Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Каміння, що розтає

Оленка сиділа в м'якому кріслі своєї кімнати. Світло торшера мляво освітлювало альбом з фотографіями молоді церкви. Це було її улюблене заняття — після школи забиратись у крісло, підібравши під себе ноги, і заглиблюватись у мрії. Бо на порозі життя була юність, а Оленці йшов... скільки б ви думали? Правильно! Аж п'ятнадцятий рік.

Народилась вона в християнській сім'ї і була у батьків одна. Коли вона народжувалась, щось сталось з мамою. Лікарі врятували їм життя, а от дітей у мами більше не було. Згадуючи про це, мама завжди плакала. З одного боку це й добре, що вона єдина донька у своїх батьків, – рідко в кого був свій магнітофон, плейєр, своя кімната. А з іншого – інколи було дуже сумно, особливо вечорами. Наша героїня закінчила недільну школу при церкві. Правда останній рік дався їй з великими труднощами. Навіть пастор говорив з її батьками, що його непокоїть її, занадто раннє, прагнення бути дорослою. А у нього самого дочки до цих пір ходять з непідрізаним волоссям, і в домі у такого таточка точно немає ні бігудів, ні косметики. Відсталість! А от вона добилася щоб з нею рахувались, і батьки здались. А куди їм діватись – вона ж у них одна єдина...

У вічі кинулась фотографія групи молоді. Як це я не помітила раніше, що керівник молоді стоїть поруч з Мелею? Цікаво, може в них любов? Ой, Андрій Сидоренко, молодіжний керівник, дуже просив, щоб сьогодні всі пішли відвідати стареньку сестру. Та якби тільки поспівати, – можна було б сходить. А якщо треба прибирати в будинку? Та й ще раптом цей непосидючий Андрій скаже город копати, чи щось там посадити? Чи уявивши себе з лопатою в руках, чи від перспективи бути в пилюці у своїй елегантній сукні, Оленка поморщилась. Та завтра ж залік по біології, – треба тему хоч раз прочитати. Ні, сьогодні буду вдома. То якби організували прогулянку по Дніпру, або похід у парк, а так... Ці молоді брати абсолютно не розуміються на молодіжному житті, От якби молоддю керував Руслан, ото було б цікаво. Він такий незалежний, і у нього стільки касет і дисків з різноманітною музикою, що у всієї молоді, разом узятої, буде менше. Тільки оті старенькі потерті джинси на ньому. І розумний такий, що від його слів Андрій Сидоренко навіть плакав, я сама бачила. Тільки от поговориш з ним, наче й цікаво, а в душі так, ніби тебе обікрали... Дивно. Оленка замінила диск, і з динаміків залунала сучасна «християнська» музика. Навіть невіруючі подруги по школі казали, що це класні диски, геть схожі на їхні, а мама ще говорить: «ти знову включила своїх «голодних вовків». Ні, я сперечатися не буду, у мами дійсно гарний голос. Але ж вона крім «Пісень відродження» та «Псалмоспівників» ніяких інших пісень співати не хоче. А кажуть, що у недавно утвореній в місті общині є група прославлення. От там, кажуть, музика! Хотіла піти послухати, так батько заборонив навідріз. До тих «ділків» від Євангелія, сказав, не пустить нізащо. Тато – член церковної ради. Там такі всі серйозні. І йому через мою поведінку часто перепадає. Він каже, що я тримаюсь на волосинці. Не так давно помітила, що батьки часто сніданок готують лише мені, а самі говорять, що їсти не хочуть. Точно в пості. Тільки яка в них нужда перед Богом? І зовсім я не на волосинці. Що я Біблію не знаю, чи на богослужіння не ходжу? Недавно мама запитала в мене, чому я не молюсь за хрещення Духом Святим? Я і не проти, але трішечки страшно, бо доведеться дещо залишити. Он Юльку на церковній молитві Бог хрестив Духом Святим, так її тепер не впізнати. Зовсім іншою стала. Раніше нас ніхто не міг водою розлити. А тут ніби й води не було, а з нею стало зовсім не цікаво. Вірші вчить, хворим допомагає, на молитви ходить. Подумаєш?! Навіть з Сашою після молодіжного разом додому не йде, – каже, совість судить. А що тут такого?

