Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

«Дитяча природа»

Коли теплого серпневого вечора ми поверталися додому, достатньо було підвести свої очі вгору і, побачивши миготіння зірок на темному фоні неба, від усього серця сказати: «Слава Богу!» Мимоволі приходила думка, про те, як схожі ці зірки на сяючі радістю яскраві очі дітей, які освічували невеликий лісок на Херсонщині. Одразу згадується кожна хвилина, кожна секунда, проведена з піднесеним настроєм в колі наших маленьких і трошки більших друзів. Миттєво забулись на один день ще вчорашні переживання кожного з нас, настільки швидко, як перестаєш помічати майже чорне небо поміж яскравих усміхнених вогників зірок. Насправді не так швидко минає час від сумних подій навколо нашої церкви. Дехто з цих дітей тривалий час не міг спокійно заснути, бо те, що пережили дорослі, набагато міцніше закарбувалось у пам’яті цих маленьких християн.

Збагачена подіями, минула осінь 2007 року. З того часу в класах недільної школи стало спокійніше, та й вчителям легше – в них лишились найкращі діти. І зима була сповнена переживань, які з особливою точністю записані у Бога і у наших серцях. Часто здається, що діти мало розуміють, але відрізняти добре від злого їх вчать не тільки в сім’ях, а і в недільній школі. Подяка Богові за таких вчителів, які допомагають дітям переводити свої погляди від переживань до Господа, підтримуючи їх віру у Його перемогу. Так минула весна, і коли прийшли канікули в загальноосвітніх школах, прийшла пора, згідно з дворічним навчальним планом, і в нашій недільній школі дітям переходити у старші групи, а кому – у молодь. Своїми переживаннями поділилась з нами завуч недільної школи. У нас зародилась думка: «Чи не зробити хоч маленьке свято дітям, які вже майже рік, переживають разом із церквою негаразди, свого роду гоніння, які їздять на євангелізації, грають в оркестрі, співають, розказують вірші..., щоб вони хоч трошки змогли відпочити від переживань, набратись сили, щоб іти вперед». Така думка з’явилась у керівника нашої молоді Гнатка Сергія Миколайовича і у автора цих рядків. Ми згодились роздумувати і молитись за дану справу, щоб Господь послав благословіння і дозволив це зробити. І вже коли студенти нашої церкви остаточно «злетілись» на канікули, ми, самі ще не усвідомлюючи сутність цього заходу, запропонували молоді, як генератору нових ідей і двигуну добрих справ, зробити такий невеликий подарунок для дітей і їх батьків.

В цей час навколо нашої церкви і нашого спокою знову збирались хмари, десь далеко вже гримів грім і в судах хтось намагався змінити наші думки, долю нашого Дому Молитви, церкви, пресвітера, дорослих, молоді і дітей. Але з Божої ласки, попри все це, нам вдалося зібрати сили і таланти, і втілити наші мрії в реальність. З дозволу і благословіння нашого пресвітера Кравчука Василя Вікторовича, директора недільної школи Нікуліна В’ячеслава Костянтиновича та завуча Штефан Надії Іванівни, ми розпочали підготовку. Хвала Богові, наша молодь гарно згуртувалась, попрацювала для того, щоб у молодіжній касі була достатня кількість необхідних речей. Була підготовлена програма, навіть справжня медсестра і аптечка.

Слава Богу за ті серця, які прийшли в четвер 14 серпня зранку, щоб влаштувати зручне місце для відпочинку дітей. Звичайно без сільгосп інструментів і мозолів не обійшлось. Але ми радісні повертались додому. Місцем проведення відпочинку обрали забуту людьми, але не нашою молоддю, дуже мальовничу місцевість в невеликому ліску на правому березі Дніпра. Точно координати вказувати не будемо, щоб це було нашим невеликим секретом. Як було раніше вирішено, у суботу 16 серпня відбулась, як ми називаємо, «дитяча природа». З восьмої ранку почали приїжджати на місце молодь і діти.

Розпочалось все з молитви, потім діти за віком поділилися на чотири частини, обрали капітанів, намалювали прапори, придумали девізи і вирушили в «подорож пілігрима». Треба було бути досить уважними, щоб помітити на протязі всього шляху букви, які складали для кожної групи свій вірш із Біблії. На шляху було сім зупинок, на яких були ігри, діти відповідали на питання, а також мали можливість скуштувати кавунів та попити води. Шлях був складний: були перехрестя, гори, долини, навіть була справжня пустеля, гора Сіон, дерево «пізнання добра і зла», тому молодь з радістю допомогала дітям долати перешкоди. Так, у супроводі співу, а частіше і щебетання дітей, ми дійшли до фінішу. З молитвою подяки Господу за турботу та за сестер, які готували обід і брата який нам його привіз, ми приступили до обіду. Не змовкав гомін дітей, які ділились один з одним враженнями від побаченого на пройденому шляху. Молодь потурбувалась про відеокамеру і нам вдалося дещо записати, хоч набагато більше записано в наших серцях. Після цього було багато цікавого, наприклад гра «Знайди скарб» та багато іншого. Коли ми бачили очі дітей, які яскраво сяяли, задавали собі питання: «Невже ще вчора в цих очах був смуток, як відтінок пережитого?» Багато чому нам треба вчитись від наших молодших братиків і сестричок. Відчувалось Боже благословіння і порядок, ми були раді побачити набагато більше талантів і якостей у нашої молоді. Слава Богу, у нас не було потреби користуватись аптечкою. Вже під вечір розвели багаття, кожен мав можливість підсмажити собі сардельку. Першими мали право зробити це наші наймолодші друзі, які з особливою серйозністю поставились до довіреної їм справи. Побачили б ви, як яскраво відбивали вогонь від багаття сяючі щастям очі наймолодших наших друзів, що все навколо ставало веселим і радісним. Закінчилось, як завжди, хоч маленькими, але подарунками. Мимоволі згадались слова із одного мого вірша дитинства:

...І засвітять оченят вогні

До грудей притиснуті дарунки...

Останню молитву закінчив диякон нашої церкви Прокопчук А.Є, який приїхав, щоб розвезти дітей. Вже стемніло, коли ми повертались додому.

Наступного дня у недільній школі були випускні екзамени. І знову сяяли очі, бо більшість питань які були на іспитах, збігалися з тими, на які вони відповіли вчора на природі.

Ми зрозуміли, наскільки ближчими стали молодь і діти після проведеного разом часу. Батьки, не втрачайте можливості бути разом з дітьми чи то в праці, чи у відпочинку, бо це нас робить ближчими.

Знову лунає дзвоник, ідуть заняття, чути репетиції дитячого хору, духового оркестру. Не стоять в стороні грізні хмари. Але як тільки подивлюсь на нічне небо, яскраві зірки, то одразу згадується недарма прожите нами літо. А найбільше – світлі сяючі очі дітей. Хай вони серед чорного нічного неба сяють завжди, як зірки, щоб за ними не було видно ні темноти неба, ні ночі, ні хмар...

Андрій Кравчук