Нас впізнають без зайвих слів і титулів (Вірш. Ольга Лазарук)
Нас впізнають без зайвих слів і титулів. Щодня у вирі марноти й спокус Є наші вчинки не властиві світові, Чуже для нього те, що вчив Ісус.
У всьому зиск і правота за силою, Життя – гонитва славу здобувать, А ще – байдужість, де поза могилою Душа безсмертна буде пробувать.
Цим світ живе, цим рухається й дихає, Хоч то по суті і не є життя, Що гріх і бруд вважається утіхою, А для душі – без Бога майбуття.
Християнин у всьому відрізняється – Це бачать і сторонні, і рідня: Нас впізнають, з одежі починаючи Й закінчуючи вчинками щодня.
Ми як те місто, на горі збудоване, Що видне й з неба, видне і з землі І те, що в серці глибоко заховане, Росте із часом і приносить плід.
Зневажать нас чи до гріха спокушують Ті, хто працюють поруч і живуть, Та дивляться, чи дійсно ми Ісусові, Чи помінялась наша давня суть.
З гріховної погибелі врятовані Були Ісусом ми раніш від них. Знеможених, у всьому розчарованих Господь їх кличе – дальніх і близьких.
Велика праця у серцях звершається І вже так близько фініш Божих жнив, Й якщо ми дійсно ті, ким називаємось, Це є свідоцтвом для людей. Без слів.
Ольга Лазарук
Газета «Християнин» 01(23)2007
|