Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Помазання: уявне і реальне (Служіння)

Перед багатьма людьми, якщо вони щиро полюбили Господа, обов’язково виникне питання їхнього служіння Богу. Щоб хоч в деякій мірі допомогти їм у цьому визначенні, поділюся думками з Святого Письма, та зі свого невеличкого досвіду.


Служіння Іллі, безкомпромісного ревного Божого пророка, підходило до кінця. Не зігнувся він перед нечестивими царями, – лишився вірним Божому Слову в самих критичних ситуаціях. Навіть у відчаї все рівно клав надію на Господа, на Того, Хто знайшовши його в маловідомій зайорданській Тішбі, зробив однією з самих яскравих постатей Старого Заповіту. Залишити свій народ без молитовника, без Світильника, не було в Божих планах, бо продовжувалась боротьба з відступництвом, ідолопоклонством, гріхом. Треба була гідна зміна стомленій «колісниці Ізраїля». Але де її знайти серед цих страшних духовних руїн? Та Ілля чує чітке повеління: «Іди навернися на свою дорогу на Дамаську пустиню і прийдеш і... Єлисея, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість себе» (3 Царств 19:15-16). Читаю ці рядки, і благоговіння наповнює душу. Бог, вказуючи на Єлисея, говорить ніби сусід, ніби близька людина, що знає і батька, і місце проживання, і щось таке про нього, відоме лише йому – Всевидячому, Всезнаючому. І ніби бачу страдаю-чого, стомленого Іллю, що йде проти злих вітрів і лжевчень. А там, в багатій на чудові землі Авел-Мехолі, очі небесного Отця пильнують майбутнього пророка Ізраїля. Він виростав, вчився, мужнів, молився і, мріючи, глибоко усвідомлював, що в житті його настане дивна зміна, і від думки про неї серце ніжно щеміло і наповнювалося радістю.

Але чому все-таки Єлисей? Що опреділило цей вибір? Хто являється його ініціатором? Освіта, знатне положення, багатство чи фізичні дані? Є помилкова думка, що вище перелічені зовнішні фактори і є головними в процесі обрання. Ні, і ще раз, ні! Вони допомагають успішному служінню, доповнюють його. Але за дипломом найвищого зразка, за славним родоводом чи за фізичними даними у Господа не заховається гордість, грошолюбство чи лукавство. Бо Він бачить, що в серці людини. Тому він кликав на служіння і вченого Павла, і «некнижного» Петра, пастуха Давида і знаменитого Йова, статного Саула і «тяжкоустого» Мойсея. Кожного на особливе, на своє А так як Бог є джерело мудрості, слави, дарів, то кожна людина, яка, низько схиляючись, п’є з цього вічного джерела, набуває необхідної духовної і фізичної форми для успішного виконання Божої волі. Кажуть вчені мужі, що початок розвитку нової людини – це чудо! Це якби на білому листочку паперу поставили гостро відточеним олівцем крапку. Згодом з неї утворюється людина, яка, з’явившись на світ, має не тільки свої особливі фізичні дані, але саме цікаве – духовні. І саме Творець вкладає в наше єство те, що Йому знадобиться для виконання Його планів.

Ревека, жінка Ісаака, мала стати матір’ю. Вагітність протікала дуже складно, і вона пішла запитати у Господа, чому це так. «І промовив до неї Господь: «Два племені в утробі твоїй, і два народи з твого нутра будуть виділені, і стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити» (Буття 25:23). і точно, народилися два сини, Ісав та Яків. Ще до їх народження, Бог уже зробив свій вибір: «...А Я Якова був покохав, а Ісава зненавидів» (Малахія 1:2). Апостол підводить риску: «Отож не залежить це не від того, хто хоче, не від того, хто біжить, але від Бога, що милує» (Рим. 9:16).

