Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Вибрані слуги (Місія «Гедеон». Федір Козинець та Олександр Гребенюк)

Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне (Ів. 3:16).


Напевно, кожному християнинові і не тільки хоча би раз в житті довелось в своїх руках тримати Новий Заповіт такого маленького синього формату, розповсюдженням якого займається місія «Гедеон». Ця проста, з першого погляду, невеличка книжечка вже давно стала символом поширення Євангельської вісті по всій землі. Сьогодні ми ближче познайомимо читачів нашої газети з Гедеоновими братами, які відвідали нашу церкву, та коротко розповімо історію створення місії «Гедеон» у світі та, зокрема, в нашому місті.

Місія «Гедеон», або «Гедеонові брати», – міжнародна спілка християн, яка займається безкоштовним поширенням Євангелія по всіх куточках нашої планети. Вона видається на більш ніж 90 мовах для більш ніж 200 країн світу. Головною метою служіння Гедеонів є друк та розповсюдження Святого Письма в готелях, лікарнях, гуртожитках, в’язницях та різних навчальних закладах. В період з 1999 по 2012 рік місія роздала більш ніж 942 мільйона екземплярів Нового Заповіту.


Історія виникнення організації

Служіння Гедеонів почалося восени 1898 року, коли в одному з готелів м. Боскобел (штат Вірджинія) в двомісному номері випадково зустрілись два християнина-бізнесмени. В результаті свого спілкування та спільних молитов вони прийняли рішення залишити Біблію адміністратору, з умовою, що він візьме на себе обов’язок позичати її кожному постояльцю, який забажає познайомитися зі змістом даної книги.

Через рік було проведено чергове зібрання, на якому були присутні аж три людини. На цьому зібранні були вибрані президент, віце-президент та секретар. Було вирішено дати назву спілці – «Гедеон». Також було прийнято рішення залишати у кожному готелі у адміністраторів Біблії, які мали купуватись на власні кошти.

19 жовтня 1907 року в Чикаго відбулося засідання членів правління спілки, на якому було вирішено питання про розширення організації. Один з членів спілки запропонував, щоб Гедеони забезпечили Бібліями всі номери готелів в США. Цей план був прийнятий в 1908 році на конгресі в Луівіллі (Кентукі).


Розповсюдження Євангелія в м. Нова Каховка

В місті Нова Каховка все почалося після приїзду брата Віктора Анатолійовича Гончаренко із м. Санкт-Петербургу в березні 2000 року. Він сюди приїхав з метою створити загін для служіння в місії «Гедеон». Загін був успішно створений, і місія почала свою активну діяльність. Періодично змінюється склад учасників місії, а також змінюється і президент. На сьогоднішній день президентом місії є Лебедєв Олександр Сергійович, а членами: Шаповалов Ю., Царик В., Ананський М., Стрельніков В., Галушко О., Цимбал О., Сидоров О., Терських В. Зі слів брата Олександра дізналась, що багато вже тисяч Євангелій розповсюджено по різних закладах нашої області. Слава Богу, що Слово Боже поширюється завдяки молитвам церкви та членів самої місії «Гедеон». Як і в будь-якому служінні, є свої переживання, перемоги та радості. Брат Олександр наголошує: «Основна задача місії це не тільки розповсюдження Євангелія, але й також його видання. Друк Нового Заповіту відбувається виключно за рахунок добровільних пожертвувань. Тому той, хто жертвує своїми фінансами, безпосередньо бере участь в житті місії».

Не хочеться обійти увагою свідчення про те, як Господь сам відкриває двері для поширення Свого Слова і водночас сам же їх і зачиняє. Це було в липні 2001 року. До Юрія Щербини підійшла мама Вадима Довбуша (на той час він сидів в колонії, а нині є членом нашої церкви) з проханням допомогти їй відвезти сумки з передачею в колонію №7 для її сина. Юрій Володимирович погодився і в той же час запропонував брату Олександру роздати Євангелія в колонії. Взявши з собою ще декількох братів, вони виїхали в суботу до місця призначення. По приїзді вони почали розшукувати начальство, у якого мали б запитати дозволу на роздачу Євангелія. Братів направили до командира, який на разі проводив п’ятихвилинку на плаці. Було чутно, що «розбір польотів» там був серйозний. Брати несміливо підійшли, не знаючи, як правильно спитати дозволу. На подив, розгніваний начальник дав добро, і братам відкрили всі двері в колонії, які тільки були.

