Помилка
– Дорогі діти! Сьогодні я Вам роздам нові підручники. Так як у першому семестрі ми вчились по підручнику першої частини, то в наступному нам школа видає другу. Це Читанка. По-перше, хочу, щоб Ви повідомили батьків, щоб на завтра підручник був обгорнений, – так, Андрійко, сядь рівненько, – зробила зауваження вчителька, і коли хлопчик виправився, продовжувала, – по-друге, щоб ніхто нічого в ній не писав ручкою, олівцями, нічого не обмальовував і не виправляв. Це зрозуміло? – Так!!! – хором відповів 2-Б клас. – І картинки теж не можна розмальовувати, – зауважила Олена Сергіївна, підіймаючи свої очі на Микиту, якому до вподоби була ця справа. Він частенько полюбляв розмалювати щось, коли бачив, що підручник не так оформили, як йому подобалося. – Ні, я не буду, це ж новий, – відповів хлопчик з таким тоном в голосі, що йому можна було повірити. Роланд крадькома спостерігав за всім, що відбувалося в класі. Він був «новенький». З цього семестру він буде навчатись саме в цій школі, саме в цьому класі, і сидіти саме біля цього Микити. Ой, і чому тільки батько захворів? Так би нічого не змінилось. Він би не переїхав на цей семестр до бабусі, а жив би з мамою та з сестричками. «Ну нічого, можливо, звикну, добре, що це не на завжди, а тільки на якихось півроку, поки батько одужає», – міркував хлопчик. – Бачите, які вони новенькі? Їх місяць тому надрукували, тому дуже обережно з ними поводьтеся, – ніяк не могла скінчити свої всі настанови вчителька. Родина Роланда переживала тяжкі життєві обставини. Батько захворів, мама вимушена була звільнитись з роботи, а старшого сина відправити на другий семестр навчання до бабусі, тому що в місті до школи було далеко і їй доводилось водити Роланда кожного разу. А так в селі і бабусі буде веселіше, і до школи ближче. Звичайно, він за сестричками скучатиме, але що ж зробиш? Додому він йшов, опустивши голову: «І чому мене посадили поруч саме з цим Микитою? Скільки було «нормальних» хлопців... Та ще підручник треба обгорнути, ще й три сторінки прочитати на завтра». – Бабусю, мені треба обгорнути підручник на завтра, – пояснив Роланд – тільки обов’язково! Тут така вимоглива вчителька, не така як там, де я вчився. – Ну нічого, звикнеш, – пригорнула бабуся до себе онука. – Можливо, але я так хочу до мами... – не не стримався хлопчик, і сльози одна за однією почали капати з очей. – Не плач, ану неси свій підручник, зараз ми його обгорнемо і прочитаємо те, що задали тобі, – почала втішати Роланда бабуся. Після того, як підручник був готовий, хлопчик пішов до свого ліжка, підклавши під себе ноги, почав читати Читанку. Не любив він це діло, краще б дитячу Біблію почитати, чим оце. Текст був такого змісту: «Легенда про Ноя. Коли люди себе погою вели, то бог зробив великий дощ. А для того, щоб хоч трохи людей залишилось, він сказав зробити Ною великий корабель. Той зібрав туди звірів, сам зайшов, дружина і сини. На землю бог послав дощ, який ішов довго. Коли він перестав, то бог зробив на небі веселку. І після цього все пішло своєю чередою. А бог більш не карав людей, бо вони намагались жити краще, ніж жили до потопу». Цікава історія. Хлопчик почав уважно придивлятись до тексту. І чому це слово «Бог» пишеться з маленької літери? Мама говорила, що це Святі Особистості і до Них повинна бути пошана. Не довго думаючи, він взяв дитячу Біблію і почав порівнювати текст. «Так, слово «Бог» точно з великої літери. Ану, подивлюсь про Вавилонську вежу, як там написано це слово? О, тут теж з великої. І чому ж це в Читанці з маленької? От цікаво... Мабуть, треба виправити, але ж вчителька не дозволяє! Що ж його робити?» – думав чорнявий хлопчик, опустивши голову і перегортаючи Біблію. Цілу ніч він прокидався з одною й тією думкою: виправляти чи ні? Щось погано спалось. Вранці став на коліна: «Боже, Ти знаєш, що нам видали новий підручник, а в ньому виправляти і малювати нічого не можна, але там