Жатвы много – делателей мало

Это не устаревшая фраза, это щемящая сердце реальность. Как много лет назад христиане не особо стремились на труд, так и в наши дни мы больше уделяем времени себе, поэтому многие с трепетом ожидают этого события. И вот 26 июня в пгт. Чаплынка состоялось рукоположение. Очень жаль, что такие служения проходят редко. Первая, после приветствия, фраза, которую произнес пресвитер Новокаховской церкви ХВЕУ Кравчук В.В.: «Дождались!» Да, действительно, долго ждали множество верных и преданных Господу сердец этого дня. Глядя на нашего пастора, я понимаю, что быть пресвитером, это не значит пиджак, галстук, приятная улыбка, при этом власть и покорность людей. Прежде всего это большая ответственность не перед людьми – перед Всевидящим Богом, которому служитель должен будет в своё время дать отчёт.

И брат Михаил Иванович Дацюк и брат Андрей Дмитриевич Бумбу, которых рукополагали соответственно на пресвитерское и дьяконское служение, стоя перед церковью, глубоко понимали ту ответственность, которая ложилась на их плечи.

Понимая, что многие церкви ждут и у себя подобные торжества, и чтобы поощрить их на горячие молитвы за новых духовных работников, редакция «Христианина» решила дать более объёмный материал. Дом молитвы Чаплынской церкви ХВЕУ был наполнен людьми. С проповедью Слова Божьего к собравшимся обращались диакон Новокаховской церкви Глабец А.Т., а также Андрей Бумбу и Михаил Дацюк. Приятно удивил своим вдохновенным пением хор помесной церкви, которым руководили совсем юные дирижер и музыкант. Со словом наставления к церкви обратился заместитель старшого пресвитера церквей ХВЕУ Кравчук В.В..

Моє наставлення буде до церкви. Читаю Ефесян 4:10-16 «Хто зійшов був, Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового,...» Відмітьте, не хтось з людей, а сам Бог поставляє служителів, звичайно , крім випадків, коли з’являються якісь самозванці або розкольники. Тому, де порушений Євангельський процес обирання служителів, там будується чисто людська структура, але сьогодні не про це. Можливо, дехто з присутніх думає: «Це прекрасно, що у нас будуть наші служителі. Вони будуть нас наставлять, будуть допомагати і дрова на зиму заготовити, і шафу перевезти, і город навесні скопати. Це ж добре: і вночі, і вдень вони будуть до наших послуг, будуть служити нам». Так! З прочитаного тексту це чітко видно. А як ви думаєте, у церкві є хоч якісь обов’язки перед служителями? Звичайно є. Можливо після цієї настанови хтось і благословляти братів Михайла і Андрія не захоче. У післанні до Євреїв 13:17 ми читаємо: «Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, – вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зітхаючи, – бо це для вас не корисне.» Служителі служать, а церква кориться. Ось гармонія. Причому, покірність у євангельських церквах не має нічого спільного з фанатичною сектанською покірністю. Це свідома приємна покірність. Бо віруюча людина глибоко розуміє, що служителів поставив Господь і Він хоче, щоб ми були слухняні, бо у іншому випадку це буде для нас не корисним. Ми розійдемося, життя піде своїм шляхом і брати, на жаль, зіткнуться з непокірністю. Це буде забирати їхнє здоров’я, можливо скорочувати життя, тому покладіть кожний у серці: «Боже, допоможи мені бути слухняним моїм дорогим братам–служителям.» Ну, а як це, покоритись? Запитаєте ви. Буває, підходить до служителя сестра чи брат за порадою. А у серці давно вже прийняте рішення, намічені плани, та думає: так вже і бути, послухаю ще, що він мені скаже. А служитель каже зовсім не по серцю, а геть протилежне. І думає той християнин: «Для чого я питав? Ото як придумав, так було б і робити». А я скажу вам, дорогі мої, як порадив вам служитель так і зробіть, бо тільки так вам буде добре. Чому? Тому, що за словом служителя стоїть Господь. І коли душа говорить «не буду так робити, а зроблю інакше», наперед вам скажу – все зруйнується, марно пропаде, задуми не здійсняться. Невже служителі не помиляються? Помиляються. Але коли людина покорилася навіть неправильному рішенню, то Бог виводить все на правду і справедливість. Бо Він керує всім. Слава Йому! Якщо ж ти вперто зробив по своєму, то Бог, по милості Своїй, вишле тобі назустріч Ангела і зупинить тебе. Не роби цього. Тому покірність – це дуже важливо. В церкві, де служителі слухають Пастереначальника, де діти Божі покірні, де всі ходять в страсі Божому – там благословіння і радість. Давайте розглянемо ще одну деталь. Я запитаю вас: Чи треба допомагати служителям? Чи нехай їм Сам Господь допомагає? Бог допоможе, і в цьому немає сумніву. Але спитає з нас. Тому, коли ви бачите, що в сім’ї служителя скрута, чи складна ситуація життя – допоможіть. Та тільки так, щоб про це ніхто не дізнався. Щоб служителі мали дерзновіння робити вам зауваження. Через третю людину передайте ту буханку хліба, чи пляшку молока і зберете особливу нагороду на небесах. Ще відмічу одну важливу річ: Дії св. Апостолів 23:5 написано: «На начальника люду твого не лихослов». Коли десь спіткнувся служитель або хтось з його сім’ї, це для декого солодше меду рознести і повідомити всіх, і в кінці додати «...а ще служителя...» І полетіло слово. Служитель давно покаявся і забув, бо уявіть собі, що не тільки ваші, але і його вчинки омиває Кров Ісуса Христа. Але він приходить на служіння, а церква, як той їжак – не підступить. Пригадую історію, як одна жінка рознесла по всьому селу недобре про служителя, яка згодом (бо сумління не давало спокою) в цьому зізналася і попросила прощення. «Добре, – каже їй служитель, – я прощу тобі. Тільки зроби одну річ. Зарубай курку, лиши її собі, а пір’я принеси мені.» Та жінка і десять зарубала б, аби лише бути вільною. Приходить, а він каже: «Візьми те пір’ячко та кинь за вітром». Вона й кинула. Вітер здійняв його та й розніс по всім усюдам. «А тепер – говорить до неї, – позбирай те пір’я і приходь, я прощу тебе». Лише тоді зрозуміла жінка, що наробила. Народ Божий! Пір’я не зібрати, слово не повернути, а наслідки занадто важкі. Бійтеся цього. На моїх очах один брат лихословив служителя. Я тоді ще молодий був і подумав собі: що ж воно далі буде з цим «героєм»? Пройшло більше двадцяти років. Дивлюся на ту людину сьогодні. Пройшло життя, а життя, як такого, і не було. Хвороби, горе, сльози, крах сім’ї. Не робіть так. Підказати – підкажіть з любов’ю, наставте, це радість. А ще моліться за них. Бо в цьому мав потребу навіть Апостол Павло. Поможи вам Господь.