– Оленко, домий посуд, бо я на співанку запізнююсь, – донісся з кухні мамин розгублений голос.

Отак завжди. І як вона вичислює, щоб на самому цікавому місці так безцеремонно переривати.

– Мамо, ти ж знаєш, що я дуже зайнята, – у мене завтра залік.

У відповідь нервово забряжчав посуд.

На чому ж я зупинилась? Ах, так! Швидше б стати дорослою і вийти заміж. Плаття б у мене на весіллі було б ще краще ніж у Лєнки. Прямо там – з Германії привезли, Я б собі знайшла і тут, ще з більшим шлейфом. В одному салоні біля Універмагу таке висить. А після вінчання ми обов'язково поїхали б у весільну подорож на власній іномарці. Теплий літній вітер, залітаючи в кабіну, грався би моїм волоссям, а ми б летіли і летіли назустріч сонцю, морю і щастю... А ось Ніна з Сергієм, а біля них я, ще зовсім маленька. Тоді мама взяла мене до них на весілля. Вони недавно приносили на молитву своє четверте дитя. Ніна схудла, біля очей зморшки, – видно що їй нелегко. І для чого їм так багато дітей? Тільки в очах Ніни вогник блищить. Кажуть, що то материнське щастя. А як же подорож на автомобілі? Нічого не розумію...

Відчинились вхідні двері, – напевно тато прийшов з роботи.

– Оленко, а мама де?

– На співанку пішла.

– А що є їсти? – повиснуло в повітрі невміле прохання.

Ох ці чоловіки. Правду мама каже, що всі вони схожі на малих дітей -і подай, і віднеси. Подумаєш, з роботи приходять, натомились. А у нас, жінок, ніби і турбот немає.

– Суп у холодильнику, а хліб і печиво на столі. Приготуй сам, бо мені час за біологію братись. При згадці про печиво, Оленка відчула що й сама зголодніла. Треба вилазити зі своєї «схованки».

... Давно вже замовчав магнітофон, відпочиваючи від своєї маленької хазяйки, на столі сумував підручник, а за вікном, ніби ластовиння на обличчі, висипали зорі. Десь там, вона це певно знала, чудове небесне Царство, обіцяне Богом. Чому ж у неї, спадкоємиці того Царства, на серці так сумно і незатишно? Будинок був наповнений голосами, кроками, звуками, а в їхній квартирі було тихо і порожньо. Тільки в кімнаті батьків йшла ледь чутна розмова. Але ж не так давно чудовий мамин спів було чути у всіх куточках їхнього помешкання. Відлунюючись, він множився сотнями голосів радості та хвали Богу. Та й тато якось осунувся, постарів. Коли останній раз я бачила його чудову усмішку? Це ще тоді, коли він нас з мамою силоміць витягнув на рибалку. Відтоді минуло майже два роки. Що ж трапилось?.. Невже у всьому винна я? Але я теж маю право на свої думки, погляди, на своє особисте життя нарешті!

Внутрішній голос намагався щось заперечити їй, але, помітивши, що його ніхто не збирається слухати, змовк. Зробилось нестерпно важко. Мабуть від самої себе. А в глибині душі з'явилось давно забуте бажання помолитись, поговорити з Богом. Про все. Чомусь потекли непрохані сльози. Вони задощили прямісінько на листочки альбому. І зірочки, що, затамувавши подих, заглядали у вікно, відбивались у них блиском дорогоцінного каміння. Каміння, що розтавало.

З сусідньої кімнати донеслося приглушене ридання. Почувши це, Оленка рвучко піднялась з колін і майже побігла до цих самих дорогих, самих рідних людей на світі.

Сліз вона не витирала, та й чого соромитись тих довгожданих сліз розкаяння Що було далі, можна лише здогадуватись. Але вранці сусіди відмітили, що Наталія Сергіївна, мама Оленки, знову заспівала свої дивні християнські пісні. З чого б це?

* * *

Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, – станеться їм від Мого Отця, що на небі! Матвія 18:19.

Василь КРАВЧУК