Главное меню

Последние статьи

Случайные статьи

Авторские права
Все авторские права на статьи принадлежат газете «Христианин».

При любом использовании материалов сайта, ссылка на christianin.net.ru обязательна.

Редакция не всегда разделяет мнения авторов материалов.



Ссылки


Украина онлайн

Церкви.com

Маранафа: Библия, словарь, каталог сайтов, форум, чат и многое другое.
Газета «Християнин»
(Украина, Херсонская область,
г. Новая Каховка)
приветствует Вас!


На этом небольшом сайте вы можете
прочитать все статьи из нашей газеты,
а так же скачать её электронную версию.
>>Читать последний номер<<
>>Скачать календарь на 2022 год<<

Помилка

– Дорогі діти! Сьогодні я Вам роздам нові підручники. Так як у першому семестрі ми вчились по підручнику першої частини, то в наступному нам школа видає другу. Це Читанка. По-перше, хочу, щоб Ви повідомили батьків, щоб на завтра підручник був обгорнений, – так, Андрійко, сядь рівненько, – зробила зауваження вчителька, і коли хлопчик виправився, продовжувала, – по-друге, щоб ніхто нічого в ній не писав ручкою, олівцями, нічого не обмальовував і не виправляв. Це зрозуміло?

– Так!!! – хором відповів 2-Б клас.

– І картинки теж не можна розмальовувати, – зауважила Олена Сергіївна, підіймаючи свої очі на Микиту, якому до вподоби була ця справа. Він частенько полюбляв розмалювати щось, коли бачив, що підручник не так оформили, як йому подобалося.

– Ні, я не буду, це ж новий, – відповів хлопчик з таким тоном в голосі, що йому можна було повірити.

Роланд крадькома спостерігав за всім, що відбувалося в класі. Він був «новенький». З цього семестру він буде навчатись саме в цій школі, саме в цьому класі, і сидіти саме біля цього Микити. Ой, і чому тільки батько захворів? Так би нічого не змінилось. Він би не переїхав на цей семестр до бабусі, а жив би з мамою та з сестричками. «Ну нічого, можливо, звикну, добре, що це не на завжди, а тільки на якихось півроку, поки батько одужає», – міркував хлопчик.

– Бачите, які вони новенькі? Їх місяць тому надрукували, тому дуже обережно з ними поводьтеся, – ніяк не могла скінчити свої всі настанови вчителька.

Родина Роланда переживала тяжкі життєві обставини. Батько захворів, мама вимушена була звільнитись з роботи, а старшого сина відправити на другий семестр навчання до бабусі, тому що в місті до школи було далеко і їй доводилось водити Роланда кожного разу. А так в селі і бабусі буде веселіше, і до школи ближче. Звичайно, він за сестричками скучатиме, але що ж зробиш?

Додому він йшов, опустивши голову: «І чому мене посадили поруч саме з цим Микитою? Скільки було «нормальних» хлопців... Та ще підручник треба обгорнути, ще й три сторінки прочитати на завтра».

– Бабусю, мені треба обгорнути підручник на завтра, – пояснив Роланд – тільки обов’язково! Тут така вимоглива вчителька, не така як там, де я вчився.

– Ну нічого, звикнеш, – пригорнула бабуся до себе онука.

– Можливо, але я так хочу до мами... – не не стримався хлопчик, і сльози одна за однією почали капати з очей.

– Не плач, ану неси свій підручник, зараз ми його обгорнемо і прочитаємо те, що задали тобі, – почала втішати Роланда бабуся.

Після того, як підручник був готовий, хлопчик пішов до свого ліжка, підклавши під себе ноги, почав читати Читанку. Не любив він це діло, краще б дитячу Біблію почитати, чим оце. Текст був такого змісту: «Легенда про Ноя. Коли люди себе погою вели, то бог зробив великий дощ. А для того, щоб хоч трохи людей залишилось, він сказав зробити Ною великий корабель. Той зібрав туди звірів, сам зайшов, дружина і сини. На землю бог послав дощ, який ішов довго. Коли він перестав, то бог зробив на небі веселку. І після цього все пішло своєю чередою. А бог більш не карав людей, бо вони намагались жити краще, ніж жили до потопу».

Цікава історія. Хлопчик почав уважно придивлятись до тексту. І чому це слово «Бог» пишеться з маленької літери? Мама говорила, що це Святі Особистості і до Них повинна бути пошана. Не довго думаючи, він взяв дитячу Біблію і почав порівнювати текст.

«Так, слово «Бог» точно з великої літери. Ану, подивлюсь про Вавилонську вежу, як там написано це слово? О, тут теж з великої. І чому ж це в Читанці з маленької? От цікаво... Мабуть, треба виправити, але ж вчителька не дозволяє! Що ж його робити?» – думав чорнявий хлопчик, опустивши голову і перегортаючи Біблію.

