Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Покликання (Гурт «Добра новина», Андрій Свірдан)

Хочемо познайомити вас з автором та виконавцем християнських пісень, керівником гурту «Добра новина» Андрієм Свірдан. Насьогодні він несе служіння пресвітера Первомайської Церкви ХВЄУ та зав.молодіжним відділом церков Миколаївської області.


– Брат Андрій, розкажи, будь ласка, про себе, про своє життя, як ти знайшов Господа. Чи точніше, як Він знайшов тебе.

– Слава Богу за всі Божі милості до нас. Якщо говорити про себе, то скажу словами із Біблії з 15 псалма: «Частки припали для мене в хороших місцях, і гарна для мене спадщина моя». Коли оглядаюсь на життя, то мені радісно від того, що я знаю Бога. Народився в сім’ї, в якій славилось ім’я Боже. Якщо говорити з самого початку, то я народився 13 лютого 1969 року в сім’ї віруючих. Мій батько був служителем церкви; за місяць до мого народження його рукопокладали на дияконське служіння. Мати моя вже на рукопокладенні не була, бо їй було важко йти. Народився я при таких обставинах: моя мати ледве не вмерла при родах. Вона загубила дві літри крові. Її спасли, – це велика милість Божа. Я народився другим. Після мене народилося ще п’ятеро, а всього нас було семеро в сім’ї. Я пам’ятаю, можливо ще з трьохрічного віку, як моя мати мене тримала на руках(це мої самі давні спогади) і розповідала біблійні історії. Першу, яку я запам’ятав, – вона до цих пір відклалась у моїй пам’яті, - це історія про Давида і Голіафа. Пам’ятаю, що співати я почав рано, з чотирьохрічного віку, разом зі своєю старшою сестрою (вона на три роки за мене старша). Вона співала першим голосом, а я вже співав альтову партію. Сім’я у нас музична: батько музикант, грав на акордеоні, мама на мандоліні. Співали всі добре, а батько ще й хором керував в юнацтві. Я з десятилітнього віку почав грати на гітарі, а ще перед цим – на акордеоні. А коли батько повернувся, відпрацювавши два роки на Таймирі (біля міста Норильська, куди він поїхав заробляти гроші, бо сім’я була велика, а грошей не вистачало), то купив нам піаніно, і ми вчились на ньому грати. Доречі, батько у Норильську заснував церкву, бо до цього її там не було. Про моє навернення до Бога не можу розповісти щось особливе, яскраве, що почувають люди, які не були в християнських сім’ях. Хоч я розумію, що кожна дитина має пройти цей процес. Те що я народився в християнській сімї, не значить, що я уже був дитиною Божою. Як вірно підкреслюють – у Бога онуків не буває, у Бога є тільки діти. Мені також треба стати, в свою чергу, дитиною Божою. Це я добре розумів і переконаний до сьогодні. Пригадую такий момент: я вже на молодіжне зібрання ходив, приймав активну участь в молодіжній праці, але не міг розуміти Святого Письма. Оті послання апостола Павла до Римлян, до Галатів, і ці поняття: закон і благодать, діла і віра у викладі апостола Павла я ніяк не міг звести в якусь послідовність, щоб все те розуміти. Я був цим засмучений, бо дивлюся – інші розуміють, якось приймають, а мені воно було незрозумілим, хоч був уже підлітком. Пам’ятаю, йду я по нашому місту, по Первомайську, ввечері з молодіжного зібрання, і так мені стало тяжко, так сумно від того, що не розумію ці істини духовні. Заплакав та почав молитися: «Боже, відкрий, я хочу вірити Твоєму слову, хочу його розуміти, і, справді, хочу прийняти». Раптом мене така теплота наповнила, по всьому тілу пройшов ніби електричний струм, і мене осяйнули думки, яких я раніше не знав і не переживав. Саме в цей момент, коли я так–то молився Богу – Бог мене відвідав; я враз став розуміти Писання!