Так члени місії пройшлися по секціям та роздали всі Євангелія, котрих навіть на всіх не вистачило. Тому брати приїхали наступної суботи, отримавши на це згоду від начальства. Пройшло п’ять років. Мама Вадима знов збирається відвозити передачу. Знову просить Юрія Володимировича допомогти з транспортом. Згадуючи минулий випадок, цього разу браття вирішують взяти мікроавтобус та побільше братів, щоб за одну суботу можна було роздати Боже Слово. На цей раз братів провели до кабінету начальника, почали запитувати, для чого вони приїхали. Браття в простоті серця розказали, що вони як члени місії «Гедеон» хотіли би в колонії роздати Євангелія. Начальник запитав, чи взяли вони з собою листа із дозволом від управління. Брат Олександр відказав йому, що такого листа в них немає, розказав, що п’ять років тому їм дозволили роздавати Боже Слово без усяких листів. Начальник, суворо глянувши на свого помічника, сказав, щоб вийшов і розібрався, коли це таке було і як таке могло статися. Помічник завів братів до свого кабінету та з хвилюванням почав їм пояснювати, що без листа з візою від управління вони просто не могли зайти в колонію. Він почав перебирати папери та шукати потрібний документ. Проте браття, зрозумівши всю складність ситуації, яка могла обернутись не найкраще для них (бо лише вони знали, що ніякого листа не існує), подякували за пояснення та поїхали додому. Лише по дорозі вони дивувались великій милості Божій. І хто знає, заради котрої душі Бог відкрив двері для них, Гедеонів, лише на дві суботи кілька років тому.

Коли слухаєш ці свідчення, укріпляється віра в те, що у кожного Євангелія своя історія шляху до людського серця, і як добре бути інструментом в Божих руках. Проте про себе браття говорять словами: «Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» Лук. 17:10.

Напередодні Різдва Христового нашу церкву відвідали брати з місії «Гедеон», зокрема відповідальний місії «Гедеон» по півдню України Олександр Миколайович Гребенюк та брат Федір Федорович Козинець, відповідальний за це служіння по Херсонській області.

В своїй проповіді брат Олександр розказав, що дуже важливо для себе знати відповідь на запитання з такого місця Писання: «І станеться, коли запитають вас ваші сини: Що то за служба ваша?» (Вих. 12:26). На це запитання ми маємо знати чітку та конкретну відповідь. І своїм життям показати дітям та онукам, в чому полягає різниця між служінням Богу та служінням фараону. Таким чином ми застерігаємо своїх дітей від цього світу. Він показав Євангеліє, якому 102 роки, котре йому дісталося від прадіда. Прадід, в свою чергу, отримав це Євангеліє під час війни у 1914 році від самого царя Миколи II. В листах Олександри Федорівни до Миколи II є інформація, що під час Першої світової війни (01.08.1914 – 11.11.1918) царська сім’я дарувала або пересилала Євангелії військовим (морським і сухопутним силам) на фронти і в полон. Це означає, що вони справді займалися поширенням Слова Божого серед цих людей.

Брат Федір Козинець теж розказав багато свідчень, як Євангеліє змінювало життя людей.

Користуючись нагодою взяла коротеньке інтерв’ю у брата Олександра Гребенюка:

– Розкажіть, будь ласка, про себе. Як Ви навернулись до Бога?

