|
Самотність: депресія чи перемога над собою?Найкраще інваліда зрозуміє інвалід, багатодітну матір – багатодітна мати, а самотнього – самотній... Про яку ж самотність піде мова? Під словом «самотній» тут мається на увазі братів і сестер у Христі, які є неодруженими і не мають дітей. Це, так би мовити, їхній статус тілесний і душевний. Але будь-яке явище в християнстві завжди має три сторони: духовну, душевну і тілесну. Давайте спробуємо з допомогою Господа розглянути духовну сторону цього явища, виходячи з душевних і тілесних особливостей життя цих християн. Писання дає підставу говорити, що тілесно самотність є відхиленням від норми, яку встановив Сам Господь. Буття 2:18-24: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього. І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі – воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамової помічниці Він не знайшов, щоб подібна до нього була. І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон – і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: Оце тепер вона – кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом». Звідси ми бачимо, що люди створені, щоб бути в парі, а також Буття 1:28 говорить про продовження роду людського через народження дітей: «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!». І звернімо увагу на таку річ. Буття 1:31 «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» Отже, усе, що вчинив – вельми добре! Отож, вельми добре, що чоловік має потребу в тій, яка б йому була помічницею, і вельми добре, що жінка має нагоду допомагати чоловікові. Вони не створені самодостатніми, а такими, що необхідні одне одному, щоб реалізовувалась їх повнота, як одного цілого. І ото вельми добре з Божої точки зору. З цього Божого порядку і походить закладене в серці чоловічої і жіночої статі бажання до створення сім’ї, а потім і до того, щоб мати дітей. На доповнення звернемось до книги Еклезіаста 4:9-12: «Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його... Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього – і нитка потрійна не скоро пірветься!». Як досконало говорить Писання як про тілесні, так і про душевні переваги двох над одним! Бо оті половинки єдиного цілого складають і душевну повноту, адже душевні потреби зовсім не є меншими за тілесні. Людина потребує, щоб віддавати почуття і отримувати їх, щоб мати самому розуміння на якусь справу і щоб шукати поради в іншого, щоб утішати і щоб самому бути утішеним, щоб приймати рішення і щоб коритись. І ото вельми добре з Божої точки зору! А що ж духовно – чи мають стати двоє один дух, як написано про тіло – «стануть двоє одне тіло»? У 1 Коринт. 6:17 ми читаємо «стає одним духом із Ним». Чи то чоловік, чи то жінка – кожен зокрема стає одним духом із Господом. Чому? Тому що спасіння отримує кожен особисто через прощення гріхів і народження згори. Тому що сім’я в християнстві існує до приходу Господа за Церквою. Тому що Єв. від Луки 20:34-36 говорить: «Ісус же промовив у відповідь їм: Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть ні женитись, ні заміж виходити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Анголам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши». Тому що настане момент, починаючи від якого заіснує навічно нова сім’я, про яку говорить апостол Іван у Об’явленні 19:7: «Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала!». Земна сім’я дочасна як усе земне. Вона не гарантує автоматичного доступу в небо всім її членам, бо Єв. від Луки 17:34 описує нам ніщо інше, як розлучення сім’ї в прихід Господа з причини неготовності одного з двох: «Кажу вам: удвох будуть ночі тієї на одному ліжкові: один візьметься, а другий полишиться». Господь має бути не Господом батьків або Господом чоловіка чи Господом жінки – Господь бажає особистих взаємин з кожним. У Єв. від Ів. 14:23 читаємо: «Ісус відповів і до нього сказав: Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього». Зауважте – вже тут, на землі християнин живе в одній оселі з Отцем і Сином у Дусі Святім. То хіба можуть бути