Оці істини, що торкаються віри, прийняття спасіння і так далі, (що особливо потрібно для нашого ходження з Богом) я це все зрозумів, і мене наповнила радість велика. З того часу такої радості я, мабуть, вже не переживав. Я взагалі не емоційна людина, але в той момент таке було переживання! То, можливо, і був момент мого народження від Бога. Я так вважаю. А Духом Святим Бог хрестив мене в дванадцятирічному віці Сталось це так: за тиждень до того, Бог хрестив Духом Святим мою старшу сестру і ще одну сестру в Господі. У нас була така думка: а чого це хтось хрещений, а ми ні? В неділю ввечері, коли в церкві було вечірнє зібрання, ми домовились не йти на зібрання в церкву (отакі ми грішники в той час були), а залишитись вдома і молитись за хрещення Духом Святим. Батьки пішли в зібрання, вони не знали про наш задум. Нас було четверо підлітків: три сестри, одна з яких моя сестра, яка була вже хрещена Духом Святим, і я. Ми залишились і молились за хрещення Духом Святим. Першою одержала цей чудовий Дар сестра Надя Кондратюк (тепер вона Голуб і є дружиною брата Вані Голуба, який зараз є пастором в Портланді, США). Коли вона була хрещена Духом Святим, я Богу сказав: «Боже, вона що, краща за мене, що Ти її хрестив Духом, а мене ні?» В наступній молитві Бог і мене хрестив Духом Святим. Батьки приїхали з зібрання, і так суворо батько мене питає: «Ти чому в зібранні не був?» А я кажу: «Тато, нас Бог Духом Святим хрестив». Він сказав з радістю: «Слава Богу!» Це для нього була велика, велика несподіванка. «Як же це було?» – запитав мене Я сказав: – «Коли мене Дух Святий наповнив, руки самі піднялись до неба, і я так молився, славив Бога, і було дуже добре, хороше». Потім ми зібрались на молитву. Слава Богу, все обійшлося добре, бо ми ревнували про Духовні дари, то до крайнощів не дійшло.

– А водне хрещення ти приймав ще до призова у армію?

– Так, водне хрещення я прийняв до армії, у 18 років. Пішов в армію вже членом церкви.

– Важко було?

– Було нелегко. Перед тим, як мене мали забрати в армію, я у військкоматі сказав, що віруючий, що не буду приймати присягу. Буду все робити так, як підказує моя віра і моє сумління. Вони записали це. Але виявилось, що вони загубили мою особисту справу і потім завели нову, а попередні записи не проставили. Бо я сам бачив, що на моїй старій особистій справі було написано: «Християнин-п`ятидесятник». Я потрапив у частину військово-повітряних сил, розташовану у Волгоградській області, в учбову частину, а не в традиційну для всіх віруючих – «стройбат». Я відразу сказав, що християнин, щоб знали всі про це. Одразу мене забрали в штаб. Три полковники мене допитали, і я був відправлений на гауптвахту, в одиночну камеру. А посаджений був туди, як мені сказали, на перевиховання, щоб «...всю дурь религиозную с меня выбить». Бо такі як я, заважають їм, в армії не потрібні, тому треба терміново перевиховати. Перед тим, як йти в армію, розумів, що можуть бути складні умови, і мені треба хороша духовна їжа. Мені батько подарував Новий Заповіт, такий як зараз гедеонівські; маленькі, кишенькового формату. Це була рідкість на той час. Я зробив так: взяв ту Євангелію, розрізав на дві частини з такою думкою, що якщо в мене одну частину заберуть в армії, чи конфіскують, або вкрадуть, то друга може залишитися, і я все–таки зможу другу частину читати. Я розумів – це мені дуже потрібно, бо знав, що Слово Боже треба читати щоденно. Коли мене посадили на гауптвахту, то на мою радість у мене не знайшли при обшуку жодної частини Євангелії. В одиночній камері була тільки табуретка залізна, більш нічого не було. В віконечку (воно було закрите залізною решіткою) бачив зимове небо, бачив річку Волгу, яка вже замерзла... Я помітив, що вартовий, який ходив з автоматом, заглядав через кожні 5 хвилин у «глазок», щоб подивитись, що робить арештований, чим займається, як себе веде. Я відчував велику спрагу по спілкуванню з Богом, мені потрібна була сила від Нього. Я співав пісні; на той час я ще багато їх знав напам’ять, бо пізніше, через півроку, на превеликий жаль, позабував. Я міг співати, – це для мене було підбадьоренням. За тих 5 хвилин, поки вартовий зазирав до мене, я встигав із голенища чобіт витягнути частину Євангелії, декілька віршів прочитати, знову заховати і зробити вигляд, що нічого особливого не роблю. Таким чином підкріплявся від Бога, і Він мене не залишав. Хоча через декілька днів ворог почав сильно наступати, тому що були допити, дуже тривалі розмови з начальниками різними, потім і до прокурора возили. Залякували. Але саме гірше відбувалось, коли сидів у камері, і лукавий настільки нападав, таке гнітюче враження було, здавалося, що цьому не буде кінця. Ніколи не думав, що так може бути, але саме там я все пережив на самоті, при такому тиску зі сторони військових людей. Минулося те, – іспити витримав. Мене звільнили з гауптвахти, почали по різних військових частинах кидати; то в ту, то в іншу. Потім вони заспокоїлись, і мене відправили в військову частину, де я і відслужив. Добре відслужив. Добре себе показав і навіть відпустку одержав, як зразковий. Довірили потім матеріальні цінності. Я поробив меблі для всієї роти. І на «дембель» відпустили нормально. Просили, щоб я залишився «сверхсрочником», та я сказав: «Прощайте, это не моё».

