог благословить і воздасть!» Тоді це не діло язика, а плід щирого серця і Бог його врахує.

В нашому християнському житті ми дістаємо благословення з народження. Отримуємо його від батьків, коли ще дитям нас приносять на молитву, коли йдемо в школу, їдемо десь далеко на навчання чи починаємо влаштовуватись на роботу, коли настає пора будувати свою сім’ю. Крім батьків нас також благословляє Церква: на якусь працю на ниві Божій, під час вінчання чи обрання на служіння та ін.

Мені дуже подобається історія з Ревекою. Живе собі спокійно дівчина в Месопотамській стороні. Раптом, звідки не візьмись, з’являється слуга багатого господаря, дарує багато коштовних подарунків і запрошує вийти заміж за ніколи не бачену людину і не відомо в яких краях. Відправитись туди означало не бачити своїх рідних десятки років (таке тоді транспортне сполучення було), а то, мабуть, і все своє життя. Найбільше мене дивує позиція членів Ревекиної сім’ї в цей момент. Остаточне слово у вирішенні даного питання дали не батьку, не матері чи брату, а молодій дівчині. Адже у багатьох християнських сім’ях, трапився б такий випадок, не те щоб не спитали, а й слова не дали б через побоювання чи недовіру. Хіба в її компетенції вирішувати такі питання? Кличуть Ревеку: «Чи підеш з цим чоловіком?» «Піду», – відповідає. І що роблять рідні? Ні слова докору чи переживання за її поведінку і життя в далекому краю, а тільки благословення: «І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: Ти наша сестра, будь матір’ю для тисячі десятків тисяч, і нехай нащадки твої внаслідують брами твоїх ворогів» (Бут. 24:60).

Я зрозумів причини цього в наступному епізоді. Наближається караван до шатрів Авраама і тут Ревека бачить Ісака в полі, що вийшов ввечері на прогулянку, і питає раба: «Хто той чоловік, що йде нам назустріч?» А раб відповів: «То пан мій». Ревека зіскакує з верблюда і покриває обличчя покривалом. Здається, навпаки підніми вище своє лице, за тобою в таку даль посилали караван такого багатства, іншим таке й не снилось, ти зараз майже королева! А вона опускається з верблюда і покривається покривалом... Оце так смиріння. Напевно, в своїй сім’ї вона поводила себе слухняно до батьків, правильно ходила перед Богом і тому її від’їзд до Ісака відбувся так величаво. А що можна такій прекрасній донці побажати, крім щирого благословення?

Пройшов час, постарів Яків, вже йому прийшов час благословляти. Слухняному Йосипу побажав таке: «Проси ти від Бога, свойого Отця, і Він допоможе тобі, і проси Всемогутнього і Він благословить тебе благословенням небес, що на висоті, благословенням безодні, що долі лежить, благословеннями перс та утроби. Благословення батька твого стали сильніші від благословення батьків моїх, аж до пожаданих висот віковічних. Нехай вони будуть на голову Йосипову, на маківку вибраного з-поміж братів своїх!» (Бут. 49:25-26). Проте Рувиму, який «...пінився був, як вода...» сказав: «... не втримаєшся...» (Бут. 49:4).

Щоб отримати добре благословення від батьків, треба бути слухняним, поважати їх і робити все, що вони люблять, хочуть чи просять. Якщо ми, як діти, будемо приємністю, радістю та коштовною нагородою, а не головним болем, для наших батьків, то коли прийде пора просити у них благословення на шлюб чи інше, я впевнений, вони відгукнуться розкритим навстіж серцем і проллються з нього потоки щирих доленосних слів.

А як благословляти дитину від якої в житті одні тільки проблеми: то в школі щось натворить, то в світі набереться біди всякої чи не проявляє елементарного послуху та поваги? Звичайно, якось благословлять, на те вони й батьки, але чи буде воно від душі, чи зверне Бог на нього увагу? Сумніваюсь.

«Заробляй собі благословення...» – не раз доводилось чути цю фразу від батьків як стимул до послуху. Нажаль, в дитинстві більшість не задумується над тим, наскільки наше майбутнє життя залежить від батьків. Скільки є таких сімей які утворились без батьківської на те волі, а тепер страждають і не в змозі повернути назад.

Подібно до стосунків дітей з батьками, церква може теж дуже серйозно вплинути на наше життя, адже це теж наша велика християнська сім’я. І від наших стосунків з церквою залежить міра її благословення. Якщо нам байдужі церковні постанови, якщо ми не слухаємось порад служителів, приносячи церкві лише біль, проблеми, горе та клопіт, коли демонстративно показуємо зневагу до всього святого, починаючи з зовнішнього вигляду і закінчуючи манерою та стилем служіння, то про яке благословення можна мріяти? Якщо твої друзі, знайомі чи просто рядові члени церкви не можуть змусити тебе одягти якусь там спідницю або вивітрити з твого серця тягу до харизматичної музики, чи вмовити тебе покращити поведінку під час зібрань і стосунки з іншими, або залучити бодай до мізерної праці в церкві, то коли ти чекатимеш від них слів заступництва і звернення Божого лиця до тебе, чи дочекаєшся?