– Дитинство моє пройшло в с. Червона Слобода Черкаської області. Одного разу, коли мені було 7 років, я потрапив на горище, шукаючи патрони, але раптом натрапив на прадідову Євангелію. Коли я її відкрив, мої очі зупинились на тексті від Матвія 22:14 «Бо багато покликаних, та вибраних мало». Це місце із Писання я запам’ятав на все життя. В школі я був на гарному рахунку, бо добре навчався. Згодом вступив до інституту вчитися на інженера. Після закінчення навчання мене направили працювати інженером в колгосп у своєму селі. Через два роки я став головним інженером. Чоловік, який до мене був на тій посаді, сказав: «Тобі тут буде важко працювати, але тут є незвичайні люди – віруючі, у них є машина по ремонту обладнання, ти до них звертайся, а вони будуть тобі допомагати». Так я познайомився з пастором церкви, який працював в тому ж колгоспі інженером на ділянці тваринництва. До того ж мій водій також був віруючою людиною. Так відбулося моє знайомство з християнами, які для мене, невіруючого, завжди були прикладом. Але моє покаяння відбулося вже в Києві, коли я почав працювати науковим співробітником в Інституті аграрної економіки. Одного разу, це було в 1988 р., мій колега по роботі запропонував мені відвідати з ним церкву, до якої приїхав відомий астронавт Джеймс Ірвін.

Джеймс Ірвін був одним з 19 астронавтів, відібраних НАСА у квітні 1966 року. У 1969 році був дублером пілота місячного модуля «Аполлона-12». Свій політ у космос Ірвін здійснив у якості пілота місячного модуля «Аполлона-15». Брав участь у четвертій висадці людей на Місяць. Після експедиції на Місяць 27 жовтня 1971 року на космодромі у Хьюстоні перед 50 тисячами віруючих оголосив, що на Місяці «постійно відчував зв’язок з Богом, відчував Його присутність набагато сильніше, ніж це було на Землі», став проповідником і заснував місію «Високий політ». Дж. Ірвін казав: «Вкрай важливо визнати Творця цієї великої планети і того всесвіту, у якому вона існує. Адже Він – Той, Хто створив закони науки, за допомогою яких стали можливими подорожі до космосу».

Мені було цікаво побачити живого астронавта та послухати про його політ на Місяць. На той час наука мене так захопила, що про віруючих я навіть не згадував. Так я по Божій милості потрапив на це спілкування до невеличкої церкви, яка знаходилась на Борщагівці. Там зібрались тисячі людей, які хотіли побачить живого астронавта. Мені вдалося протиснутися в саму середину. Джеймс Ірвін спочатку розказав про політ на Місяць, а потім засвідчив про Бога. В кінці він зробив заклик до покаяння, і я підняв свою руку. Там було стільки людей, що не те що не можна було вийти наперед, не можливо було навіть стати на коліна. Отак відбулось моє навернення, тому додому я летів, мов на крилах.

– Часто люди, які нас оточують, не сприймають серйозно нашу віру в Бога. Як сприймають Вас на роботі колеги?

– Часто люди думають, що наука протирічить тому, що говорить Біблія. Але хто серйозно досліджує Писання, той знає, що сучасна наука співзвучна з тим, що написане в Біблії. Всі великі вчені, такі, як Ісаак Ньютон, Луї Пастер, й, зокрема, багато сучасних науковців, дивлячись на цей світ, який так прекрасно створений, не могли заперечити існування Бога. Адже на світі існує багато фізичних констант, і якби відбулись хоча б найменші відхилення, життя б на землі не було. Взяти б, наприклад, число Авогадро, закон земного тяжіння чи теорію відносності. На жаль, в наш час немає Ньютонів, більшість вчених не можуть дійти до глибини Божих законів. Аби пізнати Божу велич, треба до Бога прийти в простоті серця, а не через науку. Тому часто людям з кримінальним минулим легше прийти до Бога, аніж вченому, який вже відчуває себе великим.

– Я не раз чула, що деякі віруючі кажуть, що не вміють свідкувати словами, тому свідкують більше своїм життям. А як, на Вашу думку, правильніше?

