Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Кому ти служишь?

Християнська юність – прекрасна! Вона немов та квітка, яка щойно розкрила свій бутон і розлила свої приємні незабутні аромати навкруги, має все необхідне для буйного цвітіння: вологу, поживу і силу рости. Так, у юні роки людина має все, як для життя, так і, найголовніше, для служіння Богу: здоров’я, вільний час, енергію, бажання здійснити свої мрії, надії, незважаючи ні на які обставини. І як важливо ці прекрасні юнацькі пориви направити на вічне – на поклоніння і служіння Богу!

Нещодавно в університеті, де я навчаюсь, на семінарі з філософії ми розглядали питання про сенс життя. Хоч цей предмет мені найменше подобається, але, вивчаючи цю тему, я дізналася, що існує багато різних концепцій сенсу життя, тобто того, заради чого люди живуть на цій землі, куди вони віддають усі свої старання і зусилля. Але мене ще більше здивувало те, що ці так звані «мудрі люди світу цього» говорили, що тільки у християн сенс життя є перспективним, бо полягає у служінні і поклонінні Богу, яке прив’язане до вічного, що не проходить. Кар’єру, сім’ю, славу та інші земні блага вони визначили скороминучим, і що життя заради них не приносить людині цілковитого задоволення. Так, на практиці життя можна спостерігати, як після краху сім’ї, кар’єри, визнання люди впадають у п’янство, наркотики та інші гріхи, розчаровуються у житті, бо те, заради чого вони існували, розтануло, як туман від сонячних променів.

«Так, сумне існування людини без Господа, без надії на Спасіння... Слава Богу, що ми знаємо Його!» – скажете ви. Так, це милість Господа до нас, але, можливо, ми тільки теоретично знаємо Бога, а не служимо Йому, наша віра не супроводжується ділами?

«Та як це ми не служимо? У нас усе в порядку: покаяння, хрещення, перехід у молодь, а далі – молодіжні зібрання, виїзди, центральні Богослужіння!» Добре, якщо так, і ви у цьому перебуваєте і віддаєте всього себе на служіння Богу. Але чомусь пересторогою звучать слова з Писання: «І склав Господь із ними заповіта, і наказав їм, говорячи: «Не будете боятися інших богів, і не будете вклонятися їм, і не будете служити їм, і не будете приносити жертов їм, а тільки Господа, що вивів вас із єгипетського краю великою силою та витягненим раменом, Його будете боятися, і Йому будете вклонятися, і Йому будете приносити жертви... І ті народи все боялися Господа, але служили бовванам своїм»» (4 Цар. 17:35-36, 41).

Виявляється, що люди можуть служити Богу та ідолам одночасно, але чи Господь приймає таке служіння? Чи може Він мирно співіснувати з гріхом? Звичайно, ні! Ми читаємо у Слові Божому: «Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним? Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога живого...» (2 Кор. 6:15-16).

Давайте розглянемо, що може заважати нам, християнській молоді, у повноті служити Христу, отримувати справжню радість і задоволення від цього. Можливо, ми непомітно для себе стали служити двом господарям, чи у нашому сердечному храмі є місце не тільки для Господа, але і для ідолів?

