Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Велике в малому

З давніх давен, щоб покрити щось таємницею або, навпаки, відкрити її, використовувались притчі. Ними користувались мудреці і пророки, священики і царі, їх часто використовував Христос. Вслухайтесь лише в назви притч, які розповів Ісус (а їх близько 40): про гірчичне зерно, про сіяча, про таланти та про загублену вівцю – і ви зрозумієте, що в проповідях та бесідах Христос використовував для прикладу все, що оточує нас, щоб Божественні істини стали більш зрозумілими земним людям.

У вихованні дітей я теж намагаюсь використовувати цей євангельський принцип, і своїм невеличким досвідом хочу поділитися з шановними читачами. Насправді, вільних вечорів у служителя церкви декілька на рік. Максимально їх використовувати складна задача, тому про одне вдале рішення нижче і піде мова.

Так швидко і організовано діти рідко збираються, хіба що на богослужіння до церкви. А тут – виїзд на прогулянку, та ще й з татом, розцінюється, по меншій мірі, як диво. Вже по дорозі колегіально приймаємо рішення куди їхати. Пропозицій безліч, але похилений на захід золотий маятник промовисто засвідчує: далекої подорожі, на жаль, не буде, тому вибирається те, що ближче. Знаменита своїм постом ДАЇ Шилова балка, кілометри зо три в бік Берислава і – направо, по грунтовій дорозі до, нічим не примітного, невеличкого ліску. Ще не змовк двигун автомобіля, а дитячі голоси наповнили простір. Старші злякали руду лисицю, менших перелякав заєць, якому не дала доспати дитяча цікавить. Пахощі трав, хори жайворонків, – та хіба перекажеш всі враження дитячого серця від спілкування з природою – одного із самих величних Божих аргументів людству?

А я ходжу і прошу: «Боже мій! Дай мудрості, щоб з відпочинком в єство дітей вкласти краплинку Твоєї премудрості». Погляд зупинився на маленькому отворі у землі прямо на стежинці, з якого і в який піднімаються і опускаються маленькі істоти – мурашки. Майнула блискавкою думка, і через хвилину шість дитячих голівок схилилися поруч із моєю, чекаючи чогось цікавого. Запитую, чи знають вони, що Бог бачить все, що від Нього ніхто не сховається, і кожен вчинок, злий чи добрий, відомий Йому? У відповідь, як і очікувалось, – мовчання. Мовляв, хто ж про це не знає, всі бувають у церкві, читають Біблію, і вчились або вчаться у недільній школі. «А от на місці Небесного Отця, – знову запитую я, – хотіли б побути і зрозуміти, як же Йому вдається все бачити? Дивіться, які ми великі, а ці мурашки маленькі, і нам видно все, що вони роблять, аж до того великого каменя. Ось ця тягне додому велику зернинку, а на допомогу їй спішать її друзі». Хтось швиденько відсунув ніжку, щоб маленьким робітникам не обходити навколо. «А ті двоє, – продовжую, – не поділили соломинку, як у шкільній байці, – тягнуть в різні боки, і все на місці. А ви своєю поведінкою на них не схожі?» Хтось не втримався від сміху. «Оце так само все бачить Господь, але ще глибше, бо перед Ним і серце, мов відкрита книга».

Через деякий час всі розбіглись по улюбленим місцям. Тіні дерев ставали довшими, аж поки сонце не лягло відпочивати, загорнувшись в чорну нічну ковдру…

Пройшло декілька місяців. Якось, перед вечірньою сімейною молитвою, ми ділились враженнями від щойно прочитаної Біблійної історії. В ній мова йшла про неправду, заховану однією людиною від Бога. Всі погоджуються, що це марна справа таїти гріх, бо Ісус все бачить. І тут найменший п’ятирічний син загадково промовив: «Так як ми бачили все, що робили мурашки?» Всі затихли, подумки повертаючись до того непримітного мурашника, а я, стримуючи сльози, дякував у серці Господу за ще один майстерний мазок Його Вічного пензля на полотнах душ моїх дітей.


Василь КРАВЧУК


Газета «Християнин» 01(15)2005


© 2008-2020