Не переведені стрілки
Одного недільного ранку, дівчинка Марійка, років 12-ти, прокинувшись, швиденько зібралася і квапливо пішла на зібрання. Як завжди, йшла сама. Батьків не чекала, бо дуже хотілося поспілкуватися з подружками, які раніше приїздили на зібрання. Було це восени. Йшла вона роздивляючись навколо: як повільно кружляють жовті, червоні, зелені листочки і обережно, без усякого шуму стеляться під ноги. Дитина насолоджувалась ароматом осіннього листя і шархаючи ногами по купам, весело йшла собі на зібрання. Пройшовши майже пів дороги, помітила, що крім неї більш ніхто не йде, хоча, зазвичай, кожного недільного ранку зустрічала багато братів і сестер, які прямували на богослужіння. Це змусило Марійку захвилюватися. – Чому більше ніхто не йде на зібрання? – її серце наповнилося розумінням страшної здогадки. Роздумуючи над цим, вона все повільніше і повільніше йшла вперед. І раптом її осінила жахлива думка: – А може сьогодні... – і як вона не намагалася гнати цю думку, та не змогла себе перебороти, – а може сьогодні відбулось Вознесіння Церкви?! Може Господь усіх забрав до Себе в небеса, у золоте місто... дав їм вінці... А я... а я залишилась?! Непрохані пекучі сльози потекли з очей дівчинки. Ледь помічаючи дорогу, вона стала швидко бігти додому, забувши і про красу осені, і про зібрання. В думках молилася і просила, аби Ісус простив їй усі провини. Прибігши захеканою і в сльозах, вона настіж відчинила двері і... побачивши маму, з порогу прокричала: – Мамо, а чому ти залишилась? На шум з ванної кімнати вийшов батько і, побачивши заплакану свою доньку, запитав: – Доню, а куди ти так рано ходила і чому ти плачеш? І дівчинка, впавши йому на груди, почала розповідати свою історію. Вислухавши все, батькам стало радісно, що їх ще маленька донька, так по-дорослому все сприйняла. Після, мама пояснила, чого так сталось – Марійка просто забула, що того дня треба було переводити стрілки годинника назад і тому на годину раніше, коли ще багато хто з людей мирно спав, пішла на зібрання. З цієї причини нікого і не зустріла. Марійка дуже зраділа, дізнавшись, що в неї ще сьогодні є час, аби покаятися в своїх провинах, попросити пробачення і змінити своє життя. Одягнувшись, уся родина пішла на зібрання. Зустрічаючи своїх товаришів, дівчинка була їм рада, як ніколи. Йде Марійка на зібрання з батьками, та так вже їй радісно і так любо дивитися на листя, яке, здається, саме посміхається і радіє разом з дівчинкою, з якого вона ввечері обов’язково зробить гарний осінній букет.
Настя Москалик
Газета «Християнин» 02(35)2010
|