Газета «Християнин» (Украина, Херсонская область, г. Новая Каховка) приветствует Вас! На этом небольшом сайте вы можете прочитать все статьи из нашей газеты, а так же скачать её электронную версию. >>Читать последний номер<< >>Скачать календарь на 2022 год<<

Розмова о півночі

Опівночі в просторому залі Дому Молитви стало зовсім тихо. Здавалося, що живим лишився тільки Годинник, в якому розмірено ходили стрілки, і у свою чергу нагадували, що вже північ. І якби не Місяць, який кожного разу намагався зазирнути у великі вікна і взнати чи є хто живий у тій будівлі, ми, мабуть, ні про що і не дізнались. Та цього разу він пильно придивлявся і помітив зміни в просторому залі. Що ж трапилось?

Уважно розглядаючи сцену, на якій із самого початку існування приміщення стояв білий рояль, а над ним висів настінний церковний Годинник, Місяць помітив, що поряд з роялем стояв незвичний предмет і виблискував різними частинками свого дивного єства. Небесне світило дуже хотіло дізнатись ім’я і призначення нового жителя Дому Молитви та цієї ночі йому не вдалось. Стрілки рухалися, планета крутилась, і Місяць повинен був зайнятись своїми справами, адже ніч без контролю лишати небезпечно. Та і взагалі не так просто дізнатись про те, що відбувається всередині приміщення, бо там стоять енергозберігаючі металопластикові вікна, які майже не пропускають звук, але нам стала відомою розмова, що відбулася тієї ночі, адже такі діалоги в останні роки почастішали в церквах. На жаль. Ні, бесіду розпочав не Годинник. Зрозумійте правильно, йому не до пустих балачок, він виконує важливу працю – міряє час. Розмова йшла між двома музичними інструментами, правильніше сказати, пристроями, яких доля звела на одному підвищенні, а саме: між Роялем і Барабанною Установкою.

– Пане Роялю, Ви вже відпочиваєте? – обізвалася Барабанна Установка. У цей час почувся скрип однієї з трьох ніг пана Рояля. Було схоже, що він про щось напружено думав.

– Ні! Як тут відпочивати? Шановна, відрекомендуйтесь, будь ласка. Ви вже цілий тиждень стоїте поруч зі мною, а я ще жодного разу не почув Вашого імені.

– О! Дуже приємно, пане Роялю, мене зовуть Барабанна або ж Ударна Установка. Я ще зовсім молода, в порівнянні з Вами, тому можете без церемоній називати мене просто Установка і можна по-сучасному відразу на «ти». – Але чому ж Вам не відпочивається?

– Та цілий тиждень думаю, що ти за предмет? З музикою тебе пов’язати не можу, бо звуки, які ти видаєш, з музикою не сумісні. А...

– Як це не сумісні? Та без мене не обходиться жодний музичний гурт! Ось вже цілий тиждень я повноправний член Вашої групи прославлення, а Ви говорите: «Не пов’язана з музикою...».

– Слухай, Установка, я скільки тебе чую, ніяк не можу зрозуміти, що ти робиш у музиці і що забула в Божому Храмі? Та і взагалі, від твого шуму і гуркоту мене просто перевертає всередині, мої струни здригаються від кожного твого звуку. Чому від тебе стільки шуму? Я не розумію, чому ти тут?

– Шановний пане! Будьмо взаємно ввічливі! Якщо нас поставили поряд, значить, ми однаково потрібні. Це по-перше, а по-друге, Ви просто не розумієте сучасної музики. Бачте, Ви в цьому приміщенні прожили не один десяток років, Ви вже застарілі, і майже нічого не знаєте про ті зміни, що відбулися і у світі, і, як щось неминуче, в християнстві! Мене ваша молодь дуже довго шукала, і у відсутності якогось там вашого пресвітера швидко поставила на виду.

– Установка! Зачекай хвилиночку. Дозволь розказати про себе, а потім далі продовжимо нашу розмову. Уяви собі, що біля ста років тому до одного німецького майстра Роялів завітав молодий християнин. Він хотів придбати інструмент, який би міг передавати почуття спасенної людини без слів. Розумієш, коли він замовляв майстрові зробити мене, просив, щоб я був білого кольору, бо саме такого кольору стало його очищене Христом серце, і християнин бажав, щоб я міг прославляти лише його Спасителя. Коли через кілька місяців він прийшов, щоб розрахуватись за новий інструмент, на диво, майстер відмовився від плати?! Він сказав, що якщо інструмент буде служити лише Творцю неба і землі, то він його подарує для Церкви. Так і сталось. Розумієш, для чого мене створили?

– Старина, старина! Та чула я не раз Ваші нудні історії, – засперечалася установка, але Рояль продовжував.

