Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Маленький Андрiй

Маленький Андрій спорудив посеред кімнати будинок з конструктора.

– Мамо, подивися, який красивий будиночок! Коли я виросту, у нас буде такий же, правда? – захоплено вимовив він.

– Думаю, що взимку в ньому буде холодно, – засміялася Ольга, мати Андрія.

– Зате влітку буде дуже добре? – запитав хлопчик, підбіг до матері і обхопив її шию руками. – Мамо, я тебе дуже люблю!

Ольга поцілувала сина і сказала:

– Андрійку, сходи до тітки Лізи і попроси, щоб вона купила бісквіт.

Хлопчик відразу кинувся виконувати доручення, але ненавмисно ногою зачепив підставку, на якій стояла дорога ваза. Підставка упала, і ваза, подарована Ользі покійною матір’ю, розбилася вщент.

– Що ти наробив, негідний хлопчисько! – скрикнула Ольга.

Обурюючись на сина, вона веліла йому зібрати осколки і кинути в цебро з попелом. Тремтячими рученятами маля стало збирати осколки, поранивши при цьому пальчики. Потім він відніс цебро і кудись зник. Через якийсь час Андрій повернувся, щось стискаючи в кулачку. Підійшовши до матері, він поклав їй на коліна монетку і, довірливо дивлячись в очі, тихо запитав:

– Мамо, ти можеш на ці гроші купити собі вазу?

Ольга втратила самовладання. Вона схопила монету, що привітний сусід дав Андрійкові за якусь послугу, і жбурнула вбік. Сльози покотилися по щоках сина. Він мовчки підняв монету і, не сміючи підійти до матері, забився в куток. Ольга так розсердилася, що півдня взагалі не звертала на сина ніякої уваги.

– Мамо, можна мені піти до Віті погратися? – запитав Андрій через декілька годин.

– Мені все рівно, куди ти підеш. Йди, щоб я тебе не бачила! – невдоволено кинула мати.

Андрій надяг пальто, узяв шапку і знову підійшов до матері:

– Прости мене, мамо. Я так шкодую, що засмутив тебе, – прошепотів він, приготувавшись до поцілунку.

– Прощаю, – холодно сказала вона і підштовхнула сина до дверей.

Почувши скрип хвіртки, Ольга виглянула у вікно. Андрійко оглянувся і привітно подивився на матір, очікуючи відповідної посмішки. Але Ольга була сувора. Вона дивилася услід своєму улюбленцю з якимось чужим, незнайомим почуттям. Нарешті синє пальтечко і сіра шапочка зникли. їй хотілося повернути сина, але вона придушила це бажання. Відійшовши від вікна, Ольга знову взялася за шиття. «Нехай розбилася твоя дорогоцінна ваза, але вартість усіх ваз світу ніщо, у порівнянні з твоєю дитиною!» – почула вона тихий внутрішній голос. – Як ти могла так безсердечно розмовляти з малям? Адже це вже не перший раз! І ти ще вважаєш себе матір’ю-християнкою? Подумай, якщо раптом Андрійка не стане, чи не будуть ці злі, жорстокі слова твоїми обвинувачами?

У серце Ольги закралася тривога. Вона встала, привела кімнату в порядок, потім підійшла до вікна і стала вдивлятися на подвір’я. Насувався вечір. Нічого не побачивши, вона поспішила до сусідів.

– Мій Андрійко у вас?

– Недавно був тут, а потім вони з Вітею пішли по Вані. Я думаю...

Що думала сусідка, Ольга так ніколи і не довідалася, тому що в цей момент у будинок забіг Вітя і, рвучко дихаючи, крикнув:

– Мамо, мамо! Андрійко потонув!

– Тихо, – приклавши до губ палець, перервала його мати, – тітка Оля тут.

Кілька секунд у кімнаті панувала гробова тиша. Ольга завмерла. В одну мить вона уявила жахливу картину: холодний зимовий день, озеро, на якому граються малята. Трохи засмучений Андрійко. І раптом він зникає під підступним льодом. Маленькі рученята відчайдушно чіпляються за уламки льоду, ротик наповняється крижаною водою. У вухах її звучали останні слова, сказані сину:

«Мені все одно, куди ти підеш. Йди, щоб я тебе не бачила!»

Густий туман поплив перед очима Ольги, і вона впала на підлогу...

Відкривши очі, Ольга з подивом розглядала кімнату: біля грубки сиділа незнайома жінка, а біля ліжка, прикривши рукою очі і чоло, стояв чоловік.

Ольга намагалася згадати, що з нею відбулося і зрозуміти, де вона знаходиться. Раптом вона побачила в кріслі хлопчика в червоному фланелевому костюмі, і в її свідомості щось здригнулося. Трохи піднявшись, вона тихо запитала:

– Що трапилося?

До неї відразу підійшов Сергій, її чоловік.

– Лягай, моя мила, тобі не можна зараз розмовляти, – прошепотів він.

По його щоках нестримно котилися сльози. У цей час Андрійко забрався на ліжко хворої. Нічого не розуміючи і бачачи чоловіка в сльозах, Ольга теж почала плакати. Згодом вона тихо запитала чоловіка:

– Розкажи мені все. Я повинна все знати. Мені приснилося, що наш Андрійко потонув.

– Так, він був близький до смерті, але сусід врятував його. Андрійко упав в ополонку і ледве не потонув. Слава Богу, Він зберіг нашому сину життя!

– Скільки часу пройшло з тих пір? – запитала Ольга.

– Учора виповнилося сім тижнів.

– Сім тижнів? – повільно перепитала вона.

– Ти занедужала запаленням мозку і ледве не вмерла. Іноді ми втрачали надію, що ти коли-небудь прийдеш до свідомості. У маренні ти повторювала: «Андрійко потонув, і я винувата в цьому!» Учора лікар сказав, що повинна наступити криза, і якщо цю ніч ти переживеш, то знову поправишся. Як я вдячний Богу, що Він залишив нам тебе!

– Я була такою жорстокою і несправедливою! Я згрішила проти Бога і проти нашого сина! – розридалася Ольга.

У пам’яті ясно спливли події того дня, коли трапилося нещастя. Нічого не приховуючи, Ольга все розповіла чоловіку. Сергій терпляче слухав, з любов’ю погладжуючи волосся дружини, а коли вона закінчила, тихо сказав:

– Нехай це послужить нам добрим уроком. Будемо просити в Бога милості, і Він не залишить нас.

З тих пір пройшло багато років. Господь подарував Сергію й Ользі ще трьох дітей. Ніхто з них ніколи не чув від матері поспішних, необдуманих слів. Ольга зрозуміла, що роздратування, яке виявляється в словах, є таким же гріхом, як і роздратування, що виражається у конкретних вчинках.

З журналу «Христианская семья» (березень, 2001 р.)