Один Бог має право вибору, і обирає кого Він хоче. Про декотрих з обранців за багато століть, про інших незадовго до їх народження, Творець відкрито говорив, що це Його обрана посудина для певної цілі. І ніхто, і ніщо, і ніколи не могло порушити Божих задумів. Можливо ти відчуваєш, що Господь тебе кличе до праці вчителькою недільної школи, співаком, молитовницею, проповідником чи навіть священослужителем або пророком. Зрозумій одну річ: обрання – не орден на грудях, а тяжкий і разом з тим благословенний хрест відповідальності перед Богом! І від того часу, у твоєму серці буде завжди почуття Чиєїсь присутності. Всі навколо, навіть твої друзі і ровесники, будуть вести себе як їм забажається, а ти так, – просто не зможеш, бо тебе берегтиме рука Всевишнього. За якийсь вчинок всім пройде без ускладнень, а ти за те ж саме понесеш осуд і навіть покарання, через яке Бог навчить тебе страху, покори і благоговіння перед Ним. І не сумуй, питаючи у себе, чому це так, а зрозумій, що тебе на відповідне служіння кличе Господар жнив. Життя твоє буде не таке як у інших, доля буде повертати не там, де ти хотів. Хоч і незрозуміло, і важко – покорись. Цінуй це, і в смиренні чекай божественного опреділення. А воно не забариться.


Але повернемося до Єлисея. Це була заможна молода людина, та по готовності відразу йти за пророком Іллею, видно, що питання служіння Богу не застало його зненацька. Рішення давно було прийняте в серці. Падає плащ пророка біля ніг Єлисея, прощання з батьками... Сам Ілля не чекав такої швидкої розв’язки, бо здивовано запитав: «... що я зробив тобі?» А зовсім нічого. Все давно зробив Дух Божий. Догорали упряж і плуг, здивовані робітники закінчували незаплановану, нічим не виправдану, трапезу. І ніхто не міг навіть уявити, що в тому багатті серед широкого поля, догорало минуле життя Єлисея. І багатство, і кар’єра, і положення. Відкривалася нова, благословенна сторінка. І це вже служитель Божий? Читачу шановний, терпіння. Після опреділення і призвання починається саме тяжке – підготовка до служіння в Божих лабораторіях. Це так схоже на придбану кимось деревину, без сучків, потрібної породи і розмірів, яка укладається для просушки, до певних параметрів, відомих лише Майстру. Тільки тоді в Його умілих руках утворюється те, що Йому до вподоби: «І він устав і пішов за Іллею, та й служив йому» (1 Царств 19:21). І Єлисей стає... слугою?! Відмітьте і запам’ятайте-слугою Іллі. Що ж входило в його обов’язки? Та подавав воду на руки пророка Божого. Оце так служіння Богу! Нічого собі обрання... І заради цього лишалось все? Так, милий друже, саме так. Почалася наука, яку витримає тільки людина, що дійсно вибрана Богом! На сторінках Біблії ми зустрічаємо багато таких духовних тандемів. Мойсей і Ісус Навін, Єлисей і Гієзій, Христос і Апостоли, Павло і Тимофій. Для чого? Та в цьому моменті досягаються дві цілі: по-перше, майбутній служитель вчився смиренності, а по-друге, набував неоціненного досвіду. І це не принизлива примха того, кого Бог вибрав раніше і поставив попереду. Це школа батьківської мудрості і синівського благоговіння. Скільки художників з світовим ім’ям спочатку тільки готували фарбу своїм відомим майстрам. А багато молодих людей, добрих християн, роблять фатальну помилку: Богу вони б служили з великою віддачею, а от виконувати доручення служителя... Та ні, це не від Бога, це занадто низько. Бог бачить цю гординю, це нехтування чорновою роботою і непомітно міняє такого «слугу» на того, хто дійсно вмер для себе.

Цікава історична довідка. У старі часи мер Афін був знятий невдоволеними людьми зі своєї посади і поставлений дивитись за порядком на вулицях. І всі побачили, що вулиці засяяли чистотою так, як ніколи. За короткий час його знову обрали мером цього чудового міста. Пам’ятайте, є незмінне Боже правило духовного росту: «...рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе...» Спочатку слуга, потім служитель. Хто провалив або проскочив цей курс навчання, хто так і не зміг впокорити себе, того чекає безуспішне служіння, покалічені душі і розбитий вщент корабель віри.