– І навіть там на етикетці написано, щоб мене використовували лише для служіння Богу. З тих пір я намагаюсь бути завжди настроєним, бо служу Самому Творцю – продовжував Рояль.

– Ха! Для служіння лише Богу! Та треба дозволяти себе використовувати скрізь, аби тільки тобою захоплювались, не треба себе принижувати – Бог десь там, високо і далеко, а люди – ось тут, біля твоїх ніг, у твоїх руках!

– Багато храмів довелось мені поміняти на віку і нарешті опинитись у Домі Молитви, який побудували після отримання свободи християнства на Україні. Мене подарував цій церкві внук того християнина, який мене колись замовляв. Але вимагати до себе уваги або привласнювати славу? Та що ти!? Вона належить тільки Богу!

– Ох ти і забавний! Подарували, служіння, принципи... Нічого, значить, ти не вартий, і нікому не потрібний, коли тебе дарують без кінця. Як ти не розумієш, що від тебе давно хочуть позбавитися, тому ти й подорожуєш з храму в храм, а ти віриш словам цих християн-пустомовів. Ти сходиш із розуму на старість, дідугане! Тепер послухай мене. Якби ти лишень знав для чого мене створили і хто власноруч давав вказівку мене зробити, і скількох людей мої звуки збили з дороги, і де я встигла побувати. І Крим, і Рим, і ... Та годі й порахувати. Ми були створені не на замовлення якогось там святенького християнина. Нас задумав сам князь темряви, і ми входимо в десятку кращих його досягнень, бо нас і придумали для того, щоб кликати його слуг тоді, коли люди знаходяться далеко від Бога або без Його охорони! Мій хазяїн мене високо цінить і не збирається дешево віддавати! Власне мене спочатку за шалені гроші купила одна відома рок-група. Мені давало особливу насолоду дивитись, як молоді люди, якими керував сам диявол, рухались у такт моїх ударів. Після того, як диявол подарував тій групі славу і багатство, він зруйнував життя її учасників і забрав їх у пекло до себе. Потім мене, як талісман, дуже дорого купила і використовувала інша група. Я дуже цінна річ у мого пана! – Установка почала вже виходити з себе, їй здавалось, що старий Рояль знітився перед таким напором переможних фактів. А той спокійно продовжував:

– Я завжди насолоджуюсь тими звуками, які можу видавати під руками піаністів, чистих серцем. О! Які чудові гімни мені доводилось чути у виконанні багатьох хорів, різними мовами, їх виконували чудові християни. Але головне – я нагадую, що лише в білому святому духовному одязі можна достойно прославити Творця, і мені приємно, що я до цих пір зберігаю свою чистоту.

– Ох! Не сміши мене! Чистота... Кому вона тепер потрібна, скажи, ти бачив сучасну молодь? Ти знаєш, як вони живуть?! Ти не уявляєш, як приємно бачити, що ти видаєш звуки не під керівництвом барабанщика, а самого злого духа, який сходить на барабанщика під час гри. І повір, якби барабанщик був чистий серцем, він би ніколи не заробив собі і мені слави. Чудово бути в натовпі брудних морально людей, з пляшками в руках, з цигарками в зубах, часто під наркотичним дурманом. Я завжди приношу їм задоволення. Правда, тепер мене придбали оці не відроджені християни, вони довго тренувались видавати звуки вдома в підвалі. Ох, як там було неприємно! – Установка замовкла в чеканні співчуття, але почула інше:

– Скільки вже псалмів було почуто Богом під мій акомпанемент, скільки чудової музики було створено для хвали Творця саме на цій клавіатурі за сто років. І я радію, що можу м’яко, чисто і прекрасно звучати, бо для цього створений. Мені було б соромно перед Творцем бути занечищеним і не виконувати свого призначення. До цих пір бережу білий лак, яким колись покрив мене майстер. – продовжував неквапно говорити Пан Рояль, але Установка різко обірвала його мову:

– Ти бач, соромно йому було б! Та сором ото і був останній раз на світі сто років тому! Кому він зараз потрібен? Зараз у людей любов вільна, музика – вільна, творчість – вільна, віра – вільна! Правда, люди просто не знають, що в такому випадку вони в повній залежності від мого господаря, який їм все це диктує. А я одного не розумію: чому, коли ці напівхристияни намірилися мене виносити з підвалу, поздирали з мене наклейки із зображенням черепів, костей і жінок без одягу!? Чому, коли вони тренувались, їх нічого не соромило? А тут, бачите, вирішили здерти, ох, я не прощу їм цього ніколи!

– Розумію, чому вони це зробили, – повеселів Рояль. Йому здалося, що Установка перестала лукавити.

