Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Добрий воїн (В пам’ять про Володимира Ващишина)

«...Мужі побожні беруться зо світу, і немає такого, хто б те зрозумів, що від зла забирається праведний з світу! Він відходить із миром...» Іс. 57:1-2

Швидко пролетіла сумна звістка, сповіщаючи багатьом братам і сестрам у Христі трагічну новину про смерть дорогого брата Ващишина Володимира Вікторовича.

З жовтня 2015 року з різних областей України, особливо з Рівненської, багато автомобілів поспішали в село Берестівку Володимирецького району Рівненської області, щоб провести в останній путь дорогого брата і розділити скорботу родини та церкви, яких так рано залишив брат Володимир. На подвір’ї покійного зібралося кілька тисяч людей, які знали, любили, поважали дорогого брата Ващишина Володимира.

Керував і вів траурне богослужіння Віктор Боришкевич, єпископ Рівненської області, який швидко організував і спланував хід похорон.

Розпочав їх районний пресвітер Володимирецького району Степан Килюшик, який сказав промову-співчуття і коротко зачитав біографічні дані про покійного:

«Ващишин Володимир Вікторович народився 4 жовтня 1954 року в селі Берестівка. З дитинства пізнав Бога і почав ревно служити Йому.

У 1976 році був обраний керівником молоді помісної церкви і ніс це служіння до 1981 року.

З 1988 по 1990 рік ніс дияконське служіння у вищезгаданій церкві. В цей період ініціював й організував будівництво Дому молитви в Берестівці. 25 травня 1990 року обраний пресвітером і ніс це служіння до дня смерті. 9 років був старшим пресвітером по Володимирецькому району, ревно виконуючи Божу працю по церквах.

Брат Володимир разом із дружиною Любов’ю народили і виховали десять синів і дві доньки.

1 жовтня 2015 року, не доживши три дні до свого 61-річчя, відійшов у вічність. Діти Божі знали його як невтомного трудівника на Божій ниві і в духовному служінні, і в питаннях різної матеріальної допомоги потребуючим».

Після промови брата Степана словом співчуття ділилися близько п’ятнадцяти служителів, згадуючи різні події життя, які безпосередньо пов’язані із покійним братом Володимиром. По-особливому торкнулося і запам’яталося слово брата Ігната, служителя Желуцької церкви. Він розповів, що незадовго до смерті Володимира Ващишина мав сновидіння, в якому бачив багато пресвітерів, єпископів, які слухали проповідь про останній час і прихід Христа. Аж тут гучний голос промовив: «Хто готовий зустрічати Христа?» Настала тиша, і всі мовчали. Але після невеликої паузи встав брат Володимир і сказав: «Я готовий!»

Всі брати згадували його як мужа милосердя і як щиро люблячого Господа і діло Боже. Віддаючи останні сили, він ще організовував і відправляв допомогу на схід України.

Слово співчуття говорили також співробітники, що працювали на Кузнецовській атомній електростанції, де Володимир Ващишин працював водієм автобуса. Вони свідкували, що він ніколи не говорив зайвого, а те, що скаже, – обов’язково виконає. Як у слові, так і в ділі був бездоганним.

Закінчував траурне богослужіння Віктор Боришкевич, який також знайшов слова втіхи для родини, зачитуючи дані Богом обітниці вірним, святим і праведним людям.

Члени церкви, з якими доводилось спілкуватися, згадували його як надзвичайно жертовного брата і служителя, якому діло Боже було найважливішим. Незважаючи на тяжкість і серйозність своєї хвороби, брат Володимир до останнього був у церкві, на духовній праці. Хвороба сильно прогресувала останні півтора року, але не відвідував Дім молитви лише останній місяць, оскільки не мав взагалі фізичних сил.

Його дуже поважали і любили, але в той же час і боялися. Він легко знаходив спільну мову з дитиною, чи то з юнаком, чи то із старенькою жінкою. Брат Володимир дуже любив народ Божий, переживав і зі сльозами молився за нього Господу. Пильнував за чистоту і святість у церкві.

Він відійшов до свого Господа, Якого так любив. У Нього знайшов той блаженний спокій, якого не має жодна людина на землі. Але пам’ять про нього нехай не зникне із нашого серця. «Над нами є Бог» – це гасло, яке крізь роки проніс Ващишин Володимир Вікторович, віддаючи в руки Всевишнього свою сім’ю, церкву, з якими розлучився ненадовго по Божій волі. Так, ненадовго, бо у вічності буде зустріч. Але вона буде радісною.

Підготувала Тетяна КОЛОДИЧ