Твоє Ім’я написане з маленької літери?! Навіть моє ім’я «Роланд» пишуть скрізь з великої. Господи, допоможи мені в цій ситуації правильно поступити. Благослови маму, сестричок, оздоров батька, мене благослови, бабусю. Амінь.» На уроці Олена Сергіївна переглянула санітарний стан підручників і була задоволена. В середину книги ніхто не заглядав, тому Роланд подумав, що можна було б ще вчора виправити, ніхто б і не помітив. – Так, наступним буде читати наш новенький хлопчик. Роланде, будь ласка, продовжуй, – прокоментувала вчителька і підняла свої очі на учня. – «На землю бог послав дощ, він йшов довго. Коли він перестав, то бог зробив на небі веселку...» А чому в цьому новенькому підручнику слово «Бог» надруковано з маленької літери? – запитав Роланд. – Значить, так треба, якщо так надрукували, була відповідь Олени Сергіївни, – продовжуй далі, Микито. Поки закінчились уроки, Роланд твердо вирішив виправити помилку в підручнику, але це він вже зробить вдома. І хай що хоче робить ця нова вчителька, він все одно виправить. Бабусі нічого говорити не буде, але зробить, як задумав. Після вечері чорнявий хлопчик, з таким же кольором очей, ще й з таким чорнилом ручки, приступив до заняття. Не довго думаючи, він повиправляв всі слова, які були написані з маленької літери на велику. Тільки зробив це так, щоб видно було, щоб всі побачили, хто буде читати його підручник. Але все-таки Олені Сергіївні краще, щоб він на очі не потрапив, а то, мабуть, влетить і «новеньким», і «стареньким» – одним словом, всім учням у класі. Наступного дня уроку читання не було. Роланду полегшало. Так пройшла ще одна неділя навчання, тихо і спокійно. Одного разу, саме на уроці читання, була контрольна робота. Олена Сергіївна роздала всім листочки з тестами, де треба було вибрати правильну відповідь. Питання були за пройденим матеріалом, перевірялось те, як діти запам’ятали твори, які читали і вивчали. Щось Роланд забув і хотів підглянути в підручник. Звичайно, це помітила вчителька, дітей у сільській школі не багато ж в класі, і забрала книгу в учня. І чомусь саме на цій сторінці вона почала читати. – Роланде, підійди, будь ласка, до мене! – порушивши тишу в класі, пролунав голос Олени Сергіївни. Хлопчик піднявся зі свого місця і підійшов до столу вчительки. – Ти чому це тут повиправляв? Я дозволяла Вам таке робити? Я забираю в тебе цей підручник і віддам його бібліотекарю, раз ти не можеш ним користуватись! Роланд спокійно вислухав, після останніх слів Олени Сергіївни повернувся і пішов дописувати контрольну. В його голові роїлись думки, немов бджоли у вулику. Що робити? На новий підручник коштів не було, та й хто його знає, можливо, їх ще й в продажу немає. На наступному уроці він попросився вийти, знайшов куток в коридорі школи, де ніхто його не бачив і попросив у Бога допомогти вийти з цієї ситуації. Додому повернувся зовсім невеселим, але бабуся чомусь була життєрадісна. – Онуче, я тобі сьогодні розповім радісну новину. Я вирішила переїхати до Вас жити, поки батько одужає, та і мамі щоб було легше. Тому завтра йдемо разом в школу, заберемо документи і поїдемо до Вас. – Невже? – не міг повірити Роланд, – Слава. Богу, Він заступився за мене. Повернення старшого брата, та ще й з бабусею, змінило сумну атмосферу в сім’ї на радість. Як добре бути дома. Наступного дня Роланд з бабусею пішли до школи. Клас радо зустрів свого шкільного товариша. Вчителька видала йому підручники, і хлопчик, не довго роздумуючи, розгорнув Читанку на тій сторінці, де була «легенда» про Ноя. Серце трішки забилось, як же на цей раз бути з цією історією, з цими літерами? Коли він відкрив відповідну сторінку, в нього аж дух перехопило від побаченого. Хтось вже повиправляв всі маленькі літери на великі. Слава Богу! Виявляється, в школі є ще друзі, яким не байдужа вічна правда. І він з надією пильно оглянув весь клас...
Леся Кравчук
Газета «Християнин» 02(50)2013
|