– А зараз яке твоє служіння?

– Я пресвітерське служіння несу в церкві ХВЄУ міста Первомайськ. Ну, я не один там пресвітер, ще у нас є пресвітер, старший по віку шановний брат Мешковят Іван Іванович. Також виконую в церкві служіння регента хору ось уже більше 10 років. Вже 15 років несу працю на ниві Божій в євангелізаційному співочому гурті «Добра новина», проповідуємо, євангелізуємо і відвідуємо інші церкви, тюрми. Їздили за 200 км у Вінницьку область, Піщанський район. Там також народилася церква. Ми з ними маємо зв’язок, – люди прийняли водне хрещення, служать Богу.

– І про сім’ю коротенько.

– У мене сім’я невелика. Дружина Марина, моя добра жінка, – кращої і добрішої немає. Бог мені дав добрий подарунок. Також маю дочку і два сини.

– Брат Андрій, що для вас музика?

– Музика для мене – це не просто задоволення, або щоб пограти на своїх почуттях, або почуттях людей. Для мене музика – це один із засобів прославити Бога. Більшу частину свого, ще не довгого, життя я славлю Бога музикою та співом, і знаю, що музика – це могутнє знаряддя прославляти Бога і себе збудовувать, як Слово Боже каже: «...псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа». Ось це для мене музика. Але хоча я музикант, це не є головним ділом життя, а просто один із моментів праці, один з талантів, який я також хочу використовувати для слави Божої.

– Все-таки з часом, коли настала свобода для віруючих у нашій державі, християнська музика змінилася?

– Ну, я пам’ятаю часи, коли була інша музика, але я думаю, що як музика, як спів, як одяг, як багато сфер нашого життя – вони міняються, в залежності від часу, в якому ми живемо, і від запитів моди також. А головний момент залежить від стану душі: яка людина, – такої їжі вона і потребує, що вона бажає слухати те і знаходить. Музика не таке вже й невинне заняття. Пророк Ісая відмічає: «Зіпхнута в шеол твоя гордість та гра твоїх арф...» (Іс. 14:11-14). Я так думаю, що «Денница сын зари», (так нам Слово Боже каже і, богослови, досліджуючи, підтверджують) був, можна сказати, першим майстром гри на музичних інструментах. Це був один з Архангелів Божих, але через беззаконня був скинутий на землю, і зараз має можливість через відданих йому слуг, всякими музичними інструментами та звуками впливати на людей. Це він робить дуже успішно. Але Ангели Божі, які на небі славлять Бога зараз, і люди, спів яких лунає на землі, співають, грають Божественне, святе. І ця музика набагато сильніше діє на серця людей, через що вони навертаються до Бога. Музика у наших церквах має бути благоговійною, такою, щоб люди, які приходять у зібрання, відчували Божу присутність, відчували що тут є зібрання святих Божих людей, що тут є вже частинка неба. Але не треба переходити межу, щоб це не було подібно до мирських пісень, до тих «зековських» пісень, до «стилів», які дуже популярні тепер у світі. У нас повинна бути витончена музика, така, яка буде на небі. Для цього, звичайно, потрібно удосконалювати свою майстерність і бути у близьких стосунках з Богом.

