Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Хліб наш насущний

У знаменитій молитві, яку ми називаємо «Отче наш», окрім духовних речей, знайшлось місце і земному: «Хліба нашого насущного дай нам на кожний день...» (Лк. 11:3). На перший погляд, Христос мав би навчити апостолів думати і молитися тільки про вічне, чому ж Він звернув увагу на хліб? Переконаний, що це не з проста, адже Творець прекрасно знає, що для людини потрібно, причому на кожний день, а не раз на місяць. І навіть під час свого земного служіння Ісус намагався нагодувати слухачів, щоб у дорозі не заслабли. А щоб ми не забували і розуміли яка це Господня милість і турбота, коли є хліб на столі, в Священнім Писанні багато разів згадується, що в Ізраїлі були запроваджені свята, які мали на меті спонукувати людей дякувати Богу. Звичайно, у цих свят було неоціненне духовне значення і глибокий символічний зміст, що вказував на спасіння у Христі всьому людському роду. Не думаю, що про це здогадувались тодішні пересічні ізраїльтяни і священики. Але при святкуванні вони просто вчились дякувати Богу і цінити цим чудовим подарунком – простим буденним хлібом.

Першим святом, під час якого згадувалося про насущний хліб, як не дивно була – Пасха. «Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься» (Лк. 22:1), а книга Левит дає ще одну назву – свято Первоплоду. «І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: Промов до ізраїлевих синів і скажеш їм: Коли ви ввійдете до того Краю, що Я даю вам, і будете жати жниво його, то снопа первоплоду ваших жнив принесете до священика, а він буде колихати снопа того перед лицем Господнім, щоб набути вподобання вам; першого дня по святі священик буде колихати його» (Лев. 23:9-11). Тобто священник мав взяти в руки перший сніп нового врожаю ячменю і колихати його перед Господнім лицем, тобто привернути увагу всіх присутніх. Для чого? А для того, щоб всі раділи, бо хоч ще і не наставали масові жнива, але точно клався початок благополуччю і благословінню. Другим було свято Жнив перших плодів, Сідмиць або П’ятидесятниці: «І відлічите ви собі першого дня по святі, від дня вашого принесення снопа колихання, сім тижнів, повні будуть вони. А до першого дня по сьомім тижні відлічите п’ятдесят днів, та й принесете хлібну нову жертву для Господа. З ваших осель принесете два хліби колихання, дві десяті ефи пшеничної муки будуть вони, будуть спечені квашені, первоплоди для Господа» (Лев. 23:15-17). І знову священник мав тримати в руках, але вже не сніп, а спечені хліби і колихати їх перед Господом: «І священик буде колихати їх разом із хлібом первоплодів, як колихання перед Господнім лицем, над двома ягнятами. Вони будуть святощі для Господа, для священика. І скличете того самого дня, і будуть святі збори для вас, жодного робочого зайняття не будете робити. Це вічна постанова для ваших поколінь по всіх ваших оселях» (Лев. 23:20-21). Це були дні радості і хвали Богу за хліб нового врожаю, що означало – наступний рік буде з хлібом. А що ще треба було людині?!

Але і це ще не все. Було ще третє свято, прямо пов’язане з нашим простим, земним хлібом, про який навчав молитися Христос. Називалось воно Свято збирання плодів або Свято Кучок (рос. – Кущей) «А п’ятнадцятого дня сьомого місяця, коли ви збираєте врожай землі, будете святкувати свято Господнє сім день; першого дня повний спочинок, і восьмого повний спочинок. І візьмете собі першого дня плоду гарного дерева, пальмові віття, і галузку многолистого дерева та припоточних тополь, і будете веселитися перед лицем Господа, Бога вашого, сім день. І будете святкувати його, як свято для Господа, сім день у році. Постанова вічна для ваших поколінь, сьомого місяця будете святкувати його. У кучках будете сидіти сім день, кожен тубілець в Ізраїлі сидітиме в кучках, щоб ваші покоління пізнали що Я в кучках посадив був Ізраїлевих синів, коли виводив їх з єгипетського краю. Я Господь, Бог ваш!» (Левит. 23:39-43) Це було дійсно народне свято, безмежно радісне, напрочуд щасливе. Уявіть собі теплі осінні дні в Ізраїлі. З полів, садів, городів, виноградників зібраний врожай. Повні комори, не лякає голод, слава Богу Вічному і Живому лунала навколо! Багаті і бідні, знатні і прості переселялися на сім днів із комфортних або й не дуже осель у палатки або намети, зроблені з гілок дерев. Їх розташовували в садах, біля будинків або на плоских дахах домів. Ці «кущі» мали ціль нагадати євреям про їхні страждання в пустелі, щоб ще більше дякувати Богу за щасливе життя в Обіцяній землі. Під час свята вже пізніше звершувався обряд лиття води, який супроводжувався молитвами про рясні зимові дощі, які мали бути підґрунтям для майбутнього врожаю.

І ще важлива деталь. «Будеш дотримувати свято Опрісноків; сім день будеш їсти опрісноки, як наказав тобі, окресленого часу місяця авіва, бо в нім ти був вийшов з Єгипту. І не будете являтися перед лицем Моїм з порожніми руками. І свято жнив первоплоду праці твоєї, що сієш на полі. І свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою. Три рази на рік буде являтися ввесь чоловічий рід твій перед лицем Владики Господа» (Вих. 23:15-17). Саме на ці вищезгадані свята «весь чоловічий рід» мав особисто прийти на поклоніння Богу, на те місце, яке вибере Господь. Там приносились жертви, лунали співи левитів, грали на музичних інструментах, читався Закон, коротше кажучи, все було на найвищому рівні. І кожний мав прийти не з порожніми руками: «Три рази в році вся чоловіча стать буде з’являтися перед лице Господа, Бога твого, у місці, яке Він вибере: у свято Опрісноків, і в свято Тижнів, і в свято Кучок, і ніхто не буде бачений перед лицем Господнім упорожні, кожен принесе дар руки своєї, за благословенням Господа, Бога свого, що дав Він тобі» (Повт. 16:16-17).

І на останок: «І будеш радіти перед лицем Господа, Бога свого, ти, і син твій, і дочка твоя, і раб твій, і невільниця твоя, і Левит, що в брамах твоїх, і приходько, і сирота, і вдова, що серед тебе в місці, яке вибере Господь, Бог твій, щоб там перебувало Ім’я Його. І будеш пам’ятати, що ти сам був рабом в Єгипті, і будеш додержувати це, і будеш виконувати ці постанови» (Повт. 16:11-12).

Висновок. Заперечите, мовляв, а ми тут причому? Це для Ізраїля, щоб пам’ятали про Єгипет, пустелю, мандрівки, нужду. А в християн-українців, що пережили голодомори, переслідування, тюрми, висилки і таке інше не має бути вдячного серця? Ми повинні на цих біблійних прикладах нарешті навчитися не ремствувати на владу, нестачу того чи іншого? «А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1 Тим. 6:8). Нехай і цієї осені, і в наступних роках, і в кожному дні прославляється наш Господь за Спасіння, за Духа Святого, за Вічність з Христом! Але не забуваймо дякувати і за такий звичний, земний хліб, бо це до вподоби Господу.

Василь КРАВЧУК