Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

З Різдвяною звісткою...

У Плодове! ...

Різдво – одне з найбільш улюблених і очікуваних християнських свят. Звичайно, кожен святкує його по-своєму, а от християнська молодь так, як ніхто! Ось і настала, нарешті, та пора, коли молодь може звіщати усім людям радісну новину: «Христос народився!»

7 січня, вечір. Після ранкового Бого­служіння усі бажаючі зібралися о 17.00 біля приміщення, яке ми змушені орендувати. «Спакувалися» в трьох мікроавтобусах та інших автомобілях наших братів і виїхали у селище Плодове, де проживають дві родини з нашої церкви.

Одразу приїхали ми до служителя брата Дмитра Мельникова, де помолилися і привітали його родину зі світлим святом Різдва Христового і відправились у дорогу. Ходили від хати до хати, співаючи псалми: «Нині радість стала», «Темнесенька нічка», «Ой у Віфлеємі», і раділи люди та й ми з ними, що Христос народився! Спочатку мало хто виходив з будинків та дворів послухати звістку про Христа, але ми не хвилювалися, бо знали, що Господь благословить, що й сталося. Йдучи вулицею, ми зустріли дві пари молодих людей. І один чоловік, будучи у нетверезому стані, став кричати неприємні слова, але через декілька секунд, дізнавшись, що ми віруючі, змінив свою поведінку. Він нам розповів, що колись дуже давно ходив до нашої церкви, але ворог зробив свою роботу. Він став на коліна і попросив, щоб ми за нього помолилися прямо на вулиці, бо більше не може його душа страждати. Можна подумати: «Він же у нетверезому стані!» Але навіть у нетверезому стані не кожна людина може визнати себе грішною. Денис, так звали того чоловіка, стояв на колінах і плакав, незважаючи ні на сніг, ні на мороз, ні на своїх друзів... Після молитви довелося ще поспілкуватися і з його дружиною, яка без перестанку кричала. Ми заспівали і їм різдвяну пісню та запросили на зібрання. На цьому наші шляхи розійшлися.

Йшли далі. Люди все частіше стали виходити до нас, а один чоловік навіть став ходити з нами. Він через мобільний телефон передавав пісні, які співала молодь, своїм знайомим. Дуже сподобалася така євангелізація нашим гостям, молоді однієї з церков міста Києва. Ми всі були щасливими! Ніхто не скаржився, що втомився або змерз. Серце й душа раділи, коли ми чули мелодії вступів до псалмів, які брати грали на трубі та баяні. Від щирого серця вітали людей! Деякі плакали, деякі просто слухали, але крізь темряву було видно – як світилися їх очі!

Приблизно через три години після початку привітань, ми зрозуміли, що треба вже завершувати нашу подорож. Нас запросила до себе погрітися і підкріпитися сім’я Павлющенків. Ми ледь усі вмістилися у їхньому будинку, бо як виявилося, нас було більше п’ятдесяти чоловік. Погодьтеся, немало! Але ніхто не був ображений! Посиділи ми близько години, підкріпилися, поспілкувались і втомлені, але щасливі після молитви та привітань, почали збиратися додому. Але й тут просто так все не закінчилося, бо це – зима, а взимку випадає чудова річ під назвою сніг. І ми, щедро привітавши один одного з першим снігом, розсілися по машинах і відправилися додому.


... Та Чорнянку!

8 січня, вечір. Після ранкового Бого­служіння, яке проводили діти, усі бажаючі знову зібралися о 17.00 біля приміщення, яке ми змушені орендувати. На цей раз їдемо вітати з Різдвом жителів с. Чорнянка. Так як в нас були гості з Києва, і вони повинні були від’їжджати якраз у той час, коли й ми, було вирішено спочатку провести гостей, а тоді вже їхати самим. І от ми на Новокаховському автовокзалі. Поки стояли, чекаючи автобус, один з братів запропонував заспівати різдвяну пісню, бо навколо було дуже багато людей і їм усім можна було одразу сповістити про радість Різдва. Ми охоче погодилися і через мить навколо розлилися мелодії чудового гімну «Нині радість стала». Ось і автобус. Ми провели до нього наших гостей, в яких не було ніякого бажання від’їжджати, попрощалися, побажали їм щасливої дороги і швиденько зайняли місця в автомобілях наших невтомних братів і поїхали до с.Чорнянка, де вже нас з нетерпінням чекали.

Тут зустрічали нас дещо привітніше: виходили майже усі, хто був вдома, і ще й нас запрошували до себе. Голоси, звичайно, були в нас вже не ті, адже за час Різдва вони трішечки «сіли», та, прикладаючи зусилля, ми від усього серця прославляли Народженого Спаса. Як виявилося, ми були якраз на окраїні села і люди по особливому були раді нашому приїзду, бо як завжди, все цікаве відбувається у центрі. А тут християнська молодь з трубами, акордеонами завітала саме сюди. Час летів невпинно.

Ми ще сходили до величезного будинку, де жив голова сільради, хотіли привітати і його. Та, на жаль, крім відеокамер нікого вдома не виявилось, і ми, поспівавши в камери(в надії, що господарі прослухають і таким чином Різдвяну вістку) пішли до брата Віталія Лясецького, де нас вже чекав накритий стіл та свіже молоко... Все в ці дні було чудово, крім одного – наступного Різдва доведеться чекати цілий рік.


Настя Москалик


Газета «Християнин» 02(40)2011


© 2008-2020