Пригадую десь рік 1984. Тоді мені, молодому, ревному проповіднику, лягло на серце готувати незвичну для того часу тему. На основі роздумів В.Г. Бєлінського (Статьи и рецензии. 1834-1841 г. Редакция М.Я. Полякова. Том І) про вічного Творця, про боротьбу добра і зла, про вічну книгу Євангеліє «...В которой все сказано, все решено, после которой ни в чем нет сомнения...» забажалось розповісти, що великі люди у всі часи благоговіли перед Богом. Проповідь була розрахована на невіруючу аудиторію, на педагогів. Але де б це я, цікаво, міг би їх зібрати і проповідувати про це? І ось те служіння, на якому серце моє ясно підказало, що має прозвучати Слово, яке я декілька місяців готував. Мені пресвітер, – а це був Моцьо Андрій Ілліч, – сказав, що я говоритиму третім. Я в благоговійній молитві готуюсь. Раптом служитель показує, що я говоритиму другим. І в мені моє, не розп’яте до кінця, «Я» заговорило так голосно, що я відмовився від проповіді взагалі. Бачите, таку духовну величину, аж в п’ять років стажу, так понижують, так нехтують. Пресвітер доручив моє місце іншому. І раптом у наш дім молитви у смт Козацьке, провулок Північний-7, заходить група вчителів з Отрадокам’янської середньої школи з перевіркою. Виходить на кафедру брат поставлений замість мене і, без всякої підготовки, говорить проповідь, що майже повністю перекликається з моєю... Я був настільки приголомшений, що все поплило перед моїми очима. На тому богослужінні я глибоко розкаявся і, в смиренні, дав собі слово: завжди, при будь яких обставинах, в точності виконувати слово служителя. Минуло біля 20 років, вже сам став служителем, але той Божий урок назавжди у моїй пам’яті. Лишилась моя проповідь нікому не потрібна, а виписані цитати великого російського критика – німим пам’ятником докору в одному з моїх зошитів до цього дня. Ніде я на ту тему більше не проповідував та й не буду, лише ділюся з тобою, любий друже. Так вчив мене Господь.

Подібну школу проходив і Єлисей, мандруючи за своїм дорогим наставником. Пройшло декілька років. Набираючись досвіду, наближаючись до Бога, Єлисей поступово перетворювався з слуги на співробітника. Лунало Слово від Бога, тремтіли царі і лжепророки, коли, сповнений Духа Божого, Ілля з’являвся там, де його найменше чекали. А Єлисей не дозволив собі ні разу вийти наперед, принизити хоч дрібничкою старенького пророка. За цей час ні одного пророцтва чи дії з боку Єлисея. Яка дивна, прекрасна посудина. Премудрий Бог! Настав час, коли Бог захотів уже взяти на відпочинок свого доброго слугу. Пора вже Єлисею братися за роботу. Правда, відчуття цього хвилюючого моменту було відкрито не тільки Єлисею, але і всім пророкам, що жили в різних містах обітованої землі. Наступає вирішальний момент. Як ти, слуга, витримаєш екзамен на терпіння, чи дочекаєшся виконання волі Божої, а може холодний розрахунок заволодіє тобою? У Саула, першого царя Ізраїля, не вистачило терпіння на якусь годину, і служіння цього мужа, хоч і продовжувалось ще багато років, але без всякого на те Божого благословення. Ні, царство жило, структури державного управління функціонували, але сила духовної інерції закінчилась, життєвий човник був підхоплений шаленим виром і... катастрофа на горі Гілбоа.

І тут ніби сотні оркестрів, ніби залпи святкових салютів чути в словах пророків. Єлисей, все, залишайся в Галгалі, Вефілі, Єрихоні – де забажаєш. Ми визнаємо тебе за лідера, сходь з дистанції, – перемога!.. Але мудрий Соломон сказав: «Спадок спочатку заскоро набутий, – не буде кінець його благословенний» (Пр. 20:21). Скільки майбутніх обранців, вже на очах мого покоління, і в нашому чудовому братерстві, зробили непоправне, як говорив Господь: «Я не посилав, – вони побігли самі» (Ієр. 23:21). Кого зманила багатообіцяюча кар’єра, кого фінанси, кого слава, – вони побігли, ніби той Мойсей, визволяти Ізраїль, коли їх ще чекала сорокарічна пустеля. До речі, майбутня Божа посудина, перед тим, як вести за собою народ Господній, повинна спочатку цей шлях пройти сама. І не тільки для ознайомлення з місцевістю, а для загартування труднощами після розкішних палаців. Що впадає у вічі, так це дивна трепетна риса, що об’єднує всіх справжніх божих обранців. Пройшовши свої особисті пустелі, вони з величезною неохотою ведуть туди доручений їм Богом народ. Це не примхи людського «Я», а ознака того, наскільки глибоко в цих, сповнених Божою присутністю, серцях карбується думка про відповідальність не лише за себе: «Вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу». (В синодальному перекладі «отчет». Евр. 13:17). Не залишив Єлисей Іллю, не піддався урочистим звукам мідних труб, до кінця пройшов свій шлях слуги, і Бог виконав його останнє прохання – на ньому опочив подвійний Дух.

