Наше місце – в небі (Вірш. Богдан Кравчук)
Сніги вдягнули землю в ковдру білу, Бо вже давно розпочалась зима. І вітер й холод роблять своє діло, Хоч сонце ясно світить, та дарма.
А по снігу блукає чорний ворон, І дивиться весь час у небеса, Він вмів ширяти в них напрочуд скоро, Завжди манила очі їх краса,
Та ось біда, крило якісь хлоп’ята, Поранили, завдавши стільки бід Від болю він не міг уже літати, Тай ще й до того це побачив кіт.
А той любив пташками ласувати, Й на бідолаху нападать почав, Хоч сильно відбивався наш крилатий, Та й на хвилинку кіт не відступав.
І ось тоді зібравши свої сили, Змахнув крильми й на дерево злетів, Ось тут його; хоч як би не хотіли. Вже не дістануть й семеро котів.
Я здивувався, зовсім недалеко В загаті з сіном курка щось гребла, Її коту спіймати було б легко, Й до того ця літати не могла.
І зрозумів, що той хто не літає, Й живе з котами в дружбі той вже свій, Він із птахами в небі не ширяє, І для земних не ворог й не чужий.
Мій друже, ми разом є діти Божі. Й покликані для вічного життя. Нам бути в дружбі з світом цим не гоже, Бо лиш у небі наше майбуття.
Як часто наші крила ворог ранить Й бажає на землі лишити нас Ти не здавайсь! Як ворон той крилами, Лети у небо в найстрашніший час.
Тебе чекає там лиш щастя в Бозі. І нове місто, радість і краса. Хай кури собі борсаються впросі Небесній пташці – місце в небесах.
Богдан Кравчук
Газета «Християнин» 04(52)2013
|