Однією з складових фінальної молитви при вінчанні є молитва церкви. В залежності від того, якою вона була, можна судити про ставлення членів церкви до подружжя. Іноді слухаєш молитву і думаєш, а чи хтось взагалі молиться? А буває така гаряча, горлива, сповнена сили Духа Святого, зі слізьми молитва; то хіба така присутність Божа не є свідченням єдності та однодушності окремих членів церкви зі спільною метою – випросити у Бога для них благословення?

Дуже приємно, коли церква знає хто в чому задіяний і яку працю виконує. Уявіть собі автоскладальний завод, де кожен робітник береться робити те на що здатний і при цьому нікому не говорить яку частину авто він поставить на конвеєр. Чи буде така чудо-техніка на виході з конвеєра придатна до використання за призначенням? Думаю, хіба що в музей для сміху в якості яскравого представника не організованого виробництва. Одного разу Бог сказав церкві міста Антіохії відділити Павла і Варнаву на справу до якої Він їх покликав. Що в такому випадку робити? Нехай брати йдуть додому збирають свої речі та пожитки і гайда в подорож. Але церква вчинила не так. Спочатку попостила, помолилась з покладанням рук, благословивши таким чином на нелегку місію. Церква знала куди і навіщо вони пішли, згадувала в молитвах, а коли ті повернулись і розповіли про дивні Божі діла – вельми зраділа. Так і в нас має бути.

Колись ще в школі, я не пам’ятаю навіщо, хтось з вчителів запитав у мого однокласника, коли у нього та його менших сестри і брата дні народження. Ну своє то він знав, а от менших – не міг визначитись. Після нього запитали мене. Коли я перечислив дні народжень своїх шістьох менших – багато хто здивувався, хоча тут нічого надзвичайного нема. Церква – це велика сім’я. Кожен повинен мати своє місце, свою працю, як казав Сковорода: «Кожному городу нрав і права». Щаслива та церква, де кожен знає проблеми інших та у своїх молитвах неодмінно згадує: «Господи поблагослови ту сестру чи брата! Ти бачиш ту нелегку працю, яку він чи вона виконує, нехай Твоє Око буде направлене, щоб допомагати тій душі». Тоді Бог буде благословляти кожного і разом ми принесемо багато плодів.

Нехай в якійсь ситуації ми забажали отримати благословення. В церкві поводимо себе ніби нормально, батьки теж надто не лають, але ж того, що відбувається в серці вони не знають. Так хто тоді грає вирішальну роль в отриманні благословення? Звичайно ж Бог. Людей можна обманути, сховатися під маскою благочестя, але все відкрите перед Ним. Як добитись прихильності Творця всього видимого і не видимого? Відповідь можна виявити в тих же самих словах Ісака: для того, щоб поблагословив нас Господь, необхідно робити те, що любить Він!

Один невіруючий хлопець з моєї кімнати в гуртожитку якось сказав мені, що читав Біблію, але, дійшовши до середини книги Буття, зупинився, бо знайшов там багато «несправедливостей». Наприклад: чому Бог вибрав тільки одного Авраама, дав йому багатство, славу і незліченну кількість потомків, а іншим людям ні? Я йому кажу: «А ти би хотів, щоб з тобою сталось так як з Авраамом?» Відповідає, що не проти. «Тоді тобі треба всього-на-всього покаятись, виконувати Слово Боже, бути покірним Йому і ти отримаєш таке ж благословення», – кажу я. Тобто Бог поставив деякі умови Аврааму: «І був Аврам віку дев’ятидесяти літ і дев’яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!» (Бут. 17:1). Ми бачимо, що Авраам виконував всі Господні накази. Сказав Бог вийти з Ура халдейського – він вийшов, сказав піди принеси в жертву Ісака – пішов. Через це Господь назвав його своїм другом. В книзі Буття перераховується дуже багато благословень для Авраама. Ось деякі з них: «І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням» (Бут. 12:2), «...то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів». Авраам робив те, що любив Господь і отримав за це велику нагороду.

Так і ми з Вами, дорогі брати і сестри! Пам’ятаймо, для того, щоб життя наше сповнялось Божими благословеннями, нам необхідно догоджати Богу, виконувати Його волю І робити все те, що приємне і любе Господу! І таким чином, ми матимемо взаємне порозуміння з членами Церкви та сім’єю, які будуть завжди нас благословляти Іменем Господнім, Який, в свою чергу, не забариться виконати всі їхні побажання!


Роман Кравчук


Газета «Християнин» 04(52)2013


© 2008-2020