Досить часто служіння Богові поєднується (як це не дивно звучить) із молодою особою, яка стає об’єктом поклоніння душі. Це є страшним гріхом, бо заміняє Христа у сердечному храмі. Бажання сподобатись, привернути увагу з боку іншої особи стає сенсом життя юного християнина чи християнки, заполоняє душу і розум, у результаті витісняє те прекрасне бажання бути чистим серцем і думками перед Божим лицем. «Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом – про духовне. Бо думка тілесна – то смерть, а думка духовна – життя та мир, думка-бо тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може. І ті, хто ходить за тілом, не можуть догодити Богові» (Рим. 8:5-8). Далі думки породжують дії: брат чи сестра бажають бути поруч зі своїм «об’єктом поклоніння» на виїздах, мало не збиваючи інших з ніг, коли сідають до транспорту, де знаходиться його (її) обраниця, на зібраннях чи на інших служіннях його (її) зір чомусь відводиться від кафедри, від проповідника, і направляється зовсім в інший бік. Часто такі запитують: «А чи буде той брат чи сестра на відвідуванні хворих, зібранні?» Отримавши позитивну відповідь, ці душі «летять» з радістю на служіння, а коли навпаки – обличчя на людині немає. Дивно, правда? І тому не варто говорити, що це лише дрібниці, можливо, якісь неправильні підозри, щось незначне. Для Бога дрібниць не існує, бо для Нього важливо, щоб ми були чисті у всій повноті, без недоліку. «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа!» (Сол. 5:23). Чи це дрібниці, коли душа явно заміняє у своєму духовному житті Христа на ідола? Можна так, не пильнуючи, прикрившись служінням Богу, віддати всі почуття, серце земному жениху (який може і зрадити, бо є грішною людиною). Втративши цього «земного принца», душа втрачає і Небесного Нареченного, Христа Ісуса. Як страшно, шукаючи тілесного, тлінного, залишитися без небесного, вічного!

«Не обманюйтеся, – Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7). Дійсно, це так! Знаю історію падіння однієї молодої душі, якої вже немає на цій землі. Сумніватися, що це було дійсно так – не можу, бо мала можливість бути на Богослужіннях з цією душею, бачила її життя і, випадково дізнавшись про справжню причину відступлення, була нею вражена. Молодий християнин залишив Господа через так звану «нерозділену любов». «Об’єкт» його поклоніння вийшла заміж за іншого. Нерозділені почуття і пориви призвели до душевних мук юнака, а світ їх задовольнив, згубивши душу. Та найсумніше у цій історії те, що цей юний християнин служив у церкві проповіддю, співом, був членом церкви! Щось досить міцно заполонило сердечний храм, відсунувши у бік Христа. Коли його «піщана основа» зруйнувалася, юнак став рідше відвідувати зібрання, брати в них участь і поступово пішов у світ.

Хочеться запитати: «Чи було це справжнє кохання? Невже любов руйнує і тіло, і душу?» Неодноразово чула від істинних Божих служителів, що справжнє кохання до іншої людини, яке приходить від Господа, збудовує нашу внутрішню людину, ніколи не призведе до загибелі душі, бо має міцну кам’яну основу в Ісусі Христі. Дуже прикро, що через поклоніння іншій особі, цей юнак витратив свій час, який можна було в повноті використати для служіння Богу, на нечисті думки, тілесні пориви. Сумна історія падіння душі. Однак, і у сучасних християнських церквах часто підтримується такий «вільний стиль» у відносинах між молоддю.

«Та як це може бути? – скажете ви. – Вище описаний випадок є винятком, а брат просто «не попильнував», занадто захопився та й згубив себе. А у нас все добре у цих справах». Слава Богу, якщо ваша церква стоїть за істину, орієнтуючись на Боже Слово. Тримайтеся, і нехай Господь вам допоможе. Нині у багатьох церквах стало популярним проведення служінь у вигляді молодіжних християнських таборів. «Та невже і в цьому гріх? Що у цьому страшного?» – заперечите ви. Та все ж таки і тут диявол наніс багато ран молодим душам, прикриваючись нібито добрими закликами про єдність молоді, «жертвы общительности».

Від старших братів-служителів, які міцно тримаються правди Божої, я часто чула приклади про пагубний вплив «табірного життя» на молоде покоління, і тому, коли мене запросили до одного з таких таборів, я вирішила дізнатися про зміст цього заходу. Бажання бути в тих місцях у мене не було, але вирішила запитати, чому в тій церкві організовується табір, а не, наприк­лад, євангелізація, виїзне служіння молоді. Мене переконували, що їхні юні християни і цим займаються, але додали: «Розумієш, у церкві постійно центральне служіння – молодіжне, а треба чогось цікавого, щоб молодь у світ не пішла».