– Я опинилась тут, і буду тепер тут продовжувати «працю», – роздратовано перебила співбесідника установка. – Вони ж тільки дратують мене, але хазяїн сказав почекати заради того, щоб наречена Христа, – Установку аж затрусило при згадці цього Імені, – стала схожою на тих жінок, зображення яких лишились у тому підвалі.

– Дорогенька, а як ти себе почуваєш у зібранні святих? – розпочав наступ старий Рояль.

– Яких святих? Якщо я вже тут, то значить не всі тут святі!

– А ти прислухаєшся до слів, які промовляють з кафедри?

– Так, але вони мене сердять, і від цього мені хочеться ще більше здіймати шум, і працювати якомога ефективніше. Швидше б закінчити свою «місію» і втекти звідси!

– Ти бач, а я насолоджуюсь. Розумієш, я чув, як проповідували, що Давид так грав на струнному інструменті, що злий дух не міг витримати звуків і залишав Саула.

– Не треба поганого говорити про злих духів. Вони також мають силу і багато роботи можуть зробити! – вигукнула розсерджена Установка.

– Май повагу до старших. – Рояль продовжував розповідати, – під той інструмент складено багато псалмів, які читаються майже кожне зібрання. Ще під музику струнного інструменту приходило пророцтво до Єлисея, і багато іншого. І хоч я не такий древній, але ж струни маю, і створений для слави Творця неба і землі. А особливо мене тішить написане, що там, у Божому Царстві, будуть струнні інструменти, які виконуватимуть ангельську небесну музику... Може, і про мене хто згадає. – Здавалося, що при цих словах пан Рояль аж помолодшав і якось випрямився.

– Ага, згадають! Небесна музика... Та знали б Ви, яка музика грала в пеклі, коли Христос помер! Ото сила! Ми тут на землі можемо тільки частинку відтворити, – сказала Установка тихіше, – багато було втрачено у Воскресінні Христа!

– А мені і так вистачає радості, що можу виконувати небесну музику з чистих сердець вже на землі. А ще радісно, коли Дух Божий може працювати в серцях людей саме через таку музику, – зовсім радісно сказав пан Рояль. – А чому тебе не тішать проповіді?

– Та ти чув, що сьогодні вранці читав той старий пресвітер?! І хто його тільки на кафедру пустив?! Мені здавалося, що мене розпізнали, що моє призначення стало всім відоме. Мені навіть здавалося, що коли він показав пальцем у мій бік, я почервоніла.

– Ану дай згадаю. Точно! Він читав перше послання до Коринтян, здається, тринадцятий розділ спочатку, ну і що там дивного? «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!»

– Ну то ж про мене, це ж я обвішана дзвінкими мідними тарілками, це ж я маю кілька бубонів гудячих!

– Ти що не розумієш?! Він же ще читав: «Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!» (1 Кор. 13:8,13). Казав, що хто не має любові, тому нема місця на небесах, бо любов ніколи не перестане. Віра і надія в небесах вже не будуть потрібні, а от ті, в кого немає любові до Бога, хто намагається замінити її відсутність беззаконними речами, хто заносить на святе місце барабанні установки, не матимуть прощення НАВІКИ!!!

– Куди ж я попала? Невже ця церква має справжнього сторожа?!

– Так, має! – і Рояль суворо глянув у бік установки. Цей служитель пройшов важкий шлях, був у в’язниці за Слово Боже, тому не думаю, що ти простоїш тут до обіду.

– Для чого тоді мене взагалі заносили? Це ж буде більш жахливий сором, коли мене винесуть геть!

– Наш служитель тиждень був хворий, от дехто і спробував пригріти тут тебе. І тепер тобі...

– У вашого пресвітера немає любові, – пробувала за що-небудь зачепитись Установка.

– До тебе і до всякого беззаконня, звичайно, немає. Та заспокойся, думаю, що твій пан знайде для тебе інше місце. Тепер мені зрозуміло, чому я ніяк не можу відпочити, навіть опівночі. У моєму резонаторі до цих пір лунають звуки інструменту без любові, від чого становиться моторошно, особливо, коли темрява згустилась і Місяць вже не світить. Ох! Швидше б ранок, щоб той старенький пресвітер, разом зі своїми помічниками, виніс би тебе з цього святого місця!!!

Шановне товариство! Не доводьте Барабанну Установку до розпачу! Винесіть її з Дому Молитви, і пильнуйте, щоб піднебесні духи злоби не мали місця ні на сцені, «щоб повиносили з Господнього храму всі речі, зроблені для Ваала та для Астарти, та для всіх небесних світил» (4 Цар. 23:4), ні взагалі на території Дому Молитви, і тим більше у Ваших серцях!!!

Андрій КРАВЧУК