Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Основи віровчення та богослужбової практики ВСЦХВЄП (Продовження)

(Продовження. Початок у № 2(06)2001, № 1(07)2002)

Святкові дні

Ми визнаємо, що:

1. Святою Свангелією установлено єдине обов’язкове свято, це спомин смерті Господа нашого, Ісуса Христа. Лк. 22,19: «це чиніть на спомин про Мене» 1 Кор. 5,8; «Тож святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди».

2. Святкувати або не святкувати окремі дні, пов’язані зі споминами Євангельських подій, це справа кожної місцевої церкви. Рим. 14,5-6; «один вирізняє день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання». Та більшість церков ХВЄ святкують такі події:

а) Благовіщення. Лк. 1,26-38; «А Ангол промовив до неї: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому Ймення Ісус».

б) Народження Ісуса Христа. Лк. 2,6-7; «І породила вона свого Первістка Сина...»

в) Новий рік. Повт. 11,12; «... завжди на ньому очі Господа, Бога твого, від початку року, аж до кінця року». Лк. 2,21.

г) Стрітення Семеном Ісуса Христа. Лк. 2,22-34: «І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен... і Дух у храм припровадив його... тоді взяв він на руки Його...»

д) Хрещення Ісуса Христа. Мт. 3,13-17: «І охрестившись, Ісус зараз вийшов з води».

е) Преображення Господнє. Мт. 17.1-7; «І він перед ними преобразився: обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло».

є) Славний в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим. Лк. 19,29-44: «Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах і слава па висоті!»

ж) Смерть і Воскресіння Ісуса Христа. Мт. 26-28 розділи.

з) Вознесіння. Дії. 1.9: «І, прорікши оце, як дивились вони. Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей...»

ї) Злиття Святого Духа. Дії. 2-й розд. «Коли ж почався день П’ятидесятниці... Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти дав».

й) Недільний день. Лк. 24.1-7; «А дня першого в тижні, прийшли вони рано-вранці до гробу...» чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!». Об. 1,10; Дії. 20,7; Кор. 16,1-2.

к) Подяка Богу за врожай. 1 Сол. 5,18; «Подяку складайте за все, бо така воля Божа про вас у Христі Ісусі». Єф. 5,20; Кол. 3,17. (Після збирання врожаю у зручний для Церкви день).

Недоторканість життя

Ми визнаємо, що:

1. Життя – це священний дар Бога. Бут. 2,7; «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув в ніздрі її, – і стала людина живою душею». Дії. 17,25.

2. Лише один Бог володіє винятковим правом перервати життя людини. Бут. 6,3: «Не буде Мій Дух перемагатися в людині на віки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ». Бут. 6,13.

3. Кожна людина зобов’язана з почуттям відповідальності оберігати і користуватися дорогоцінним даром життя.

4. Ніхто не має права посягнути:

а) на власне життя. Дії. 16,28: «Не чини собі жодного зла...»

б) на життя іншої людини. Вих. 20,13: «Не вбивай»

в) на життя в зародку. Пс. 138,16; «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було...»

5. Кожна людина, яка навчається або клянеться вбивати – грішить проти заповідей Божих. Іс. 2,4; «Не підіймайте меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни». Мт. 5,34-36: «А Я вам кажу не клястися зовсім...» Мт. 26,52; Мт. 5,44; Вих. 20,13.

IV. Ми звершуємо

Молитва

1. Молитва є звертання до Бога з усіма потребами, подяками, бажаннями. Фил. 4,6: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й прохання з подякою». 1 Тим. 2,1-2.

2. Молитва може звершуватись в любому місці і положенні, залежно від обставин. В богослужінні молитва звершується на колінах або стоячи. Лк. 22,41; «А Він Сам відійшов від них, як докинути каменем, на коліна припав та молився». Дії. 16,24-25; «... а їхні ноги збив у колоди. А північної пори Павло й Сила молилися...». Йона 2,2: «І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби...». Мр. 15,34; «Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: «Елої, Елої, лама савахтані...». Дії. Ап. 20,36.

3. Молитва чиниться до Бога в Ім’я Ісуса Христа. Ів. 16,23; «...Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам». Єф. 5,20.

4. Молитися можна:

а) на одинці. Дії. Ап. 10,9; «...Петро вийшов на горницю, щоб помолитися».

б) та спільно. Дії. Ап. 4,24; «Вони ... однодушно свій голос до Бога піднесли».

5. Молитись можна розумом і духом при сповненні Духом Святим. 1 Кор. 14,15: «... Буду молитися духом і буду молитися й розумом, співатиму духом і співатиму й розумом». Юда 1,20; «А ви, улюблені, будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться Духом Святим».

а) молитися духом треба постійно. Еф. 6,18; «... кожного часу моліться духом...» Ів. 4,22-24;

6. Господня молитва «Отче наш» звершується на початку, або в кінці богослужіння за рішенням Церкви. Мт. 6,9-13.

Молитва над дітьми

1. Молитва над новонародженими дітьми звершується після видужання матері, а над старшими дітьми – в любий зручний для церкви та родини час. Лк. 2,22-24; «А коли за Законом Мойсея – минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його перед Господом...» 18,15-17.

2. Звершується принесенням дитини перед Господа на руках священнослужителя, або з покладанням рук. Лк. 2,28; «Тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав...». Мр. 10,16; «Він їх пригорнув; і поблагословив, на них руки поклавши».

3. Батькам дається настанова про виховання дітей в Слові Божому і вони дають обіцянку. Еф. 6,4; «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!».

Молитва за недужих з оливопомазанням

Порядок молитви:

1. Сповідь недужого. Як. 5,16; «Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись».