брат чи сестра в Господі самотніми? Правда ж, ні?! Тому я і підкреслювала на початку, що під словом «самотній» в цій статті мається на увазі сімейне положення християнина, його тілесний і душевний статус. Але християнин має на землі духовний статус, який є головним для нього. Апостол Павло у посланні до Галатів 3:28 пише: «Вже нема ні юдея, ні геллена, ні чоловіка, ні жінки – бо всі ви один у Христі Ісусі». Які ж процеси відбуваються з нами, християнами, у яких немає сім’ї? Це відбувається лиш у наші дні чи було і до нас? Чи є це «чужим випадком» для нас? І який вихід? Нерідко у різних публікаціях говориться про те, що християни з тих чи інших причин опиняються в стані депресії. Деколи мова йде і про самотніх братів та сестер у Господі. Приведу два визначення, що таке депресія. «Депрессия – подавленность, психическое расстройство, тоскливое подавленное настроение с сознанием собственной недостаточности, пессимизмом, однообразием представлений, снижением побуждений, заторможенностью движений. «Сов. энциклопедический словарь под ред. Прохорова А.М. Изд. «Сов. энциклопедия». Москва. 1987. «Депрессия – подавленность, угнетенное психическое состояние, при котором окружающие представляются больному в мрачном виде, подавление определенного альфа – ритма електрической активности мозга, выявляющееся при помощи электроэнцефалограммы» (Словарь иностр. слов под ред. Петрова Ф.Н. Изд. «Сов. знциклопедия» Москва. 1964.) Кожен читач може звірити свій стан з цими визначеннями. Особисто я не думаю, що у всіх, про кого пишуть, що вони в депресії, та депресія є насправді. Просто йде духовна боротьба, яка була у всі часи, і свідчення тому 1 послання до Коринт. 7 розділ. А якщо врахувати близькість другого приходу Господа нашого Ісуса Христа, то певно слід визнати, що духовна боротьба в наші дні сильніша, як була в попередні часи. Але що є «так!» і «амінь!» – це те, що Господь той самий у всі віки: готовий допомагати, досліджуючий серця, милостивий і не даючий звіт нам, як творінню, у Своїх діях. Час від часу на кожного з нас налягають духовні бурі, які викликають оті болючі «Чому?», «А хіба Бог не може?», «Коли?»... Вони б’ють по самих чутливих, болісних місцях, і це зовсім не «чужий випадок», бо у всіх людях закладене бажання від Бога до того Божого порядку, який від початку був вельми добрий. Візьмемо близький по суті приклад Авраама із Буття 15:1-3: «По цих подіях було слово Господнє Аврамові в видінні таке: Не бійся, Авраме, Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика. А Аврам відізвався: Господи, Господи, що даси Ти мені, коли я бездітний ходжу, а керівник мого господарства він Елі-Езер із Дамаску. І сказав Аврам: Отож, Ти не дав нащадка мені, і ото мій керівник спадкоємець мені». Зверніть увагу на слова Бога у першому вірші і насичені гіркотою слова Авраама у другому вірші. Здавалось би, усе ж є в чоловіка – і багатство (а самотніх часом атакує страх залишитися без засобів існування), є слуги, є намісник, які доглянуть свого пана аж до останнього подиху (а самотніх часом атакує страх залишитися без догляду в хворобі чи в старості), більше того, Авраам безпосередньо спілкується з Самим Богом, Який говорить йому про велику нагороду, про категорії духовні (і самотні християни знають із Писання план Божий щодо свого майбутнього) – але у нього болить оте земне, десятки років очікуване, чого не вистачає для повноти земного щастя, щоб було «вельми добре», як сказав колись Бог. І ця біль душі у третьому вірші вже прямо промовляє: «Отож Ти не дав нащадка мені!» Невже про свій маєток так піклується чоловік? Чи назвав би Бог своїм другом людину, яка хоче нащадка лиш для того, щоб залишити йому тлінне багатство? Певно, ні! «І ввірував Авраам Господеві, а Він залічив йому те в праведність». У що ввірував? Лише в те, що буде у нього власний син спадкоємець? Не лише в те! Читаємо у книзі Буття 15:5: «І Господь його вивів надвір та й сказав: Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити. І до нього прорік: Таким буде потомство твоє!» Автор послання до Євреїв 11:10 