Ось вечір на землю спустився (Вірш. Валя Моцьо)
Ось вечір на землю спустився, На небі яснішають зорі. І трепетно слухають тишу Берізки стрункі, білокорі.
Затих уже гомін буденний, Ніч шати свої опускає, Святої розмови з Тобою Душа моя, Боже, шукає.
Наповниться дивним спокоєм, І схиляться тихо коліна, І серце полине з любов'ю До Тебе, мій Боже єдиний.
І мову душі передати Не зможуть слова, ані звуки. І хочеться так помовчати, Відчувши Твої теплі руки.
Що ніжно пригорнуть до Себе, Неначе матуся дитину. І серце наповниться небом У ту неповторну хвилину.
І хай би вона не кінчалась, Та мить, хай би вічністю стала. Щоб більше розлуки з Тобою Душа моя не відчувала.
За те, що Ти є в мене, Боже, За те, що мене Ти кохаєш. За те, що молитись я можу – В цей вечір подяку складаю.
Валя МОЦЬО
Газета «Християнин» 02(06)2001
|