2. Наставлення в вірі. Як. 5,15; «І молитва віри вздоровить недужого...»

3. Молитва з оливопомазанням. Як. 5,14; «... і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я».

4. Молитва з покладанням рук. Мр. 16,17-18; «А тих, хто увірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть вигонити... кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!».

5. Оливопомазання звершує священнослужитель, помазуючи оливою чоло недужого.

Піст

1. Піст є виявом смиренності перед Богом, що супроводжується добровільним утриманням від їжі та подружніх стосунків. Лк. 4,2; «Сорок днів... Він нічого не їв». 1 Кор. 7,5.

2. Постові передує щиросердечне приготування. Іс. 58,3-7; «...розв’язати кайдани безбожності, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених і всяке ярмо розірвати».

3. Піст супроводжується читанням Божого Слова, молитвою та ділами милосердя. Дії. 10.30: «А Корнилій сказав: «Четвертого дня аж до цієї години я постив, а о дев’ятій годині молився я в домі своїм». Йоіл. 1,14; Єр. 36,9-10.

4. Піст повинен виражати конкретну потребу. Йоіл. 2,15-17; «Змилуйся, Господи, над народом Своїм і не видай на ганьбу спадку Свого...»

5. Постити можна індивідуально, окремими групами, всією Церквою, або цілим об’єднанням. Лк. 2,37; «Удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалася від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами». Дії. Ап. 13.1-2: «А в Антіохії, у тамошній Церкві, були ці пророки та вчителі... Як служили ж вони Господові та постили...»

6. Піст не повинен носити демонстративний характер. Мт. 6,16-18; «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри... щоб бачили люди...»

Сповідь

Сповідання гріхів необхідно здійснювати при:

1. Покаянні тих, хто увірував. Мт. 3,6; «І в річці Йордані христились від Нього і визнавали гріхи свої». Дії. 19,18.

2. Освяченні членів церкви, котрі згрішили. 1 Ів. 1,9; «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої». Як. 5,15-16.

3. У всіх випадках сповідатись необхідно перед Богом в Ім’я Ісуса Христа. Пс. 31,5; «Я відкрив Тобі гріх свій і не сховав був провини своєї. Я сказав був: «Признаюся в проступках своїх перед Господом!» і провину мого гріха Ти простив». Пв. 2,1-2.

4. В окремих випадках сповідатися належить в присутності служителя місцевої Церкви, який вислухає, дасть настанову, після чого звершиться спільна молитва. Пв. 5,16; «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться за нього...». Як, 5,15-16; 1 Сам. 12,23.

5. У випадку вчиненого гріха проти людини сповідатись потрібно перед тим, проти кого вчинено гріх. Мт. 5,23-25: «Тому, коли принесеш ти до жертовника свого дара, та тут згадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертовником і піди примирися перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара».

6. Служителі Церкви зобов’язані зберігати таємницю сповіді. 1 Тим. 3,9 «Такі, що мають таємницю віри при чистім сумлінні». Лев. 19,16.

7. Публічну сповідь вважаємо недоцільною.

Заповіді Ісуса Христа для церкви

Водне хрещення

1. Водне хрещення являє собою:

а) виконання заповідей Ісуса Христа. Мт. 28,19; «Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, І Святого Духа!». Мр. 16,16.

б) виконання правди Божої. Мт. 3,13-16; «...бо так годиться нам виповнити усю правду».

в) обітницю служіння Богові. Пет. 3,21; «Того образ хрещення – не тілесної нечистоти позбуття, але обітниця Богові доброго сумління...»

г) подобу смерті та воскресіння. Рим. 6, 2-5; «Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя».

2. Водне хрещення, згідно заповіді Ісуса Христа, звершується:

а) в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Мт. 28,19; «Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».

б) через повне занурення у воду. Дії. 8,38; «обидва Пилип та скопець увійшли до води і охрестив він його», Ів. 3,23.

3. Умови водного хрещення:

а) увірування. Мр. 16,16; «Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, засуджений буде», Мр. 1,15.

б) покаяння. Дії. 2,38; «Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа па відпущення ваших гріхів...», Мр. 1,15.

в) приймається в дорослому віці. Дії. 8,12; «Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім’я Ісуса Христа, чоловіки й жінки охрестилися», 1 Пет. 3,21.

Спомин смерті Ісуса Христа

1. Спомин смерті Ісуса Христа (вечеря Господня) є заповіддю Ісуса Христа для Церкви. Лк. 22,19; «Це чиніть на спомин про Мене!»

2. Установлена Самим Господом. Мт. 26,26-28; «Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб і поблагословив, поламав і давав Своїм учням, і сказав: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє...» 1 Кор. 11,23-26.

3. Нагадує та сповіщає смерть Господа Ісуса Христа. 1 Кор. 11,25-26; «...це робіть, коли тільки будете пити на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде».

4. Являє собою нашу спільноту з Ісусом Христом та один з одним. 1 Кор. 10,16-17; «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крові Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому, що один хліб, тіло одне нас багато, бо ми всі спільники хліба одного».

5. Хліб та продукт виноградного плоду символізують тіло та кров Ісуса Христа. Мт. 26,26-28; «...Прийміть, споживайте, це тіло Моє... Пийте з неї всі, бо це кров Моя...», 1 Кор. 11,24-25.

6. Учасниками Вечері Господньої можуть бути члени Церкви Христової, котрі зберігають мир і святість. Дії. 2,42 вони: «І перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах», 1 Кор. 11,28-30.

7. За згодою місцевої Церкви Вечеря Господня може звершуватись з обмиванням або без обмивання ніг. Ів. 13.1-15; 1 Кор. 11,23-27; Рим. 14,5; «Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання».

(Далі буде)