Хочеться запитати цих «сильних у вірі», як вони прийшли до того, що молодіжне чи звичайне служіння їм набридло, те служіння, де Господній Дух перебуває, там, де Він нас обновляє і дає настанови для подальшого життя. Знову мене запевняли: «Зі служінням у нашій церкві все в порядку, ми просто на тиждень (наче одного дня не вистачить для відпочинку) збираємося на природі, спілкуємося, граємо у християнські ігри, а ще з нами є навіть брати-служителі, навіть сосуди Божі».

Що на це сказати? Одне запитання: «Невже Богослужіння не миліше за тілесний відпочинок, при якому часто людина стає безтурботною, менше думає про Господнє?» Не раз ми з молоддю нашої церкви переживали ті прекрасні моменти спілкування з нашим Небесним Батьком, коли благодать Божа наповняла кожного. І знаєте, часто це відбувалося на простих буденних Богослужіннях, чи то в звичайній сільській церкві, чи просто на відвідуванні хворих братів та сестер. Це ставалося, коли молодь глибоко смирялася перед Богом, служила співом, проповіддю, віршами, а Господь взамін дарував свою благодать у гарячих молитвах, у силі Святого Духа, зі сльозами на очах і радістю у серці.

Коли Господь є поруч, тоді не хочеться нічого, окрім того, щоб продовжити молитву в Дусі Святім і славити Бога знову і знову. У ці моменти не хотілося ні природ, ні відпочинку, серце не линуло до тілесних юнацьких поривів, а тільки бажало догоджати Христу. То невже варто міняти такі благословенні служіння на догодження плоті?

Довго не могла збагнути, що може об’єднувати молодь у їх табірних заходах. Знову одні запитання... Чому там цікавіше, ніж на зібранні святих? Чи свіже повітря, намети, багаття, туристичний побут так об’єднує їх і береже від світу? І часто чую у відповідь: «Знаєш, треба молоді між собою поспілкуватися, ближче познайомитися, більше дізнатися одне про одного. У кінці кінців – треба ж створювати якось сім’ю!»

Отак, приїхали... Знову служіння, яке повинно було базуватися на Слові Божому, Христі Ісусі, прив’язали до догодження тілесному, гріховному. Успіх цих таборів був забезпечений тим, що і тут можна мати такі відносини між молоддю, як і у світі. Навіщо тоді йти у світ явно, якщо можна, прикрившись служінням, бути начебто і християнином і одночасно задовольняти свої тілесні бажання?

Після невеселих запитань-відповідей, думаю: «Чому молодь не може спілкуватися у церкві, а розкриває себе «у всій своїй красі» тільки на таких вільних табірних заходах? Чому юні християни бажають більше знати одне одного саме тут, наче на зібраннях, у поїздках, під час спільного служіння вони не бачать діла кожного, характери, ставлення до інших? Чому основою цього служіння не є наставлення молоді на правильне, богобійне ходження? Чому після закінчення цих заходів, молодь стає ще більш розкутою, ще більше занурюється у поклоніння своїй, як запевняють, «справжній любові», за якою «бігають» не один місяць, рік?» І таким «чому?» немає кінця. Бачиш чітко, як знову ідол став на місце Христа у людському серці.

«Ти перебільшуєш! Не все так погано, як описуєш», – знову скажете ви. Я б рада так думати, але мала можливість спілкуватися з такою «табірною молоддю». Було помітно, що процес поклоніння одночасно Богу та іншій людині, бажання зробити власними руками свою долю, тільки прикривається служінням Богу на природі.