– Ви вже багато випустили дисків, касет. Які ви порадили б християнській молоді? Як їх найти і вибрати? Чи абсолютно байдуже що слухати?

- Ну, не все, звичайно. Недарма кажуть, не все те золото, що блищить. А ще кажуть: «золота людина», а вона може бути не золотою, а позолоченою. Не завжди те, про що говорять, що воно Христове, є Христове. Може бути не Христова також і музика. Вона може діяти не благотворно на людину. Я живу за таким принципом і так вибираю музику, яку збираюся слухати: по-перше, я запитую себе, чи така музика лунає на небі сьогодні, або, коли ми прийдемо на небо, чи така музика буде там лунати? По друге, чи така музика мене умиротворяє, чи вона, навпаки, розбурхує мене і робить мене рухливим, агресивним, непокірним? Чому я роблю наголос на умиротворенні? Тому що в книзі пророка Ісаї, в 30 розділі в 15 вірші говориться: «В тишине и уповании крепость ваша». І от людям,що питають, яку саме їм музику слухати, я хочу також поставити питання: коли ви краще переживаєте Божу присутність? В тиші, чи коли, навпаки, навколо щось гримить, люди зайняті кожен своїм ділом, коли якась анархія. Якщо християнин скаже: я знаходжу Бога саме тоді, коли за собою зачиняю двері, коли нікого в кімнаті немає, то я скажу – цей чоловік знає Бога. Є християни, які відчувають це тільки в великих зібраннях... Хоч і таке спілкування не відкидаю,воно має своє місце у наших церквах. Але наголошую, основне спілкування з Богом – це один на один; тоді і від Бога відкриття є, тоді ми відчуваємо ясно голос Божий, який особисто до мене говорить. Не через пророка навіть, не через проповідника, а я сам відчуваю, що оце зараз до мене голос мого Спасителя звучить. І зараз я до Нього приходжу зі своїми питаннями, а Він мені відповідає. Тому я і музику ставлю під такі критерії. Якщо вона так діє на мене, що я в тиші можу пізнати голос Бога, можу з’єднатись з Ним, то це музика християнська. А ті інструменти, які в світі лунають, можуть лунати і в нас, тому що ті ж самі кімвали «громогласні» і сьогодні використовуються в нас. Але все повинно мати своє місце, свою міру, і у християнина – музиканта повинен бути тонкий смак, як у поета. Він має чутливу душу, він може помітити явища, моменти, які простий чоловік не помітить. Так і музикант повинен чітко розуміти, що музика впливає добре не стільки на емоції, скільки на дух людини. Наприклад, у мене є пісні, які я сам написав (мелодію, я маю на увазі). Вірші мені рідко даються. У мене їх близько 20. То, в основному, ці мелодії в мене народжувались вночі, коли сім’я вже відпочиває, і я наодинці з Господом, молюся і прошу: «Господи, я хотів би мати хороший вірш, щоб нову пісню скласти, щоб ці вірші не просто декламувались, а щоб вони і співались». Я відчуваю, що ті пісні є від Бога, потім музика, яку я перекладаю на інструменти, потім оранжерування, щоб різні інструменти зазвучали... Я відчуваю, що це моє служіння. Я маю свідчення від людей, що через ці пісні до них говорить Господь. Я вже таких свідчень маю багато.

– Ви, як відповідальний по Миколаївській області за молодіжне служіння, що порадите християнській молоді Херсонської області?

– Молодим тепер, як і раніше, потрібне близьке спілкування з Богом. І до радості треба прийти через шлях щирого покаяння перед Богом, визнання своєї безпорадності через визнання своєї потреби в Ісусі Христі, постійній потребі, щоденній, щогодинній. Тоді буде гарне життя, наповнене змістом і великою радістю. Життя наповнене працею Божою – це щастя. Людина, яка йде по цьому шляху, буде щирою і в служінні Богу.

– Дякуємо за інтерв’ю, бажаємо вам в вашій творчій роботі всього найкращого.

– Дякую вам, хай Бог благословить всіх вас.


Підготував Василь Кравчук


Газета «Християнин» 02(16)2005


© 2008-2020