– Коли будеш говорити, перестанеш боятися, тоді й життя твоє покращиться, щоб мати відповідність тому, про що говориш. Не буде часу на гріховні думки і вчинки. Спочатку треба почати говорити, тоді відчуєш смак євангелізму. Адже ми, протестанти, в першу чергу всі євангелісти. Ми не повинні надіятись, що хтось за мене скаже. Задача диявола посіяти сумнів, як у Мойсея: «Ти не вмієш говорити». Говорити мають всі.

– Як Ви свідкуєте людям, які мають тяжкі хвороби? Чи запевняєте людей в зціленні, адже Господь Він – Всемогутній?

– Якщо я не маю конкретного відкриття від Господа, що людина зцілиться, тоді я про це їй не говорю. Я тоді починаю говорити про те, що Господь дає набагато більше, ніж зцілення, адже життя на цій землі короткочасне. Навіть якщо я отримаю зцілення, все одно колись доведеться померти, а Господь може подарувати вічне життя, це незрівнянно більше.

– Які б Ви дали поради для тих, хто хотів би почати евангелізувати, але не знає як?

– Особисто я завжди ношу з собою Євангеліє. Беріть з собою Новий Заповіт, а Господь сам буде давати вам на розум, кому його подарувати. В мене є багато усяких свідчень, одним з них я можу поділитися. Одного разу я повертався зі США додому. Не знаю чому, але того разу я з собою взяв Євангеліє на англійській мові. Коли всі пасажири зайняли свої місця, я побачив що поруч мене сидять дві дівчини і розмовляють між собою англійською мовою. Я відразу почав думати, як почати їм свідкувати. І тут виникає така ситуація, що столик, на якому має їсти одна з дівчат, поламався. Вони викликали стюарда. Проте після огляду він промовив, що дівчині потрібно буде пересісти, бо столик вже не підлягає ремонту. Та дівчина на те відказала, що хоче залишитись з подругою. І тут я побачив на підлозі гаєчку, якої якраз не вистачало для того, щоб конструкція цього стола не розпадалась. Я полагодив столика, а дівчата почали мені щиро дякувати. Після цього між нами зав’язалась розмова, під час якої я запропонував їм Євангеліє. Вони дуже втішились, сказали, що завжди мріяли його отримати, попросили навіть підписати на пам’ять. В Парижі ми розпрощались як хороші друзі. Отже, спочатку треба було взяти Євангеліє, потім Господь послав людей, котрим його подарувати, потім цій гаєчці чомусь треба було випасти, аж потім все це склалось разом, щоб я людям його подарував. І це завжди так працює.

– Розкажіть кілька слів про свою сім’ю, як вона Вам допомагає?

– Мою дружину звати Віра, маємо п’ятеро дітей. Віра моя помічниця в служінні, часто свідкує в електричках. Не раз бувало, починає говорити за помідори, за господарство, а потім плавно переходить на проповідь Євангелія. Діти також активно беруть участь у служінні. Старша донька вийшла заміж за євангеліста. Разом з чоловіком вони виїхали працювати до Сполучених Штатів Америки і там активно служать Богові. Сини служать помісно, менший любить розказувати псалми.

– Яку Ви відвідуєте церкву?

– Ми відвідуємо баптистську церкву на Пухова, 4 в м. Київ.

– Що б Ви хотіли побажати читачам газети «Християнин»?

– Я, як гедеоновець, хотів би побажати, щоб дух євангелізму зростав і зростав в серці кожного читача. На сьогодні Україна є найбільш відкритою країною для проповіді, тому часу гаяти не можна.

– Дякую за виділений час. Нехай Бог благословить Вас, Вашу родину та Ваше служіння.


Дорогі читачі! Попереду новий рік, який по Божій милості знову наповниться буднями, вихідними та святами. Давайте станемо учасниками розповсюдження Євангелія хоча би в своєму місті!


Підготувала Анна ЯМІНОВА


Газета «Християнин» 02-03(60-61)2016


© 2008-2020