У цих «раскрепощенных» християн, під час бесід між собою, питання: «Як вдало вийти заміж (одружитися)?» є найпопулярнішим. Цю тему розглядають і між молоддю, і навіть у сімейних колах. Чому воно є важливішим за питання про спасіння душі? Чому зрілі християни не направляють молодь до одержання духовних благословінь через чисте, непорочне життя, не діляться досвідом, як правильно встояти серед цього світу? І не дивно, що результатом цього є духовний занепад молоді: небажання бути на служіннях, світські розмови. Чи це не є заміна Божого у сердечному храмі?

І ще дуже цікавим є той факт, що ті, хто втратили Божий страх, чинять такі дії і «заквашують усе тісто», висміюють і вважають «білими воронами» серед молоді тих, хто тікають від гріха, відмовляються від участі у цих нехристиянських справах. Коли чую про таких «білих ворон» моє серце радіє, що є ті сім тисяч, які не поклонилися Ваалу, ідолу, гріховній плоті (3 Царів 19:18). Слава Богу, що є ще ті брати і сестри, які бояться Господа і не йдуть з гріхом на компроміс, влаштовуючи власноруч долю. Знаю точно, що їх життя буде благословенним, бо сіяли у духовне, тому неодмінно пожнуть життя вічне з Христом Ісусом.

На цю тему можна роздумувати довго, адже так часто у сучасних християн замасковано поряд існує поклоніння Богу і Ваалу. Стає страшно, що це відбувається у церкві, яка повинна бути стовпом і підвалиною правди (1 Тим. 3:15). Прикрившись служінням, душа у тілесних пожадливостях задовольняє свої гріховні бажання і не задумується над наслідками своїх дій, засмучує Христа.

Хочеться звернутися до християнської молоді. Задумайтеся! Чому ви ходите у церкву? Заради чого служите Богу? Чи ваше служіння направлене, щоб влаштовувати своє життя, долю чи ви прагнете прославити Його за спасіння від вічної загибелі?

Роздивіться за допомогою Божого Слова ваше серце, можливо, і ви поклоняєтесь Богу і Ваалу? Дайте відповідь самому собі чесно, без лукавства.

Якщо сенсом твого життя є вийти вдало заміж (одружитися), і все направлене на це, то знай, що ти матимеш поразку, бо Господь говорить: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому...» (Єрем. 17:5-6).

Не втрать через тілесне вічне життя! Того, Хто тебе спас, за тебе страждав і виправдав тебе, і так часто милує і прощає. Не віддаляй своє серце від Бога, бо пожнеш прокляття! Поклоняйся і служи Йому Одному! Знай, що перемога над усім гріховним звершається на колінах, у щирому розкаянні і повному смиренні перед Богом. Вона відбудеться лише тоді, коли ти визнаєш, що тільки Той, Хто тебе викупив Своєю Кров’ю – Він Один достойний честі, слави і поклоніння у твоєму житті. Визнай, що ніщо і ніхто інший не заслуговує і не може претендувати на трон у твоєму серці, бо лише Христос Один здобув його дорогою ціною – своїми стражданнями.

Тільки після цього зможе оновитися твій дух, прийде справжня радість і задоволення від служіння Богові. Тільки тоді твої думки будуть направлені не на людину, а лише на Христа. Ти будеш старатися Йому Одному догодити, Його Одного чекати на Богослужіннях і щиро радіти, що саме Він прийшов на служіння. Тільки тоді Господь благословить тебе, бо твої думки, надії будуть на Христа, на вічне.

Знай, що коли ти будеш виконувати Його волю, поклонятися Богу і віддавати себе на служіння Йому, то і Він попіклується про твою долю і дасть все необхідне у свій час, бо «Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія Його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє, і не боїться, як прийде спекота, – і його листя зелене, і в році посухи не буде журитися, і не перестане приносити плоду!» (Єрем. 17:7-8).

Тому зроби перевірку у своєму серці через Боже Слово, і нехай твоє християнське життя і служіння буде приносити славу і честь тільки для Христа!

Ірина ДРАЙЦЕВА