И в заключение Александр Иванович Бабийчук прочитал слово, которое непосредственно касалось служителя.

Кем он является пред Господом? Вникните в эти строки: Исаия 62 глава «Не умолкну ради Сиона и ради Иерусалима не успокоюсь, доколе не взойдёт, как свет, правда его, и спасение его – как горящий светильник... На стенах твоих, Иерусалим, Я поставлю сторожей, которые не будут умолкать ни днём, ни ночью. О, вы, напоминающие о Господе! Не умолкайте...» Служитель является сторожем, который не должен умолкать, который должен возвещать правду.

Когда сторожа стояли на страже – народ поднимался и являлся светильником в этом мире, Иерусалим становился возвышенным и славным. Стоящие сторожа возглашали правду народу, и Господь благословлял. Но когда сторожа переставали говорить о Господе, их взгляд уходил далеко к язычникам и их богам, ведь служение идолопоклонства очень захватывающе. (Оно привлекает внимание и сегодня. Там всё очень яркое, помпезное, людей просто магнитом тянет, потому что за этим стоят могучие злые силы). Они влияли на глаза сторожей, и те поддавались. Вслед за этим шли большие утраты, приходили поражения, потому что Божье благословение покидало их. Так много зависело от стоящих на стенах.

Прошли века и столетья. Сейчас церковь возводится Богом для того, чтобы была явлена слава как столб и утверждение истины. И как тогда, Бог восставляет на возвышенность сторожей. Они имеют разные духовные саны, но цель одна – напоминать о Господе.

1 Кор. 4:1 «Итак каждый должен разуметь нас, как служителей Христовых и домостроителей Божьих; от домостроителей же требуется, чтобы каждый оказался верным».

Очень важно при влиянии сегодняшнего времени не потеряться, ведь сегодня есть много разных вещей, сегодня есть много разных доктрин о служении, сегодня служителя становятся недоступными, непогрешимими. Иногда становятся такими важными, что невозможно и подойти. Я слышал и такое: «если вы хотите увидеться с пастырем, пожалуйста, запишитесь, и, может быть, через две – три недели он примет вас». А я смотрю на апостола Павла, потому как он для меня пример, я очень хочу быть похожим на него. Никогда не хотел бы сойти с той дороги, по которой прошли наши отцы и деды, по дороге, которую проложил Иисус. И каждый раз, когда проходит рукоположение, мы не говорим что-то новое или особое, мы берём готовые слова, готовый опыт апостола Павла. Вот, братья, пример для подражания. К такому служению призывает нас Господь.

Еще много было сказано будущим «сторожам» в поддержку, в наставление, после чего вся церковь единодушно вознесла молитву к Господу об этих душах, моля Его о благословении. Очень быстро пролетело время служения. Прошло уже немало времени с того дня, но почему-то мне особенно запомнился взгляд брата Михаила, провожавшего гостей: о чём думал он в тот момент, о чём переживал?! Большая ответственность легла на его плечи; говорить даже тогда, когда тебя не слушают, не умолкать даже тогда, когда противятся. Возвещать правду о Господе! Помоги им Господь!

Ирина Долгих

Газета «Християнин» 02(16)2005