Цілу ніч він прокидався з одною й тією думкою: виправляти чи ні? Щось погано спалось. Вранці став на коліна: «Боже, Ти знаєш, що нам видали новий підручник, а в ньому виправляти і малювати нічого не можна, але там Твоє Ім’я написане з маленької літери?! Навіть моє ім’я

«Роланд» пишуть скрізь з великої. Господи, допоможи мені в цій ситуації правильно поступити. Благослови маму, сестричок, оздоров батька, мене благослови, бабусю. Амінь.»

На уроці Олена Сергіївна переглянула санітарний стан підручників і була задоволена. В середину книги ніхто не заглядав, тому Роланд подумав, що можна було б ще вчора виправити, ніхто б і не помітив.

– Так, наступним буде читати наш новенький хлопчик. Роланде, будь ласка, продовжуй, – прокоментувала вчителька і підняла свої очі на учня.

– «На землю бог послав дощ, він йшов довго. Коли він перестав, то бог зробив на небі веселку...» А чому в цьому новенькому підручнику слово «Бог» надруковано з маленької літери? – запитав Роланд.

– Значить, так треба, якщо так надрукували, була відповідь Олени Сергіївни, – продовжуй далі, Микито.

Поки закінчились уроки, Роланд твердо вирішив виправити помилку в підручнику, але це він вже зробить вдома. І хай що хоче робить ця нова вчителька, він все одно виправить. Бабусі нічого говорити не буде, але зробить, як задумав.

Після вечері чорнявий хлопчик, з таким же кольором очей, ще й з таким чорнилом ручки, приступив до заняття. Не довго думаючи, він повиправляв всі слова, які були написані з маленької літери на велику. Тільки зробив це так, щоб видно було, щоб всі побачили, хто буде читати його підручник. Але все-таки Олені Сергіївні краще, щоб він на очі не потрапив, а то, мабуть, влетить і «новеньким», і «стареньким» – одним словом, всім учням у класі.

Наступного дня уроку читання не було. Роланду полегшало. Так пройшла ще одна неділя навчання, тихо і спокійно.

Одного разу, саме на уроці читання, була контрольна робота. Олена Сергіївна роздала всім листочки з тестами, де треба було вибрати правильну відповідь. Питання були за пройденим матеріалом, перевірялось те, як діти запам’ятали твори, які читали і вивчали. Щось Роланд забув і хотів підглянути в підручник. Звичайно, це помітила вчителька, дітей у сільській школі не багато ж в класі, і забрала книгу в учня. І чомусь саме на цій сторінці вона почала читати.

– Роланде, підійди, будь ласка, до мене! – порушивши тишу в класі, пролунав голос Олени Сергіївни.

Хлопчик піднявся зі свого місця і підійшов до столу вчительки.

– Ти чому це тут повиправляв? Я дозволяла Вам таке робити? Я забираю в тебе цей підручник і віддам його бібліотекарю, раз ти не можеш ним користуватись!

Роланд спокійно вислухав, після останніх слів Олени Сергіївни повернувся і пішов дописувати контрольну. В його голові роїлись думки, немов бджоли у вулику. Що робити? На новий підручник коштів не було, та й хто його знає, можливо, їх ще й в продажу немає. На наступному уроці він попросився вийти, знайшов куток в коридорі школи, де ніхто його не бачив і попросив у Бога допомогти вийти з цієї ситуації. Додому повернувся зовсім невеселим, але бабуся чомусь була життєрадісна.

– Онуче, я тобі сьогодні розповім радісну новину. Я вирішила переїхати до Вас жити, поки батько одужає, та і мамі щоб було легше. Тому завтра йдемо разом в школу, заберемо документи і поїдемо до Вас.

– Невже? – не міг повірити Роланд, – Слава. Богу, Він заступився за мене.

Повернення старшого брата, та ще й з бабусею, змінило сумну атмосферу в сім’ї на радість. Як добре бути дома. Наступного дня Роланд з бабусею пішли до школи. Клас радо зустрів свого шкільного товариша. Вчителька видала йому підручники, і хлопчик, не довго роздумуючи, розгорнув Читанку на тій сторінці, де була «легенда» про Ноя. Серце трішки забилось, як же на цей раз бути з цією історією, з цими літерами? Коли він відкрив відповідну сторінку, в нього аж дух перехопило від побаченого. Хтось вже повиправляв всі маленькі літери на великі. Слава Богу! Виявляється, в школі є ще друзі, яким не байдужа вічна правда. І він з надією пильно оглянув весь клас...


Леся Кравчук


Газета «Християнин» 02(50)2013


© 2008-2020