прямо каже про Авраама: «бо чекав він міста, що Бог його будівничий та творець». Значить, відкрив Бог Своєму другу про те, створене Ним місто, де житиме незліченне Авраамове потомство – і з Ізраїля, і з поган. І коли налягають на нас оті різні по силі бурі, які не можуть не приходити через те, що ми на землі, де є сльози, проблеми, страждання, втрати, чи чуємо ми своїм серцем голос Ісуса: «Хіба ти самотній – Я ж із тобою!» Якщо ми в правильних стосунках з Господом, Його голос звучатиме в нашому серці, а Його присутність в нас і з нами буде настільки реальною, що ми просто не насмілимося назвати себе самотніми. Інваліди мають свою духовну боротьбу, вдови – свою, люди сімейні – свою, самотні – свою... Але всі ми є такими, поки живемо на землі. І в цім земнім житті ми покликані бути переможцями в нашій індивідуальній духовній боротьбі, щоб у вічності бути з Христом у тому місті, що його будівничий і творець Сам Бог. Перемогу дає Господь. Перемога береться вірою нашою. Вірою в те, що Бог дасть пару? Ні! Вірою в те, що воля Божа що до нас є досконалою і Бог так веде нас, як є нам на добро. Знаю сестру, якій Бог дарував чоловіка зі своєї руки саме тоді, коли вона в своїм серці вже поклала крапку на цьому питанні. Знаю сім’ї, які по 15–16 років вимолювали у Господа діточок. Знаю сестру, душа якої вже покинула була з’їдене раком тіло, і Господь її вернув до життя, дав здоров’я і вона в червні родила дитя. «Чи є для Господа річ занадто трудна?» Чи варто молитись? Варто. Чи варто надіятись? Варто. Але в першу чергу молитись про те, щоб бути постійно в єднанні з Господом! Але в першу чергу надіятись на те, що Господь довершить розпочате в нас діло і приведе нас в Свою славу, бо в цім і полягає сенс життя християнина. Писання направляє нас, щоб ми у земному житті ходили слідами віри наших попередників. Звернемось знову до Євреїв 11:8: «Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде». Свого часу, як і Авраам, кожен із нас вийшов з дому земного батька Адама і пішов у обіцяний край. Але дивна річ відбувається далі. Вже маючи нащадка Ісаака, Авраам перебуває на землі Обіцяній, як на чужій, і навіть не з тією думкою, що його потомство через 400 років посяде той край. Ні! То лише в початку свого покликання Авраам з болем казав до Бога: «Що даси Ти мені, коли я бездітний?!» Але потім він з допомогою Господа переходить до життя вірою. У посл. до євреїв 11:13-16 читаємо: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки. Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини. І коли б вони пам’ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись. Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто». Із земної площини погляд Авраама переводиться в площину небесну. Ці ж дивні речі повинні відбуватися і в нашому житті в процесі слідування за Господом. Певний час в полі нашого зору знаходиться обрій – межа між небом і землею і ми, як хазяї наших очей, направляємо свій погляд або на небо, або на землю. Господь бажає допомогти нам. І насамперед в тому, щоб розуміти Його волю щодо нас: «Про небесне думайте, а не про земне», «Шукайте Царства Божого і правди Його, і те вам додасться». Але вибір за нами. І в цьому полягає головна проблема всіх християн – самотніх і одружених, здорових і інвалідів, бездітних і багатодітних. Проблема в тому, що наша воля входить в конфлікт з волею Божою. Якщо бути чесними з Богом і з самими собою, то ми прийдемо до визнання, що важко нам саме тому, що ми бунтуємо проти свого становища і ставимо під сумнів Бога як Батька. Звичайно, в душі і в тілі є закладене від створіння оте бажання, щоб було вельми добре. Але живучи за духом (до чого нас і направляє Господь), ми можемо поступово досягати тих малих і великих перемог у нашому житті, яких так часто не вистачає, а це – перемога над самими собою. «Господи, хай буде воля Твоя!» – ця перемога потрібна усім християнам. Вона була потрібна навіть нашому Спасителеві. А здобувається вона вірою, без якої догодити Богові неможливо. Ольга Лазарук Газета «Християнин» 02(20)2006 |
| © 2008-2020 |