Я звертаюсь до всіх служителів, до всіх моїх братів та сестер, що роблять діло Боже на нашій прекрасній землі. Ми живемо в чудовий час свободи і в передчутті чогось особливого, незвіданого. Сильнішають молитви церков за такий життєво важливий духовний дощ. Бог обирає і готує посудини, через які буде могутньо діяти в наших церквах. Але і перед нами стоїть питання: «Проси, що маю зробити тобі, поки я буду взятий від тебе!» І сказав Єлисей: «Нехай же буде на мені подвійний твій дух» (2 Царств 2:9). Єлисей глибоко розумів, що його вже надбаний авторитет і здібності, і посада, успадкована від Іллі – варте нулю. Йому треба було помазання, Сила Божа, без якої ми перетворюємося на канцелярських робітників, напівживих «сірих» бюрократів, хоч і зайнятих у духовному ділі. Йому треба був реальний, Живий «Господь, Бог Іллі», Той Самий, Незмінний, Всемогутній. І навіть здавши всі духовні екзамени, без цього останнього моменту-злиття Сили Божої – ми легше пустоти. Як же пильно дивився Єлисей на Іллю, як не зводив очей ні на що навколо, і побачив вогненних коней та Іллю, підхопленого вихором на небо... Лише лежав самотньо плащ Іллі на землі. Хто візьме цей плащ? Розриває Єлисей одяг свій (скільки в кожному слові повчального!), бере плаща, б’є по воді, розступається Йордан. Переходить оновлений Єлисей в обітовану землю, повний Сили Божої: «І побачили його... пророчі сини, та й сказали: «На Єлисеї спочив дух Іллі!» І пішли вони назустріч йому і попадали перед ним до землі...» (2 Царств. 2:15).


Закінчилась історія Єлисеєвого помазання. Його чекало майже 50 років справжньої духовної праці. Він пережив багатьох царів, бачив велику Божу руку над Ізраїлем, і все це звершало те помазання Божим Духом, якого він так прагнув. Прагнув понад все! ... Єрусалим. Оливна гора. Остання, перед вознесінням, бесіда воскреслого Ісуса Христа, Божого Сина з учнями. Вони схвильовані, і їхні думки біля складання земних варіантів у часі і просторі. Він зупиняє їх, переорієнтовуючи, щоб: «...Чекали обітниці Отчої, «що про неї казав – ви чули від Мене. Іван бо водою христив, ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!... Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії Ап. 1:4,5,8). Яка дивна аналогія між вознесінням Іллі і Божого Сина з одного боку, Єлисея і Апостолів, та не помилюсь, і нас з вами – з другого. І нам, перед вознесінням Церкви, треба сила Святого Духа. Понад усе! Прошу вас, облиште копіювання, як при царі Ахазі, дамаського жертовника інших конфесій. Не впускайте в церкви одяг, прикраси, музику та звичаї «іноплемінників». Все це нічого не дало їм, тим більше не замінить вакуум наших зібрань. Придивіться! У вченні Святої П’ятидесятниці, що Дух Святий приніс на нашу землю через дідів ваших та прадідів. Бог вклав все необхідне. А найголовніше – помазання силою Святого Духа. Не зводьмо погляду нашого з Пастиреначальника, чекаймо в невпинній молитві обітниці Отчої, бо над Україною піднімаються хмари, до сліз вже очікуваного ДОЩУ.


Пресвітер Новокаховської Церкви В.В. КРАВЧУК


Газета «Християнин» 01(12)2004


© 2008-2020